Екоранчо як терапія: або чому військовим варто відкривати власну справу — історія ветерана Ігоря Сабадаша

Ігор Сабадаш — ветеран 2014 року та учасник бойових дій 2022 року. Через війну отримав інвалідність, але це не завадило розвивати власний бізнес, який став своєрідним зціленням.

Цю ферму називають найінстаграмнішою, принаймні у Львівській області. Сюди з’їжджаються з усіх кінців України й відвідувачів буває до 100 на день. На ферму їдуть з дітьми, щоб вони поспілкувалися з тваринами, тут влаштовують фотосесії та пікніки, катаються на конях та просто гуляють, насолоджуючись природою.

Розповідаємо про екоранчно «Сабадаш» у селі Мшана — ветеранський бізнес, який самостійно розвиває Ігор Сабадаш.

«Мій робочий день починається зазвичай десь о 7 годині ранку й кожен раз минає по-різному. Спочатку я оглядаю територію, дивлюся чи всі на своїх місцях. Потім починається годівля», — розповідає пан Ігор.

Про екоранчо «Сабадаш»

На території близько 140 га випасаються майже 100 биків і корів, 13 коней, а також свині. І хоча люди приїжджають на екоранчо, щоб класно провести час, основна діяльність ферми — не туризм, а розведення великої рогатої худоби м’ясного напрямку.

«Це корови абердино-ангуської породи та шароле, і саме через це їх легко утримувати в таких умовах як у мене — цілодобово та весь рік – на вільному вигулі. Якщо снігом сильно занесе, то вони приходять під навіс. А як сніг сходить, то знову йдуть у поле. Так і родять у полі», — розповідає пан Ігор.

У процесі розмови склалося враження, що чоловік усе життя займається фермерством, бо ділиться такими тонкощами справи, про які знають не всі. Але виявилося, що пан Ігор взагалі не думав займатися такого роду діяльністю та і досвіду ведення фермерського господарства у нього не було. Допоміг випадок.

«Я в хаті родинній, де жили дід і баба та померли давно – почав порядок наводити. Позбирав на території металобрухт — старі відра, сітки, бочки й відвіз до одного чоловіка, який збирав метал. Тоді у нього не було грошей розрахуватися, й він мені дав три гуски. Потім прийшла весна, вони як нанесли яєць. То кубанська порода і вони несуть дуже багато яєць».

Гуси швидко та плідно розмножувалися, що доходило до кількох тисяч приплоду. Для розведення та утримання такої кількості свійських птахів потрібні були немалі кошти, відповідне приміщення та помічники. Тому поступово пан Ігор вирішив згортати цю справу, але паралельно придбав трьох бичків. Наступного року чоловік купив 13 корів.

З того часу й почалася його кар’єра фермера. Не було ані якогось стартового капіталу, ані великої території, ані поглиблених знань. Військовий всьому навчався в процесі роботи. Так само вивчав і юридичні питання, бо вирішив взяти в оренду землю. Фермеру довелося подолати чимало проблем та бюрократичних нюансів, поки він нарешті отримав у власність, як учасник бойових дій, ділянку у 2 га.

«Коли вже отримав землю, то подумав: “Що я з нею робитиму? Мені ж стільки непотрібно!”. Я взагалі хотів лише 20 соток, щоб гусей вигнати. Але ця земля і спонукала мене взяти бичків, потім вже і коней взяв. Так і став остаточно фермером. А на сьогодні вже використовую близько 140 га пасовища».

Про гранти

У пана Ігоря є досвід отримання грантів, зокрема, від міжнародної компанії МХП. Програма називалася «Кроки до розвитку села». У її рамках надавали грант за найкращий бізнес-план. Ігор Сабадаш був одним із переможців і отримав 50 тисяч гривень. Те, що є можливість отримати гранти — добре, каже він, але на це треба виділяти чимало часу.

«Ті, хто починають бізнес, їм набагато простіше, бо в них є час на вивчення грантів. Наприклад, мені сьогодні взяти якийсь грант нереально, бо я фізично не маю часу на це. По-перше, зазвичай перед отриманням грантів йде якесь навчання, треба кудись їздити чи слухати онлайн. По-друге — я можу подаватися одночасно на кілька грантів, а потім починаю в них плутатися. Це все треба тримати на контролі або щоб хтось цим займався і допомагав».

Військовий досвід

Ігор Сабадаш отримав військовий досвід ще коли почалася АТО. Пішов захищати Україну, розуміючи, наскільки важливо дати відсіч ворогові. Так само пішов добровольцем після повномасштабного вторгнення росії. Каже, що весь цей час тримав наплічник напоготові й навіть ходив у військкомат 22 лютого, відчуваючи загрозу. Тоді йому ніхто не повірив й сприйняв це за паніку.

«І тут “бац” 24-го дружина розбудила мене і каже: “Війна!”. Ну що зробиш? Я наплічник взяв і одразу у військкомат, звідти — в частину. В частині зідзвонився з командиром, потім ми швиденько взяли зброю, форму, і вирішили не чекати, коли поїдемо всі разом, а поїхали своїм ходом. Семеро чоловіків, ми загрузилися в бус і поїхали на схід — 26 лютого я вже був в Золотому Луганської області».

Як згадує пан Ігор, тоді він взагалі не думав про ферму, бо треба було захищати країну. Але через кілька днів прийшло розуміння, що у нього залишились тварини без нагляду. Спочатку хотів здати на бійню, хоч для фермера це було важке рішення. Проте добрі люди не дали занапастити худобу, приглянули за нею та зберегли для фермера-військового.

Життя в розлуці з родиною

Наш герой з дружиною виховує двох дочок. Під час розмови зізнався, що родина очікує на поповнення — також буде донечка. Чоловік дуже сумує за своїми дівчатками, адже з початком повномасштабного вторгнення вони опинились у Німеччині.

«Насправді це велика проблема, бо хочеться бути біля сім’ї по максимуму. Фронт, війна, поранення навчило і дало зрозуміти, наскільки важливо бути поруч. Зараз я їжджу до дружини з дітьми як в гості. Ми поки що не наважуємося на повернення, хоча вони не хочуть там бути, їм дуже подобається бути на фермі».

Важке поранення

Пан Ігор отримав важке поранення 29 квітня 2022 року.Практично не працювала ані права рука, ані права нога. Потрібна була операція та серйозна реабілітація. За словами ветерана, його робота на фермі дала найбільший відсоток відновлення, крім занять у спортзалі та плавання.

«Коли я лежав у госпіталі у Львові, то думав: “Мені зберегли худобу, фактично чужі люди, то я її не можу тепер нікуди здати, по-любому якось буду тягнути”. У палаті мені спало на думку, що треба купити трактор, щоб косити та збирати сіно. Знайшов його в інтернеті за 60 тис. гривень. І я на тому кріслі колісному так і приїхав по трактор», — згадує пан Сабадаш.

Але зізнається, що хоч і відчував у собі сили працювати далі, з самого початку відновлення було нелегко.

«Я хоч і купив трактор, а залізти не можу, бо права сторона не працювала. Але мета була одна — я мушу працювати. А потім ще потрапив до Польщі на лікування. У мене немає ліктьового суглоба, його вирвало і з ним шматок променевого нерва. Польські лікарі мені з ноги пересадили на руку променевий нерв. І десь через півтора року ця рука запрацювала. Може не так, як хотілося б, але я повністю все роблю».

До речі, екоранчо «Сабадаш» стало своєрідним місцем відновлення та відпочинку і для інших військових, тож ветеранський бізнес став ще й соціально-орієнтованим.

Чи відрізняється ветеранський бізнес від цивільного

На думку пана Ігоря, ветеранський бізнес має потужну підтримку від суспільства. Він впевнений, варто не приховувати, що ця справа належить військовому і навіть навів конкретний приклад.

«У мене є побратим, який втратив дві руки. Він започаткував власну справу — сушить м’ясо. Коли тільки почав цю справу, то вона не йшла. Потім йому підказали, що треба позиціонувати свій бізнес як ветеранський, бо до цього ніхто про це не знав. І коли він це зробив, то до нього почало надходити стільки замовлень, що він не встигав робити це м’ясо. Тобто людям захотілося підтримати продукт ветерана».

Поради для військових

Ми запитали у пана Ігоря, якими порадами він може поділитися з військовими, які також хотіли б започаткувати власну справу, але бояться складнощів. На що фермер відповів, що складнощі є й одночасно їх немає.

«Чим більша складність, тим більше вона підказує що ви йдете правильним шляхом. І чим більше цих складнощів я зараз пройду, тим легше мені буде далі», — запевняє військовий.

До порад для майбутніх бізнесменів він також підійшов філософськи. Каже, що справу треба вибирати ту, яка більше лежить до душі, бо інакше нічого не вийде.

«Треба займатися тим, що подобається. Я розумію, що фінансова потреба змусить людину робити будь-що, бо діти голодні, наприклад, і треба принести до хати булку хліба. І тому людина йде на ту роботу, яка їй не подобається. Але треба паралельно шукати інші можливості».

Плани на майбутнє

Жартома, а може і ні, пан Ігор каже, що якусь частину пасовища можна віддати під гольф-клуб. Після його серйозної роботи на фермі та і не без допомоги тварин тут можна ходити по травичці хоч босоніж. Але поки справа до гольф-поля не дійшла, в планах у фермера збільшити поголів’я худоби до тисячі.

«Ця територія дозволяє тримати таку кількість худоби. Але щоб до цього дійти мені по-любому потрібна підтримка. Я не зможу самостійно це зробити навіть за років 10, оскільки це вже потребує техніки та великих інвестицій».

А ще, за словами фермера, справжня справа, яка має постійний дохід і тримається на плаву — це та справа, якою займається третє покоління.

«Бо в третьому поколінні це вже буде повністю налагоджений процес. Навіть якщо зараз мати фінанси і купити все необхідне, то в цьому не буде ніякого сенсу, якщо справою не займуться нащадки».