Апостоли також люди: хто вони, ті, про кого ми нічого не знаємо

Чули приказку «Не святі горшки ліплять»? Після відвідин церкви святого Юрія у Дрогобичі, де розміщена унікальна фреска з апостолами, які тримають певні речі, я подумала, що цю приказку можна якраз застосувати до цих дванадцятьох, які товаришували з Ісусом та були його першими учнями.

Про деяких ми з вами, авжеж чули. Якщо не дуже релігійні й відвідуємо церкву тільки на Великдень, аби посвятити паску, то точно знаємо про Андрія Первозваного, Петра і Павла, Юду Іскаріота ну і власне… для багатьох знання про апостолів на цьому закінчується.

Але хто вони, ким були? Яке життя у них було до зустрічі з Ісусом, як здатна одна людина змінити життя інших і поговоримо.

12

Отож, апостоли — учні Ісуса, яких він обрав собі за час земного життя. Їх було 12. А після зради Юди до них доєднався Маттій. Однак до того, як стати апостолами — вони були звичайними людьми зі своїми звичками, тарганами в голові та переконаннями.

Апостоли були недосконалими і тому робили помилки. Іноді говорили щось, не подумавши, і приймали неправильні рішення. Часом, були нетерплячими, а часом сперечалися про те, хто був найважливішим.

Вперше думка про те, щоб присвятити життя служінню Господу з’явилася в Андрія ще в юності. Тоді він відмовився від створення родини та вирішив зберегти цнотливість для більш високої мети. До речі, до того як стати учнем Ісуса, Андрій був рибалкою. Саме під час риболовлі він і пішов за своїм майбутнім учителем.

Загалом про Андрія дуже мало сказано в Євангеліях. Але очевидно, що в складних ситуаціях інші апостоли зверталися за порадами саме до нього. Його вважали мудрою людиною, готовою до нестандартних рішень.

Найбільш цікавим є те, що апостол Андрій пройшов шлях вгору по течії Дніпра аж до місця, де розташований теперішній Київ. Існує легенда, що, відпочиваючи на дніпрових кручах, він, сказав своїм учням:

«Чи бачите ці гори? На цих горах возсіяє благодать Божа. Велике місто буде тут, і Господь збудує на цьому місці багато храмів і просвітить святим хрещенням усю руську землю…».

Про проповідницькі шляхи апостола Андрія існує багато суперечок між істориками світськими та богословськими. Часто він піддавався наругам, проповідуючи: його виганяли з міста, били, не давали їсти.

Кінець Андрія Первозванного був мученицьким. Його розіп’яли у грецькому місті Патри (на Пелопоннесі) близько 62 року після Різдва Христового. Два дні Андрій проповідував з хреста розіп’ятий. Правитель Патрів, вражений силою духу апостола, наказав припинити страту, але той відмовився. Він побажав померти такою смертю, як і його Вчитель.

У життєписі пізніших часів зустрічаємо повідомлення про те, що хрест, на якому був розп’ятий апостол Андрій, мав незвичайну форму — косий, схожий на букву Х .

В іконографії Андрія Первозваного зазвичай зображують із сивим волоссям, короткою бородою, вдягненим у хітон і гіматій або коротку туніку. Його атрибути на візантійських іконах: сувій та/або книга, на західноєвропейських — риба, сітка, палиця з хрестом.

Петро найвідоміший серед апостолів Ісуса. До речі, саме він став першим Папою Римським.

Народився на території Сирії. Відомо, що жив разом з дружиною, братом Андрієм та тещею в селі Бетсаїда, де заробляв собі на прожиток риболовлею. Був одруженим, мав дітей. Проте, не виключають, що на час новозавітних подій апостол був удівцем.

Гарячий за характером, апостол Петро спалахнув бажанням служити Христовому вченню, однак так само раптово і зрікся Ісуса вже при арешті. Петра тоді запитали, чи не ходив він за Христом, а він сказав, що не знає Ісуса взагалі.

Побачивши смерть Христа, як і інші апостоли, злякався підійти до Його Хреста, однак згодом покаявся у своїй зраді.

Петро був живим і запальним: він вирішив йти по воді, щоб підійди до Ісуса, і відтяв вухо рабові в Гетсиманському саду.

Помер він у 67 році в Римі, де його розіп’яли вниз головою.

В іконографії Петра зображують із коротким сивим волоссям і бородою, найчастіше із золотими ключами в руках (також із сувоєм, посохом). У композиціях з Ісусом та його учнями розташований праворуч від Христа.

Іван мав жорсткий, гарячий і запальний характер та попри це був улюбленим учнем Ісуса. Під час Розп’яття, Спаситель серед усіх 12 апостолів вибрав Івана, щоб той подбав про його Матір.

У Івана був учень, який конспектував усі його проповіді, що використовувалися в Одкровенні та Євангеліє.

У 100 році Іван наказав своїм сімом учням викопати яму у вигляді хреста і закопати його там. Через кілька днів, сподіваючись знайти чудотворні останки, яму розкопали, але тіла там не було.

Щороку у могилі знаходили порох, який зцілював людей від усіх хвороб.

В іконографії Івана зображають або старцем із довгою бородою (в такий спосіб підкреслюють, що він прожив найдовше серед апостолів), або ж юнаком (під час євангельських подій був наймолодшим у колі Ісусових учнів). Іконографічним символом Івана здебільшого є орел, який, за традицією, означає довершеність Іванового богослов’я, рідше — ангел.

Яків — молодший брат Івана. Його батько був професійним і вправним рибалкою, а мати Соломія, ймовірно, була сестрою Пресвятої Богородиці. Таким чином, Яків — родич Господній по плоті.

В Євангелії його ім’я, зазвичай, згадується разом із Іваном, у парі названих Ісусом прізвиськом «Воанергес», тобто «сини грому».

Якова замучили приблизно, у 44 році. Згідно з переданням, тіло страченого апостола віряни поклали у човен, який пустили хвилями моря (за іншою версією — тіло Якова пустили за водою за наказом Ірода Агриппи). Човен нібито прибило до іспанських берегів. Тамтешні християни знайшли тіло у гирлі злиття річок Сар та Улла, поблизу містечка Іріа Флавіа, та поховали його на горі Лібредон (у 17 км. від міста).

За легендою, місцевому ченцю-відлюднику Пелайо було видіння, де зірка вказала шлях до забутої могили апостола. Віднайдена гробниця з мощами стала місцем паломництва вірян.

В іконографії представлені різні образи апостола — старця, прочанина з посохом, лицаря-вершника, мученика. Іконографічні символи Якова — посох мандрівника, мушля морського гребінця; в образі воїна-вершника — меч і прапор з хрестом чи корогва.

У юнацькому віці Пилип займався вивченням різної літератури, зокрема й Старого Завіту. Він знав про пришестя Христа, тому чекав на нього, як ніхто інший. Апостол вирізнявся серед інших учнів тим, що він не соромився ставити Ісусу різні запитання. Після Таємної Вечері він попросив показати Господа. Ісус запевнив, що він єдиний зі своїм Батьком. Після Воскресіння Христа Пилип довго мандрував, роблячи чудеса і даруючи зцілення людям.

Мученицьки загинув десь між 80 і 90 н. е. За переказом, його розіп’яли римляни на хресті униз головою за те, що врятував дружину правителя Ієраполя. Після цього почався землетрус, у якому загинули язичники та правителі за скоєне вбивство.

У церковній традиції Пилип символічно асоціюється з латинським хрестом, хрестом із двома хлібами, а також кошиком із хлібом (алегорія на участь у чуді примноження хлібів).

При першій зустрічі з Ісусом Варфоломій не повірив, що перед ним Спаситель і тоді Ісус розповів йому, що бачив його молячим і чув його навернення, що змусило майбутнього апостола змінити свою думку.

Апостол після закінчення земного життя Христа почав проповідувати Євангеліє в Сирії та Малій Азії.

Апостола Варфоломія вбили за його діяння та проповіді. Його зловили за наказом вірменського царя Астіага, а потім розіп’яли вниз головою, але він все одно продовжував читати проповідь. Тоді, щоб він замовк назавжди, з нього зірвали шкіру і відрубали голову.

У церковній традиції Варфоломія зображують переважно з ножем, або з власною здертою шкірою в руках.

Спочатку Матвій працював збирачем мита, і зустріч із Ісусом відбулася на роботі. Є картина Караваджо «Покликання Апостола Матвія», де представлено їхню першу зустріч.

Згідно з Традицією Церкви, його апостольська діяльність стосувалася, першочергово і майже виключно, євреїв, про що яскраво свідчить написане ним же Євангеліє.

Якось Матвій створив диво, встромивши в землю жезл, і з нього виросло дерево з небаченими плодами, а внизу почав текти струмок. Апостол почав проповідувати всім очевидцям, які прийняли хрещення у джерелі. До цього часу немає точних відомостей, де помер Матвій. Обставини смерті апостола невідомі. За легендами подейкують, що його спалили заживо.

Серед можливих місць мученицької смерті та поховання називають: Ефіопію, Італію, Сирію, Грузію.

У християнському мистецтві, зокрема в іконографії, символом апостола та євангеліста Матвія є янгол чи крилата людина.

Хома рибалка із Галилеї. Також займався столярством і будівництвом. Ім’я, як і інше його прізвисько, означає «Близнюк». Його апостол отримав за візуальну схожість з Ісусом.

До 12 апостолів Хома приєднався, коли йому було 29 років. Величезною силою вважався відмінний аналітичний розум, який поєднувався з непохитною мужністю.

Серед 12 апостолів Ісуса Христа Хома був із тих, хто не був присутнім під час Воскресіння Христа. Тому казав, що доки не побачить усе на власні очі, то не повірить, тому виникло прізвисько – Невіруючий.

За Переданням, помер мученицькою смертю в Індії, неподалік міста Мадрас. Своїми проповідями Хома навернув до християнства сина та дружину індійського правителя, за що його полонили, катували, а потім проткнули п’ятьма списами.

Канонічна композиція поміщає в центрі Ісуса й Фому, який торкається тіла Христа, з обох боків зображені інші апостоли.

Складнощі з ідентифікацією апостола Якова Алфеєвого пов’язані з тим, що в текстах Нового Завіту ім’я Яків належить ще двом апостолам. Це — Яків Заведеїв, учень Ісуса Христа з числа Дванадцяти, та Яків, брат Господній (або Яків Праведний).

Святий Апостол Яків Алфеїв походив із галілейського міста Капернаума і був покликаний до служіння разом зі своїм братом, апостолом та євангелистом Матвієм. Спершу апостол Яків Алфеїв здійснював своє служіння в Юдеї, згодом супроводжував апостола Андрія Первозванного під час його подорожі в Едесу.

Апостол Яків прийняв мученицьку смерть дорогою в Єгипет в місті Острацині, будучи розіп’ятим на хресті подібно до свого Вчителя.

Якова Алфеєвого в колі Дванадцяти звали «Молодшим», Якова Зеведеєвого — «Старшим». Між тим, прізвисько «Молодший» у церковних джерелах нерідко приписують і Якову Праведному. Примітно, що плутанину щодо однойменних постатей часом можна зустріти навіть у літературі богослужбового вжитку (зокрема, пам’ятні дати ап. Якова Алфеєвого в церковних календарях нерідко переплутані з днем Якова, брата Господнього).

Святий Юда-Тадей був одним із дванадцяти апостолів Ісуса Христа. Його батько Алфей Клебрат був братом святого Йосифа, Обручника Діви Марії, а мати Марія Клеопова була близькою родичкою Матері Божої.

Набожність батьків, а також близьке споріднення із святою Родиною, а вслід за тим добрий приклад з її життя послужили причиною того, що святий Тадей відзначався надзвичайними чеснотами та став учнем Ісуса. Будучи його близьким родичем, ніколи цим не чванився і називав себе слугою Христовим.

Назагал налічують близько 10 версій щодо служіння і мученицької смерті Тадея. Серед місць загибелі називають Сирію, Нубію, Лівію, Іберію, Персію тощо.

Загинув мученицькою смертю: був розіп’ятий на хресті (за іншою версією — повішений на дереві), а потім розстріляний із луків; у західному християнстві поширена версія про мученицьке вбивство апостола палицями або списом.

Зображують зазвичай з довгим темним волоссям і короткою борідкою, у червоній мантії або темному одязі (плащі). Атрибутами святого є палиця або спис, хрест, посох, меч, сувій тощо.

Симон – за одним із передань, родич Господній, на весіллі якого у невеличкому галилейському селищі Кана Ісус і здійснив чудесне перетворення води на вино.

Упродовж довгих 20 років проповідував Євангеліє у Єгипті та Персії. Саме там, в місті Сунамур за намовою поганських жерців Зароєса і Аффанія, його поставили перед судом у місцевому капищі.

На появу апостола ідоли впали, а розгнівані погани, вивівши його за місто, за одним із передань, по-звірячому розпиляли пилою святого Симона Зилота.

Ісус призначив Юду скарбником громади, тобто він розпоряджався пожертвуваннями. За Євангелієм від Івана, Юда був скарбничим апостольського гурту, але нечесним на руку: «був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали».

Згідно з існуючими відомостями, апостол Юда вважається найревнішим учнем Христа. Юда єдиний, хто після Таємної вечори видав Ісуса за 30 срібняків і з того часу він був зрадником.

Після того, як розіпʼяли Ісуса, він кинув гроші і відмовився від них. До сьогодні точаться суперечки, що стосуються справжньої суті його вчинку.

Є дві версії смерті: сам удавився і отримав кару, впавши на смерть.

На фресках, полотнах Юду Іскаріота традиційно зображують худорлявим рудоволосим чоловіком молодого віку, без бороди, без німба (або з чорним німбом), часто у вбранні жовтого кольору.

У традиції візантійського мистецтва — в профіль (щоби глядач не зустрівся з ним поглядом). В іконографії Страшного суду — поряд із сатаною або в нього на колінах.

Унікальною особливістю зовнішності Юди в українському сакральному мистецтві є візуальна схожість з Ісусом, він — своєрідне дзеркало, протилежність Христа (однакова довжина волосся, схожі вуса й бороди, вузькі уста). У сценах Таємної вечері Юда часто розвернутий від столу (або сидить край столу), приховує мішечок з грошима.