За визначенням тлумачного словника добро протистоїть злу. Українська нація сьогодні протистоїть чи не найбільшому злу за всю історію свого існування. У всесвітній день доброти пропонуємо згадати добрі та героїчні вчинки маленьких та дорослих українців, що надихають на боротьбу.
14-річний Сашко Гуцал із Бучі під час окупації щодня добував їжу та воду, аби нагодувати молодших дітей. Нерідко це доводилося робити під російськими обстрілами, пробираючись повз ворожі засідки.
У перший день вторгнення родина Гуцалів і ще близько тридцяти місцевих переселилися у підвал. Спочатку дошкуляв холод, а згодом і голод. Молодші братики й сестричка постійно просили їсти, тож Сашко разом з іншими людьми з підвалу ходив на пошуки до місцевих магазинів, які вже були пограбовані окупантами.
Пізніше росіяни розбили комунікації, і не стало світла і води. Під звуки вибухів Сашкові доводилося ходити до колодязя. Мама Олена каже, що дуже боялася за сина, однак лишити менших ніяк не могла.
Родина пробула в окупації до 9 квітня, потім їм вдалося евакуюватися на Вінниччину. У серпні минулого року хлопчика нагородив особисто Володимир Зеленський «героїчні подвиги з порятунку людей під час війни».
В перші дні вторгнення одним із найважчих місць на мапі України став Кримський перешийок. Щоб зупинити ворожі танкові колони, вище командування вирішило підірвати Генічеський міст. Виконати завдання зголосився Віталій Скакун.
25-річний військовий вийшов на зв’язок і повідомив, що підриває міст. Відійти воїн не встиг. Ціною власного життя він уповільнив просування ворога, дав змогу своєму підрозділу передислокуватися та організувати допомогу.
26 лютого 2022 року президент нагородив Віталія Скакуна, сапера 35-ї окремої бригади морської піхоти, званням Героя України. Посмертно.
Дитячий нейрохірург Павло Плавський 46 днів жив на роботі, аби рятувати людей. Після 24 лютого його рідна дитяча лікарня «Охматдит» стала госпіталем для дітей і дорослих. Тут облаштували бомбосховища, а медики оперували навіть під обстрілами. Через їхні руки пройшли десятки поранених, найменшому пацієнту був один місяць, найстаршому — 83 роки.
Павло Миколайович жив у лікарні й працював з невідкладними травмами. Наприклад у Соні з Миколаєва залишився уламок в голові. Дістали його аж через три тижні в Охматдиті. Інша дівчинка через пухлину почала втрачати слух та рухливість обличчя, тож її теж екстрено прооперували.
Рак не зник після початку війни, багатьох хворих не вдалося врятувати: або швидка не доїжджала, або не могла навіть виїхати, бо там ішли бої. Дуже часто хворі не знали про свою недугу, були заблоковані в окупації чи під обстрілами.
«Ми боремося за кожного, ми намагаємося перемогти не тільки у війні, а перемогти й хвороби», — говорить Павло Плавський.
Весь світ облетіли фото 20-річної Анастасії Тихої, яка пішки вивела зі зруйнованого Ірпеня 15 собак, зокрема, з інвалідністю, 5 котів, хамелеона, черепаху, хом’яка та павука.
Волонтерський автобус чекав на тварин на іншому кінці міста. Настя разом з чоловіком посадили котів у візочок з супермаркету, здорових собак тримали на повідках разом з тваринами на візочках, деяких довелося нести на руках. Подолати шлях до евакуаційного автобуса виявилося нелегко, адже налякані тварини тягли дівчину у різні боки, навіть зламали їй палець.
Четверо собак по дорозі загубилися. Подружжя повернулося на їхні пошуки, двох удалося знайти. Більшість урятованих волонтери прилаштували закордоном.
«Тварини мені як діти. Дітей же не кидають», – каже Настя.
У листопаді 2022 року Анастасія Глушко поверталася додому з магазину і помітила, що п'яний чоловік намагався відібрати у військового пакет з продуктами, погрожував, агресивно поводився.
Курсантка Дніпропетровського університету внутрішніх справ одразу викликала патрульних та намагалася заспокоїти нападника, повідомивши, що вона з поліції. На що чоловік почав поводитися ще більш зухвало: дістав палицю зі сміттєвого бака та замахувався нею на перехожих жінок і дітей. Дівчина не розгубилася: вирвала палицю з рук чоловіка та затримала його до прибуття поліцейських.
27 червня того року росіяни вчергове обстріляли Харків — того дня випустили 27 касетних боєприпасів «Смерч», які летіли на дитячі майданчики та у двори багатоповерхівок. Дев'ять людей загинуло, 29 дістало поранення. Серед них і Гліб Бондаренко.
Хлопчик грався з другом на майданчику, коли почув свист ракети. Він прикрив товариша собою, натомість осколок прошив Глібу, плече, легеню і зупинився у передсерді.
«Я хотів забігти в під’їзд, думав, що мій друг відчинить двері, але в нього не було ключів. Я притиснувся до рогу. Поруч впала перша бомба. Я смикнув до себе іншого хлопчика, Рому, і закрив його собою, щоб у нього не влучило. Осколок потрапив у мене», — пригадує Гліб.
Хлопчика скерували до львівського шпиталю, звідти — у німецьку клініку «Шаріте». Позаду дві складні операції.
***
Список самовідданих українців можна продовжувати нескінченно, адже війна відкрила те, що глибоко ховалося у кожному з нас. Перелічені українці й ті, про яких ми не згадали, зробили свій вибір, спираючись на власну честь. Найкращий спосіб віддячити їм — зберегти пам'ять про ці вчинки.
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.
