Чорний гумор, кохання, дружба та психоделія. Фільм, який задумувався як екранізація книги Яніни Соколової, з часом перетворився на щось більше ніж просто адаптацію.
9 вересня, у Полтаві відбувся спеціальний показ стрічки «Я, Ніна». Це кіно, зняте за мотивами особистої історії відомої телеведучої та журналістки Яніни Соколової. Стрічку особисто представила акторка Ксенія Хижняк — виконавиця головної ролі, а також популярна блогерка та психологиня. Ми подивилися фільм і готові поділитися враженнями від перегляду.
Сюжет
Головна героїня картини — Ніна Сокіл, ведуча популярного ток-шоу на кшталт «Стосується кожного» чи «Говорить Україна», де вона разом з глядачами та психологами розбирає життя різних «простих» людей. У такому шоу чим більше бруду, тим краще для переглядів. Тому головна задача ведучої – цей бруд розкопати, морально натиснувши на гостей. Ніна отримує не приховане задоволення від своєї роботи, проте в одну мить фатальна новина руйнує все те, до чого зірка так довго йшла.
Під час однієї зі зйомок трапляється сутичка з гостем, після якої Ніна потрапляє до лікарню на обстеження. Там лікарі ставлять страшний діагноз остеосаркома, або рак кісток. Тепер Ніні потрібно пройти через справжнє пекло: втрата зіркової кар’єри, слави, «друзів», довготривалі курси хіміотерапії та онколікарні. Проте головним ворогом стане не хвороба, а реальність, яку героїня навідріз відмовляється приймати.
Спершу головну роль мала виконувати сама Яніна Соколова. Проте з часом концепцію фільму змінили. Зі звичайно байопіку стрічка перетворилась на щось більш креативне та оригінальне.
Фільм знятий переважно в холодних тонах, глядачам демонструють похмурі коридори лікарні. Тут ви почуєте багато нецензурної лексики, чорного гумору та побачите багато по-справжньому важких для чутливого глядача сцен. Особливо вразливим людям буде нелегко, проте радимо перебороти себе, бо кіно того варте.
У реалістичну картину світу вдало вплетені дещо магічні елементи: стрічка наповнена психоделічними сценами. Постійні звукові та світлові ефекти, галюцинації. Присутність в трейлері примарного динозавра теж про щось говорить.
Це все характерні риси режисерки Марисі Нікітюк. Її захоплення магічним реалізмом ви будете відчувати протягом усього перегляду. Такий підхід може подобатися, а може ні. Проте його точно важко назвати банальним.
Команда
Режисеркою картини стала Марися Нікітюк, відома своєю роботою над фільмом «Коли падають дерева».
У головній ролі фільму «Я, Ніна» дебютувала психологиня, блогерка й акторка Ксенія Хижняк. Також у стрічці зіграли Олексій Тритенко («Мирний-21», «Я працюю на цвинтарі»), який нині служить у ЗСУ, Максим Панченко («Червоний. Без лінії фронту»), Ігор Колтовський («Погані дороги», «І будуть люди», «Червоний»).
Над картиною працювала зіркова команда кінематографістів. Оператор-постановник — володар «Срібного ведмедя» Берлінале Сергій Михальчук («Довбуш», «Дике поле», «Поводир»), який з початком повномасштабного вторгнення став військовослужбовцем.
Композитор Антон Байбаков, який має досвід роботи над фільмами «Залізні метелики», «Віктор_Робот», «Брама».
Режисер монтажу — Іван Банніков («Люксембург, Люксембург», «Земля блакитна, ніби апельсин», «Коли падають дерева»), який також долучився до лав ЗСУ.
Продюсерки: Яніна Соколова та Юлія Сінькевич.
Світова прем’єра картини відбулася на Tallinn Black Nights Film Festival, який входить до переліку 15 найпрестижніших кінофестивалів у світі. Також стрічку показали на другому за обсягом та значенню фестивалі Німеччини — Filmfest München. «Я, Ніна» був фільмом-відкриттям міжнародного кінофестивалю «Миколайчук OPEN», на якому відбулася українська прем’єра картини.
Акторська гра
Ксенія Хижняк вразила своїм перфомансом. Однією мімікою акторка передає весь спектр емоцій. Від холодних і зневажливих поглядів на початку, до жаху та відчаю наприкінці фільму. Вдалі жести та інтонація перетворюють Ксенію на дуже подібну до справжньої Яніни Соколової.
Слід віддати належне тій пристрасті, з якою Ксенія підійшла до роботи. Головна роль, окрім переконливої гри, передбачала інтенсивні фізичні та психологічні навантаження. Хижняк доводилося цілий знімальний день проводити на мосту для роуп-джампінгу, бігати по коридорах з закріпленою на ній камерою, при цьому, незважаючи на складності, залишатися в образі Ніни. Також у фільмі присутні відверті сцени, а сама акторка мала поголити голову.
Олексій Тритенко видав високий рівень драматичної гри. Його персонаж —чоловік, який попри те, що дружина його не кохає, намагається допомогти їй побороти хворобу. Це може сильно вразити тих, хто знає актора лише за його роль дільничного в «Коли ми вдома».
Максим Панченко, Лілія Нестеренко та Оксана Брагінець виконують ролі членів групи підтримки онкохворих. Кожен із них достатньо колоритний, щоб мати свою окрему історію. Проте разом вони створюють цікаву взаємодію, спостерігати за якою ви точно будете з цікавістю.
В основу персонажів покладені реальні історії боротьби з хворобою. Імена цих людей ви зможете побачити в титрах. Команда фільму спілкувалися зі своїми прототипами, щоб краще втілити персонажів на екрані, а також не порушити етичних норм. І дуже важливо розповідати такі історії, адже в нашій країни тема раку, як і багато інших гострих тем, чомусь має статус майже табуйованої.
Виробництво
Завершувати роботу над фільмом довелося вже під час повномасштабного вторгнення. В інтерв’ю ютуб каналу «Суспільне Чернівці» на запитання про те, чи були якісь зміни на фінальному етапі роботи режисерка відповіла так:
«… Ні, під час постпродакшену ми не змінювали. Ми намагалися доробити, бо шансів було, чесно кажучи, мало. І як розповідала Юля, ніхто ж не знав, що буде весною минулого року. І дійсно, матеріал фільму, всі ті оригінали, вивозилися спершу до Польщі, а звідти машинами до Німеччини, де власне ми робили постпродакшн, в якому були потрібні ці оригінальні великі матеріали фільму. І це все, зависало, і скажу, що було дуже складно і незрозуміло…»
Критика
У декого стрічка викликала питання про те, чи може таке кіно мати терапевтичну функцію для людей з онкозахворюванням. Після показу фільму Ксенія Хижняк спілкувалася з глядачами. Хтось просто підходив сфотографуватися, а хтось поділився своєю історією. Марися Нікітюк і команда говорять на тему, яка просто не має якогось одного правильного способу для обговорення.
Також критиці піддали звернення самої Яніни Соколової після завершення фільму. У ньому вона веде монолог про боротьбу з хворобою та з Росією. Історію завершує досить сильна сцена, яка наштовхує глядача на роздуми. Їх перериває спіч, де прямим текстом розжовують про що це кіно. Це трохи псує емоції від фіналу.
«”Я, Ніна” це, — як влучно зауважила виконавиця головної ролі, — одна з останніх ластівок українського кіно, яке було зняте до початку повномасштабного вторгнення».
Якщо «Довбуш» демонструє потенціал українського кіно для широкого розмаху та епічності, то «Я, Ніна» служить відмінним прикладом того, що ми також вміємо створювати глибокі особисті історії. Ця стрічка не тільки про боротьбу з хворобою, але й про зіткнення з новою реальністью, яку потрібно прийняти, щоб мати змогу рухатись далі.
Це кіно варто підтримати не лише тому, що воно «наше», але й через його високу якість. Ми наполегливо рекомендуємо переглянути фільм «Я, Ніна» в кінотеатрі. Гарантовано, ви отримаєте незвичайний досвід від його перегляду.
Подякуй автору!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати автору гривнею.
