Двадцять четвертого серпня в прокат вийшла довгоочікувана стрічка Олеся Саніна. Прем’єру кілька разів переносили: спочатку через пандемію, а потім - повномасштабну війну. Проте незважаючи на затримку, саме в цей час кіно по справжньому стало актуальним.
Сюжет
Карпати. Початок XVIII століття. Олекса Довбуш повертається додому, щоб помститися панам за вбивство батьків. Його брат Іван — очільник ватаги опришків, групи повстанців, які живуть відокремлено в горах і займаються тим, що грабують заможних панів та шляхту. Брати возз'єднуються і разом чинять опір війську польської шляхти на чолі з Пшелуським та Княгинею Яблуновською.
Однак незважаючи на родинні зв'язки між Іваном та Олексою виникає конфлікт. Якщо перший хоче спокійно жити та витрачати награбовані гроші, то Олекса прагне справедливості та захисту своїх людей від гніту панів. У ході суперечки Іван покидає ватагу. Саме звідси починається історія найвідомішого лідера опришок Олекси Довбуша.
Фільм точно не можна назвати повільним. Він не містить затягнутих сцен, а події досить швидко змінюють одна одну. Сцени екшену викликають захват своїм масштабом та якістю. Хореографія боїв поставлена на високому рівні. Особливо добре це видно у поєдинках один на один, від яких таки віє пафосом, проте вони характерні для кіно подібного жанру.
У фільмі герої вміло і з користю для себе використовують природне оточення в бою. Також добре показана основна тактика опришок, яка полягає у тому, щоб обрати найбільш зручну для пастки місцевість, по якій проходила важлива дорога, після чого робили засідку по обидва її боки. Інколи ж готували дерева для звалення, щоб перекрити ворогові дорогу до втечі.
Головний опришок або вартові стежили за дорогою, пропускаючи подорожніх. Побачивши тих, які були їхньою ціллю вони оцінювали сили ворога, і в тому випадку, якщо вважали, що в загону достатньо сил відкривали вогонь із вогнепальної зброї, луків та арбалетів. Після обстрілу опришки йшли добивати ворога в ближній бій.
Улюбленою зброю опришків були гострі топірці — бартки, які стали одним із символів опришківського руху. Саме таку бартку на озброєнні має головний герой.
Історія пов'язана з нею не просто так вплетена в сюжет. Режисер підкреслював, що йому було цікаво дослідити, як створюється легенда, як звичайна людина стає національним героєм. Тому протягом фільму ми будемо бачити як персонажі переповідають різні чутки та історії про надприродні сили Довбуша. Як саме в цьому йому допомогла бартка ви дізнаєтесь переглянувши фільм.
Акторська гра
Особливу увагу слід звернути на Сергія Стрельникова (у ролі Олекса), Дар'ю Плахтій (у ролі Марічки) та Олексія Гнатковського (у ролі Івана).
Останній, на думку автора, видав більш впевнений перфоманс. Персонаж Олексія притримується характерного мовлення протягом усього фільму, тому не вибивається з контексту в якому знаходиться.
Атрибутика
Візуальна складова картини є однією з найсильніших її сторін: костюми, історичні локації стрічки, костюми персонажів та мальовничі краєвиди. У деяких моментах хотілося просто поставити на паузу, щоб детальніше розглянути автентичний одяг чи помилуватися карпатськими краєвидами.
Найбільше запам'яталися весільні вбрання Олекси та Марічки. Весільну сукню для Дар’Ї Плахтій вишивали вручну. Понад сотня майстрів доклали зусиль до створення костюмів, весь одяг було відтворено за джерелами початку XVIII століття з допомогою консультацій фахівців.
Мова
У «Довбуші» персонажі не завжди говорять виключно гуцульским діалектом, який може бути незрозумілим широкому колу глядачів.
Загалом, це виглядає як правильне рішення. Коли персонажі спокійно розмовляють, то незвичні для вуха слова лише додають атмосфери. В моменти напруги мова змінюється на більш звичну для нас українську.
Проте такі переходи іноді можуть вибивати з контексту. Наприклад, під час сварки братів Довбушів, Іван зберігає у мовленні гуцульський діалект, в той час як Олекса говорить максимально пафосною літературною мовою.
Команда
Головні ролі виконали Сергій Стрельніков (Олекса Довбуш), Олексій Гнатковський (Іван Довбуш), Дарія Плахтій (Марічка), а також Матеуш Косьцюкевіч, (Пшелуський), Агата Бузек (Княгиня Яблуновська) та інші.
Режисером картини та співавтор сценарію виступив Олесь Санін, якого ви можете знати по фільмам «Мамай» (2003) та «Поводир» (2013). За перший він отримав Державну премію України імені Олександра Довженка в 2004 році.
Для роботи над фільмом режисер вивчав історичні документи, зокрема дисертацію академіка Володимира Грабовецького. Вченого історика, який п'ятдесят років досліджував карпатське опришківство XVI—XIX століть. Зокрема життя і діяльність самого Олекси Довбуша, видав про нього 150 праць і протягом півстоліття збирав історичні експонати, на базі яких спромігся відкрити Івано-Франківський державний історико-меморіальний музей Олекси Довбуша.
Виробництво
Знімальний процес розпочали у серпні 2018 році. Процес переривався з технічних причин, згодом на заваді стали карантинні обмеження. Фіналізацію роботи розпочали на початку червня 2021-го.
Натурні зйомки проходили на Івано-Франківщині: на Скелях Довбуша, у селах Микуличин, Криворівня та ще у чотирьох областях — на Львівщині, Закарпатті, Тернопільщині та у Києві.
Серед локацій давні замки (зокрема, Свірзький), заповідник Свидовець, а також Збараж — місто з найбільшою кількістю історичних пам'яток в Україні. Загалом у фільмі показали приблизно 50 природних та історичних локацій, які допомагають передати атмосферу епохи першої половини XVIII століття
До наймасовішої сцени залучили близько п'ятиста людей.
Бюджет фільму складає понад 120 млн грн, з них 65 млн — державне фінансування.
«Трішки більше ніж половину грошей ми отримали від Держкіно. Це — чимала сума, але Держкіно пішло на це і спрямувало нам ці гроші, а іншу частину ми змушені були шукати. Збирали бізнесменів, влаштовували їм покази, виступи, розповідали про кіно, намагалися їх якось долучити. Було багато проробленої роботи, але нарешті ми змогли зібрати ці гроші», — Максим Асадчий, продюсер картини.
Першими оцінити фільм змогли бійці 68 єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Продюсер та режисер картини за сприяння Генштабу змогли показали стрічку в імпровізованому кінозалі неподалік лінії зіткнення.
Слід зрозуміти, що «Довбуш» — це не байопік і не історична хроніка. Це типова епічна історія про героя, який прагне захистити людей, діє згідно з совістю та вміло розправляється зі своїми ворогами з пістолетом в обох руках. Проте це не зменшує цінність фільму. Тут може не бути глибокого вивчення кожного персонажа чи філософських роздумів, але це не впливає на загальні враження від перегляду.
Це кіно, яке особливо актуальне для наших часів, бо розповідає історію про людей, які готові здійснювати надзвичайні та складні вчинки заради своєї свободи. Як наприкінці зазначили самі творці стрічки — боротьба продовжується.
Радимо сходити на фільм усім, хто хоче подивитися, на якому рівні може бути український кінематограф.
Подякуй автору!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати автору гривнею.
