Дозвольте защедрувати: таємничий вечір у переддень Старого Нового року
13 січня українці святкують Щедрий вечір. Це давнє народне свято за старим календарем раніше відзначали 31 грудня — в останній день року. Коли Україна перейшла на новий календар, Щедрий вечір перемістився на 13 січня, але його традиції все ще пам'ятають. Наші предки проводжали рік обрядовими піснями — щедрівками, що з роками тільки закріпилися в пам'яті українців і нині передаються з покоління у покоління.
Трохи історії
Українська мова багата на оксиморони, які важко зрозуміти іноземцям. Найяскравіший із них — Старий Новий рік. Свято це неофіційне, але більшості українців близьке. З'явилося воно після, того як у 1918 році в Україні Грингоріанський календар прийшов на зміну застарілому Юліанському календарю. Якщо коротко, то внаслідок змін між звичними датами свят і новими виникла різниця у 13 днів.
За Юліанським календарем 31 грудня — це 13 січня за Григоріанським, тобто Старий Новий рік. І хоча, на перший погляд, уся ця історія виглядає досить заплутаною тішимось, що завдяки такому задвоєнню ми зберегли ще одне свято із самобутніми звичаями та традиціями.
Щедрівка чи колядка
Традиції колядувати та щедрувати зберігаються в Україні й досі. Батьки передають своїм дітям старовинні пісні з покоління в покоління. Але чи є між ними різниця?
Колядують в Україні тільки на Святвечір і Різдво — 6 та 7 січня, а щедрують — 13 січня, на Старий Новий рік (на Маланки). Суттєвою відмінністю між обрядовими піснями також є зміст. У колядках прославляють народження Христа, а щедрівками бажають добробуту сім’ї, господареві — багатого врожаю.
Звичай колядувати пов’язаний із днем зимового сонцестояння (свято Коляди). Раніше українці святкували 25 грудня. А після хрещення Русі, обряд приурочили до Різдва Христового, відтоді у піснях присутні біблійні мотиви.
У одній із найвідоміших колядок «Добрий вечір тобі, пане господарю» слова «Радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився» — змінили на «Радуйся, ой радуйся земле, Син Божий народився».
Як тільки на небі видно першу зірку — починається Святвечір, діти збираються разом, співають колядки та йдуть сповіщати всіх про народження Христа.
Натомість щедрування — це завжди магічна атмосфера, музика, танці, пантоміма, обрядові ігри з масками. Щедрувальники отримували винагороду за прославлення господарів та побажання здоров'я і достатку.
Щедрівки мають ще одну особливість — традиційний приспів: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір».
Коли і як йдемо щедрувати
З давніх часів щедрувати починають напередодні Старого Нового року — ввечері 13 січня. До опівночі необхідно обійти всі будинки, бажаючи щастя та добробуту господарям. Зазвичай, щедрувати ходили групами. Молодь перевдягалась у яскравий одяг, кожен зображував окремого персонажа — Маланку, Василя, Солдата, Цигана, Козу, Смерть чи Чорта. Рідше використовували образи інших фольклорних персонажів.
За давніх часів, щедрувальники готувалися до свята заздалегідь. Шили костюми, розмальовували обличчя глиною та попелом. (Здається, українці першими придумали косплей).
За звичаєм щедрувальники водили Козу. Але не бійтеся, ніякого знущання над тваринами. Когось із компанії одягали у старовинний кожух, прикріплювали до голови символічні роги, звісно не забували додати хвіст і копита.
Лідії Іванівні 70 років, вона вже давно не щедрувала, проте з її вуст легко зривається:
Щедрик-ведрик
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски.
«Я ще одну щедрівку знаю, але тобі не можна такої знати, там багато лайки».
Проте Лідія Іванівна розповідає інші деталі.
«Ходили щедрувати гуртами, збиралося все село, у той час я не переодягалася, не робили зірки, нічого такого не було. А от баба Олька (свекруха) наряжалася і в штани, фуражку, і куфайку вивертали. Та й ходили щедрувати. В основному нам давали канфети. Дівчата дуже гарно співали. Ми завжди ходили 13-го увечері, про колядки взагалі не знали, а хлопці 14-го посипали».
Згадує жінка і такий випадок:
«Щедрували у своєї вчительки Ольги Степанівни, співаємо під вікном, а тоді тікаємо, хоч і знали, що нас по голосах чули. Приходимо на наступний день у школу, а вчителька називає поіменно, хто приходив. Раніше не можна було щедрувати на Старий Новий рік. Школи дуже добре перевіряли, на Новий рік можна було, а на Старий — ні. Хлопцям витрушували кармани, дуже лаяли, викидали усі канфети та викликали у школу батьків».
Пам'ятає щедрування й Ніна Вікторівна, хоч вже довгий час живе у місті, своє дитинство провела у селі.
Вона разом із друзями, попри заборони та небезпеку завжди співали щедрівки.
«Вперше я щедрувала років у 8. Це було при радянському союзі, десь 1986 рік. Ми ходили щедрувати, хоч це і було заборонено, перед канікулами наших батьків збирали у школі й попереджали, що не слід цього робити. Тоді ми щедрували 31 грудня. Про свято Меланки та кутю я дізналася тільки з розповіді бабусі Галі.
У радянському союзі дітям забороняли щедрувати. Не боялися тільки діти, які приїжджали з міста на канікули. А ми дуже боялися, але все рівно бігали. Найкращі гостинці нам давали у будинку голови колгоспу, у будинку агронома, голови селищної ради, тихо додає: її внуки теж з нами щедрували. Там давали шоколадні цукерки. В основному нам давали льодяники, пиріжки та печиво, лише у багатих будинках були шоколадні ласощі.
Потім ми оббігали все село, приходили до когось у будинок, зсипали цукерки разом і ділили. Ми ніколи не сварилися. Завжди розділяли порівно.
У селі всі завжди про все знали, тому зберегти таємницю неможливо. І після канікул нас чекали дописи у щоденниках: «Шановні батьки ваша дитина ходила щедрувати». Але вдома всім відомо, де ми були. Зараз я згадую, як мені шкода вчительських дітей, бо вони ніколи не ходили щедрувати.
Вже коли розпався радянський союз, тоді щедрували і 31 грудня, і 13 січня. 31 грудня щедрував в основному колектив сільського будинку культури. Ми ходили на підприємства, на ферми, у контору, до магазину, до дитячого садочка і до школи, це тоді було вже дозволено, директор сам давав нам гостинці. Тоді ми отримували м'ясо, сало, дуже щедрі господарі давали пляшку горілки. Ми брали з собою козу, декілька баянів, і ходили по всьому селі співати, воно було велике, щоб пройти з однієї частини в іншу ми йшли ставками. Люди так раділи, всі гордо зустрічали щедрувальників. Ходили до всіх, але найкращі подарунки були у голови селищної ради.
Костюми ми брали у будинку культури, там брали і баяніста. Олексію Дмитровичу не пощастило, бо він був учителем музики та знав усі ноти, тож мусив вирушити з нами. Костюми були українські. Я пам'ятаю свою вишиту спідницю, вовняну жилетку та хустку, вона у мене і досі лежить.
Бувало як йшли по дорозі, нас запрошували до хат. Тоді усі гостинці відносили до будинку Культури, старші залишалися святкувати, а молодшим давали по кільцю ковбаски, та відправляли додому. 13 січня щедрували вже молодші діти ті, які народилися у вільній Україні.
У наші часи щедрування відбувається набагато простіше, хоча подеколи й нині збираються ряджені гурти, які заздалегідь готують костюми, збирають компанію. Утім загалом нині можна й просто вивчити гарну щедрівку та щиро заспівати.
Найяскравіше традиції щедрування продовжують жити у маленьких селах, де залишилось не так багато мешканців, проте завжди житиме пам'ять.
Одним із таких місць є село Филенкове — понад годину їзди на машині із Полтави. Туди важко доїхати, особливо взимку, коли багато снігу. Проте цьогоріч природа була поблажлива до жителів. У населеному пункті мешкають менше тисячі людей, проте є все необхідне для життя: кілька продуктових магазинів, нещодавно відкрили відділення Нової пошти, ще сільський клуб, який працює лише у теплі пори року.
У цьому селі свято починається не першого січня, а шостого, коли можна йти колядувати, а потім і щедрувати. Усі діти збираються гуртами, вивчають щедрівки та вирушають із пустими торбинками до кожного двору, аби зичити щастя господарям.
Не тільки діти, а й їхні батьки готуються до таїнства щедрого вечора. Усі купують солодощі, відкладають певну суму із зарплати та зустрічають щедрівників. А їх насправді багато і кожному треба щось дати. Діти, які виходили з пустими мішечками перетворюються на місцевих багатіїв, яким, сказати по правді, заздрять навіть власні батьки. Тому щедрування у цьому селі це не тільки радість від свята, а ще й не поганий бізнес.
У місті традиції щедрування дещо інакші. Раніше діти збиралися та ходили до будинків, проте з часом ставало все менше щедрівників. Однак традицію не забули. Саме тому в центрі Полтави влаштовують масові гуляння, збираються люди та гурти, аби заспівати щедрівку та побажати щастя і здоров'я усім жителям, не чекаючи на нагороду.
Кожен може долучитися до цього дійства, не зважаючи на вокальні дані, головне щоб щедрівка линула від чистого серця. Хтось одягає традиційне українське вбрання. Щедрувальники беруть із собою різдвяну зірку, не боячись холоду й упевнено крокують вулицями міста.
Цьогоріч у Полтаві не планують масових гулянь через війну та обмеження під час воєнного стану. Але ніхто не завадить полтавцям вивчити щедрівку та завітати до своїх сусідів, можливо, навіть пощастить отримати гостинці, а якщо й ні, то вистачить і гарного настрою. Ніщо не може знищити традицію та історію.
Кому не можна співати щедрівки
Зазвичай, зі співами по хатках вирушають лише молоді хлопці та дівчата. Діти і люди поважного віку залишаються вдома та чекають на гостинці.
Проте знайте — ніяких усталених заборон немає. Все, що потрібно — знати щедрівку та мати гарний настрій. Більше забобонів припадає на ранок 14 січня. У цей день, вважається, першим до хати має зайти чоловік, а жінкам взагалі не бажано ходити по домівках. Відтак і заведено, що злопці ще вдосвіта йдуть засівати житом-пшеницею обійстя, таким чином пророкуючи господарям дому достаток на увесь рік.
Як правильно щедрувати
Ще на початку XX століття в українців були свої атрибути для святкування Нового року. Дівчата та хлопці у передноворічний вечір ворожили, вбиралися, щедрували, вигадували ігри та забави. Напевно всі чули про той самий «щедрий вечір», ця назва пов’язана зі звичаєм готувати багатий стіл, аби почастувати якомога більше людей.
На столі обов'язково мала бути кутя, пироги, вареники, млинці. Усі страви можуть спробувати щедрувальники, а на гостинець отримати горіхи, медові пряники, солодощі або гроші.
Щедрувальники ходили від будинку до будинку, вітали усіх із прийдешнім святом, співали пісні — щедрівки, бажали кожній родині щастя, добробуту, здоров'я, розквіту, головне не забути про щедрий врожай.
Новий рік зустріли та зі старим не розпрощалися
13 січня щедрувальники виконували ролі Старого та Нового року.
Хтось одягався у старий дідів кожух, обов'язково з дірками, також причіпляли горб, обвішувалися в’язанками цибулі та бубликів, для повної картини брали коноплі — з них виходять чудові волосся і борода. От такий вигляд мав Старий рік.
Іншу роль виконував хлопець у святковому яскравому вбранні, його прикрашали квітами та різнокольоровими стрічками. Вгадали? Звісно, це Новий рік.
Щедрувальники ходили до будинків та розігрували сценки. Господарі радо запрошували до столу Старий рік, а потім жартівливо виганяли, на його місце сідав Новий.
Українці намагалися зустріти Новий рік якомога веселіше, уникати сварок і всього неприємного, бо вірили, що це захистить від нещасть упродовж усього року.
Відомі українські щедрівки
«Щедрик»
Ви точно знаєте цю пісню. Сучасна версія, яку ми чули — аранжування українського композитора Миколи Леонтовича. Це найпопулярніша українська щедрівка, що звучить в усьому світі. Щоправда у трішки зміненій обробці. Петро Вільговський створив англійську версію слів. Пісня отримала назву «Carol of Bells» і стала однією з найбільш відомих різдвяних мелодій у світі. Наша пісня є саундтреком до безлічі голлівудських стрічок. «Сам удома», «Міцний горішок» та «Гаррі Поттер» та інші.
Оригінальні слова «Щедрика» Леонтовича
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, —
Там овечки покотилися,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Розповідати про «Щедрик» можна багато, але чарівність цієї пісні словами не осягнути. Пропонуємо послухати мелодію у різних виконаннях.
«Ой сивая та і зозуленька»
Можливо ви чули цю пісню під іншою назвою: «Щедрий вечір, добрий вечір». Це ще одна унікальна українська щедрівка. Зозуля є символом величальних обрядових пісень. У давні часи люди вірили, що пташка віщує прихід весни та має ключі від вирію. Наші пращури гадали, що зозуля здатна накувати людині довголіття, або передбачити смерть. Саме тому образ пташки використовувався у величних піснях, що співають і донині.
Слова щедрівки
Ой сивая та і зозуленька
Приспів (повторюється після кожного рядка):
Щедрий вечір добрий вечір!
Добрим людям на здоров’я!
Усі сади та і облітала.
А в одному та і не бувала.
А в тім саду три церковці.
В тій церковці три віконця.
У першому — ясен місяць.
У другому — красне сонце.
У третьому — дрібні зірки.
Ясен місяць — пан господар.
Красне сонце — жона його.
Дрібні зірки — його дітки.
Пропонуємо послухати цю щедрівку у виконанні народної артистки України Тіни Кароль та традиційний варіант пісні.
«Ой рясна, красна в лузі калина»
Ця щедрівка величає дівочу красу. Пісню прийнято виконувати за таким же принципом, як і попередню — після кожного рядка повторюється приспів «Щедрий вечір, добрий вечір!».
Слова щедрівки
Ой рясна-красна в лузі калина.
Щедрий вечір, добрий вечір!
А ще найкраща батькова дочка.
Щедрий вечір, добрий вечір!
По двору ходить — як місяць сходить.
Щедрий вечір, добрий вечір!
В сінечки ввійшла — як зоря зійшла.
Щедрий вечір, добрий вечір!
В світлоньку ввійшла — світлонька сяє.
Щедрий вечір, добрий вечір!
Світлонька сяє, родина встає.
Щедрий вечір, добрий вечір!
Родина встає, шапки знімає.
Щедрий вечір, добрий вечір!
Шапки знімає, дочку вітає.
Щедрий вечір, добрий вечір!
Пропонуємо послухати українську пісню у виконанні фольклорного гурту «Веселка».
«Щедрівочка щедрувала»
Таку щедрівку часто співають діти. У цій веселій пісні відразу просять нагороду у вигляді пирогів, солодощів і монет, а потім бажають достатку в домі та здоров'я господарям.
Слова щедрівки
Щедрівочка щедрувала,
До віконця припадала.
Що ти, тітко, напекла,
Неси нам до вікна,
Чи вареник, чи пиріг
Неси нам за поріг.
Приспів
Щедрик, ведрик,
Дайте вареник,
З грушами пироги,
Здоровенькі були.
Щедрівочка, щедрівочка
Добра з медом горілочка,
А без меду не така,
Дайте нам п'ятака.
А п'ятак не такий,
Дайте руб золотий.
Приспів.
Ми щедрівки заспівали,
За щедрівки ленти дали.
Ленти в коси заплетем,
І в таночок підем.
Приспів.
Часто малим дітям важко запам’ятати багато тексту, тому ми зібрали короткі щедрівки, які легко вивчити наймолодшим.
«Пусти в хату Меланочку»
Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку.
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє,
Добрий вечір!
Щедрівка про соколика
Прилетів соколик
Та й сів на віконце,
Щедрий вечір,
Добрий вечір.
Дивиться в світлицю
На чисту водицю,
Щедрий вечір,
Добрий вечір.
А я не вмивалась
Три дні не чесалась
Щедрий вечір,
Добрий вечір.
А Богдан гарненький
Чистий чепурненький
Щедрий вечір,
Добрий вечір.
«Щедрик-ведрик»
Щедрик-ведрик,
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски.
Коли мало –
Дайте сало,
Коли донесу –
Дайте ковбасу.
Горобчик летів,
Хвостиком вертів,
А ти, дядьку, знай –
Копієчку дай!
Зберігаймо традиції
Різдвяні свята в Україні завжди відзначилися по-особливому. Хтось віддає перевагу новорічному фільму, святкуванню у колі друзів або близьких.
У давнину ж народні гуляння проходили зі щедрівками та колядками. І хоча з часів їхнього виникнення пройшли сотні, можливо тисячі років, ці унікальні пісні досі популярні. А щедрівники ходять не тільки хатами, а й багатоквартирними сучасними будинками та галасливими вулицями мегаполісів, приваблюючи увагу кожного, хто проходить повз, даруючи людям гарний настрій та продовжуючи багаторічну традицію.
