Стояти і мовчати — основна роль школярів на святковій лінійці

Перше вересня. Теплий осінній день. Учні йдуть до школи. Припустімо, на термометрі 25 градусів тепла. Усі класи одне за одним шикуються на шкільному плацу. Мабуть, учням хочеться поговорити, бо більшість не бачилася всі канікули. Однак — не можна. Бо зараз буде Гімн, треба стояти тихо, потім директор скаже традиційне привітальне слово, потім якісь діти пісню заспівають, а першачки не зовсім зрозуміло протараторять свої перші шкільні вірші. Усе це в кращому випадку протриває 40 хвилин. 40 хвилин спокійного стояння й уважного слухання. При цьому, обов'язково на святі має бути представник влади та медсестра. Бо ж раптом комусь стане погано.

Або спрогнозуємо іншу історію. Перше вересня. Надворі дощ. Усі учні збираються в душному спортивному залі на урочисту лінійку. Що далі — дивіться вище.

Ну що, згадали свято знань у вашій школі? Заностальгували? Звідки ж взялися ці шкільні лінійки, як вони еволюціонують, кому і для чого потрібні — поговоримо у Дня знань.

Лінійка — це радянський винахід, її та інші традиції святкування Дня знань вигадав російський педагог Федір Брюховецький. Саме він започаткував у 1948 році свято «Першого дзвоника» та інші шкільні звичаї.

Радянські школярі починали вчитися 1 вересня, ця дата була обрана урядом СРСР в 1935 році. До 1984 року цей день був навчальним, але після прийняття указу «Про оголошення 1 вересня всенародним святом — Днем знань», в перший день осені в школах проводили тільки урочисті заходи та уроки Миру.

Зі здобуттям незалежності Україна позбавилася багатьох радянських звичаїв, але не лінійки на 1 вересня. На початку 1990-х першачки ще йшли до школи у радянській шкільній формі. Пізніше було кілька спроб запровадити нову, проте вона прижилася не у всіх навчальних закладах.

Зауважимо, що МОН залишає право вибору щодо святкування початку навчального року за адміністрацією шкіл. Тобто кожна школа може сама вирішувати, який формат свята обрати.

І дехто обирає. Наприклад, 1 вересня, ще 2017 року, у Київській гімназії східних мов №1 проводили на повітрі — був навчальний пікнік.

Тоді у своєму Facebook директорка гімназії Оксана Проскура зауважила, що: «Пікнік — популярна форма відпочинку, що полягає в споживанні інтелектуальної їжі. На свіжому повітрі на розстеленому килимку й не тільки».

Запит-пропозиція

То чому ж у більшості шкіл країни все ще мають попит традиційні шкільні лінійки? Виокремимо кілька причин:

• Закостенілість адміністрації, яка агресивна до змін.
• Позиція більшості батьків, чиї діти ходять до школи. Повернення до традицій їх юності.

«Ну це вже перебір... День Знань — це коли дітки йдуть в школу, це свято для першачків і для випускного класу, для їх батьків. Що з цим святом може бути не так?!», — пишуть батьки у соцмережах.

А й справді, що з цим святом для дітей може бути не так. Однак, чи для дітей воно? Згадаймо себе у шкільному віці. Чим особисто кожному з нас запам'яталися шкільні лінійки. Чи приносило вам задоволення стояти під пекучим сонцем? Чи, можливо, кожен з нас радів би більше альтернативній та рухливій формі проведення свята?

Коментарі із групи Батьки SOS

«У нашій школі 1 вересня квест для дітей. Кожна паралель приходить на свій час. Діти співають, малюють, танцюють, грають в активні ігри. Цього року додається станція безпеки», — знайомство з укриттям.

«Зміни залежать від бажання адміністрації школи. Допомагайте їй змінюватися».

«Коли моя донька йшла до 1 класу, це було свято для всієї родини, були і красиві фото, і зачіска, і новенька гарна вишиваночка під форму, і святковий обід після школи. Це дійсно не звичайний день, чому батьки повинні його ігнорувати?».

«У всіх по-різному. У нас була лінійка для 1-4 класів, а через годину для 2-3 класів, все тягнулося близько 45 хв, було жарко, душно, батьків не пустили до дітей, бо корона, в результаті вчителька загубила мого сина першачка, кинулися не відразу, потім хвилин 20 шукали, а він стояв у натовпі 2-3 класів. Загалом вистояв майже 2 лінійки. Потім засмутився, що йому не дісталася кулька, бо БК закупив кульки по кількості дітей, а 2 луснули. Після цього трешу він навідріз відмовлявся йти до школи і на фоні стресу захворів і перший тиждень пропустили школу. Так що я проти оцих лінійок, які нікому не потрібні».

Нині багато навчальних закладів шукають альтернативу застарілому формату, почерпуючи ідеї з різних країн світу

Наприклад, замість стандартних урочистостей у перший день навчання деякі школи США влаштовують Red Carpet Day. Така урочистість робить повернення до школи особливим для дітей.

До входу в школу стелять червоний килим, яким проходять діти. Зі сторін стоять вчителі та працівники школи. Вони вітають учнів гучними оплесками.

Всередині школи організовують фотозону, де всі охочі можуть зробити світлини на пам’ять про перший день навчального року. Коридори прикрашають кульками, лунає музика.

Така зустріч дітей 1 вересня підкреслює їхню цінність та особливість для школи. А також мотивує до навчання.

А у школах Фінляндії перший день не є урочистим. Там не лунають пісні та промови. Натомість учителі разом з дітьми активно проводять час у парку, лісі чи на шкільному подвір’ї. Це допомагає сформувати учнівську спільноту та створити позитивне навчальне середовище

Вчителі організовують різні активності та командні ігри для дітей. Учні можуть досліджувати навколишнє середовище, займатися рукоділлям чи співати. Для цього педагоги створюють різні зони. Усі ці активності спрямовані на те, щоб діти подружилися та увійшли в навчальний рік з позитивними емоціями.

Закінчується день частуваннями та рефлексією: учні діляться враженнями та думками про навчання.

Є цікава традиція для першокласників у Німеччині та Австрії. У перший шкільний день діти отримують у подарунок паперові конуси, наповнені шкільним приладдям, солодощами та іншими приємними дрібницями.

Ця традиція існує кілька століть, а «букети» називаються Schultüte. Їх можна придбати в магазинах, але більшість батьків виготовляють «букети» самостійно.

Увесь перший навчальний день пов’язаний зі святковими конусами-букетами. Діти фотографуються з ними. Розпаковують та роздивляються наповнення. А потім отримують домашнє завдання — намалювати те, що лежало у твоєму Schultüte.

Думки батьків і вчителів відрізняються одне від одного. Не змінним залишається те, що це свято. І гарно було б, якби дитина його запам'ятала. Та й батьки теж. Адже, що може бути приємніше для батьків, які вперше чи востаннє споряджають дитину до школи, ніж певні перехідні святкові ритуали. Однак, кожному з нас вирішувати, якими вони будуть.