Чому я не знала цього у 18? П'ять усвідомлень, які здатні зробити життя більш якісним

Дочка моєї приятельки нещодавно хизувалася переді мною омріяною лялькою. Вона виявилася не просто стандартною 90-60-90, це була Барбі, яка, сидячи в позі лотоса, навчає дихати і медитувати.

Я згадала своїх улюблених пупсів з пластмасовими чубами та потайки втерла сльозу замилування. Шестирічна панянка демонструвала мені режим, в якому треба повторювати афірмації!!! і під спокійну музику шепеляво (через відсутність двох передніх молочних зубів) повторювала: "Я красива. Я розумна. Я можу все, що захочу."

А я, намагаючись утримати свою щелепу на місці, все чіткіше усвідомлювала, що на підході покоління абсолютно нової якості. Що завдяки праці їхніх батьків над собою, щільності інформаційного простору та ще купи інших факторів, сучасні діти випускаються з молодшої школи з тими розуміннями, які ми отримали у значно старшому віці та часто завдяки методу проб та помилок. А це неодмінно має конвертуватися у значно вищу якість життя, ментального і фізичного здоров'я.

Під враженнями від цієї зустрічі я чалапала додому та думала про те, щоб хотіла знати я до того моменту, як закінчу школу і вляпаюся в енну кількість "досвіду":) Поділюся тут своєю рефлексією.

Не обманюй себе з приводу завтра

Коли я, не надто вдоволена своєю сьогоднішньою продуктивністю, вкладаюся спати, то переконую себе, що завтра точно прокинуся раніше, в мене буде час на зарядку і п'ять сторінок книги.

Чомусь здається, що завтра у мене зненацька буде більше сил, натхнення і завзяття. Насправді ж, якщо сьогодні я робила все те саме, що і вчора, то дуже вірогідно, що план провалиться. І, скоріше за все, так і стається. Це засмучує та демотивує, а коли це коло провертається кілька разів, то гарантовано провокує невдоволення собою та поступово відображається на самооцінці. А мозок просто саботує нове і незвичне на користь умовно безпечного звичного.

Тож варто перестати себе обзивати різними словами, а краще пробувати впроваджувати зміни плавно і поступово, щоб не нарватися на свій же супротив. Ну і почати, мабуть, краще з того, щоб сьогодні вкластися раніше — так простіше буде вершити подвиги завтра:)

Щасливе життя не складається виключно з щастя

Скоріше з балансу та задоволення від того, що проживаєш, від того, що вже є.

Яскраві переживання ейфорії не можуть бути постійними, бо серцево-судинна система просто не витримає такого коктейлю з гормонів, а очікування щастя як стану, коли абсолютно все в житті так, як хочеться, і ніяк інакше, взагалі приречені на провал.

Живучи в режимі "відкритий до нападу щастя", ми ризикуємо його… проворонити. Буквально не помітити, обезцінити ті кілька хвилин, коли виходиш вранці на балкон з кавою, а довкола густе від весняних пахощів повітря, в якому завис пташиний спів.

Або коли дитя, яке щойно розносило хату здалося сну і тепер сопе таке миле-миле.

Щастя — це питання вибору: помічати його у своєму житті чи чекати далі. Мене дуже зворушив коментар до фейсбук-допису від матері, у якої син загинув на війні. Вона написала, що попри все горе, яке переживає, раптом відчула щастя, коли вийшла в парк і побачила, як малюк ганяється за голубом і регоче. Бо це завдяки і її сину в тому числі. То що це як не вибір?

Провідні світові експерти по ментальному благополуччю говорять про те, що загалом щастя — це не те, що з одними трапляється, а з іншими — ні. Це скоріше про навички бачити і свідомо собі його організовувати. Зараз так багато горя, що ми просто вимушені помічати щастя у своєму житті. Хоча б для того, щоб не збожеволіти.

Не буває неправильних, поганих емоцій

Так само, як їх проживання не робить мене поганою людиною.

Деякі експерти в сфері духовності говорять про те, що ненавидіти, злитися неправильно. Але ж людина за мільйони років еволюції "лишила" тільки те, що функціональне, корисне.

З емоціями все те ж: тривога допомагає оцінювати життєві виклики і реагувати на них, заздрість сигналізує про те, "що я хочу і теж так можу"', а агресія вмикається, коли зазіхають на ТВОЄ. Що ж тут "неправильного"? Важливо лише вміти адекватно реагувати на свої емоції, безпечно для себе і оточення.

Токсичний позитив більше не в моді, бо він блокує переживання, замість реакції на те, що їх викликало (як це, в принципі, і задумано). Щасливі люди, до речі, не завжди знаходяться в доброму гуморі, скоріше вони, як ніхто інший, дозволяють собі різні емоції і стани.

Оточення важливе

Вважається, що кожен з нас за звичками, цілями, упередженнями — це середньоарифметичне приблизно п'яти осіб, з якими найчастіше спілкуємося.

Тобто, тісно контактуючи з іншими, ми немов обмінюємося налаштуваннями, починаємо мислити, діяти і відчувати себе подібним чином (це стародавній механізм, який виник ще тоді, коли поза племенем людина не мала шансів вижити).

Це помітно навіть на досить поверхневому рівні: в одній компанії ти натхненний і готовий діяти, а в іншій — здуваєшся, мов кулька, бо "Це не реально", "Не з твоїм щастям" і далі по списку". Є навіть теорія "відра з крабами": коли краб один, він легко вилазить з відра. А от коли їх кілька, то "колеги" не дозволять втікачеві покинути місце спільного перебування.

Важливо вчасно зрозуміти: з ким ти в одному відрі. І я не про те, щоб негайно відхрещуватися від людей (близьких особливо), які говорять: "Та для чого воно тобі треба?" — частіше ніж дихають.

Більше про те, що, як правило, можливість збагатити оточення є у кожного. Тим паче зараз, коли можна слухати, вчитися, надихатися цікавими мотивуючими людьми в соцмережах.

Планувати не "від", а "до"

Якщо прямо зараз спитати себе: чого ти хочеш, то більшість подумає щось типу: "Заробляти більше, щоб НЕ економити" чи " Схуднути, щоб НЕ виглядати в купальнику як жінка з картин Рембрандта". Якщо знову запитати: "Чого ти БАЖАЄШ, а не чого ти не ХОЧЕШ?" то можна і не чекати блискавичної відповіді.

Ми звикли будувати життя та плани від протилежного, тобто знати найменш бажаний варіант розвитку подій і робити все, щоб він не втілився в життя. На ділі ж виявляється, що значно продуктивніше мати в голові свою картину бажаного майбутнього і йти до неї.

Здавалося б, від перестановки доданків сума не змінюється, але це не зовсім так. Розкажу на своєму досвіді: раніше я мислила "від проблеми" і періодично давала собі слово взятися за здоров'я, бо ж не молодію:) Але це було якось ліниво, не систематизовано і так-сяк. Рівно до того моменту, доки у мене не виявили серйозні проблеми із здоров'ям. Тобто трапилося оте саме "як я не хочу". І тоді я дійсно зайнялася собою: змінила раціон, "щоб не піднімалися антитіла", зайнялася фізнавантаженнями "щоб не заробити остеопорозу", посилено зайнялася менталкою, "щоб нервова система не провокувала рецидиви".

Діло йшло так собі, з надривом. А потім я дізналася теорію, яка перевернула все в моїй голові. Її суть така: не теперішнє визначає майбутнє, а моє бачення бажаного майбутнього визначає моє сьогодні. Тобто я маю в голові картинку мого майбутнього, настільки надихаючого, що я готова починати іти до нього вже сьогодні. Тоді вирішила переінакшити свою ціль: від "Щоб не стало гірше" я перейшла до "Хочу стати повністю здоровою". І виявилося, що це геть різні стани, різні відчуття від процесу і геть різні результати!

Фокус уваги здатний творити дива! Важливо лише знати, чого саме ти хочеш, і не треба буде вигадувати, як себе мотивувати, бо сама ціль і буде мотивацією.

Зараз зовнішні опори крихкі як ніколи. Світ наполегливо сигналізує про те, що пора переводити внутрішні рейки на вибудовування внутрішніх. І тепер особливо яскраво помітно, на скільки важливе внутрішнє благополуччя. Можливо, якщо в когось вчасно з'явиться своя " Барбі, яка навчить глибоко дихати", світ більше не побачить нову скабєєву. Тримаймося. Життя більше, ніж війна.

Психологиня Інна Радченко для Сіль.Медіа