Спочатку тут мав бути вступ про те, що напередодні прем’єри фільму я прочитала книгу Артема Чеха «Хто ти такий», за мотивами якої кіно і зняте (і я її прочитала, авжеж). Але, нехай фільм і книга залишаться у вашій голові не пов’язаними. Бо ж попри те, що зняла фільм Ірина Цілик, написав книгу Артем Чех, а одну з ролей зіграв їх син — Андрій Чередник — твори мають різні назви. Отож, поговоримо сьогодні лише про фільм.
«Я і Фелікс» вийшов у прокат 11 квітня 2024 року. До прем’єри Ірина Цілик та її команда активно розповідали у соцмережах різні цікавинки про фільм, акторський склад та зйомки. Тому переказувати це все — означає даремно забирати ваш час. Ну хіба лише слова Іздрика, який зіграв роль Фелікса.
«Я кажу їй, Ірка, ну про що ти говориш? Таке враження, що Мартін Скорсезе запитав у Аль Пачіно, чи хоче він зніматися у його фільмі. Та звичайно, що хочу, яка різниця, який сенарій та який герой».
Усе починається з того, що ожіночнений ареол, яким огорнений малий Тимофій, псує чоловік. Бабуся знаходить собі нового бойфренда. У Тимофія нарешті з’являється дід. Та ще й який — з повним набором унікальних якостей — і моцне слівце скаже, і пляшку вип’є, і побуянить по-п’яні. А ще Фелікс — колишній військовий із ПТСР. Словом, не всім «щастить» зустріти такого діда. Не кожен дід знайомить малих дітей із Ксюхою (Ксюха — це автомат. Спойлер. Упс) та продає гранати у суботу.
Але, це історія не про Фелікса. Це історія про дорослішання хлопця Тимофія у 90-х — дитинство, відсутність батька, сімейні сварки, бідність, перше кохання та вибір.
А ще це історія про кожного з нас. Просто зрозумієте ви це лише наприкінці фільму. Але нічого не скажу. То треба бачити на власні очі.
Чи цікаве це кіно? Запитують мене ті, хто бачив, що я пішла його дивитися. Зауважу одразу, що стежу у соцмережах за режисеркою та дуже люблю книги Артема Чеха (нагадую, що «Я і Фелікс» знято за мотивами роману «Хто ти такий»). Тому з усією відповідальністю до глядачів і любов’ю до створювачів скажу — ні. Воно не цікаве. Тут немає динаміки, екшену, спецефектів. Ти не співпереживаєш герою, а просто приймаєш його.
Але як мені здається, воно і не має бути цікаве. Воно радше має викликати якісь нові думки. Після перегляду ви не будете розчаровані тим, що придбали квитки, але кожен з вас піде з кінотеатру із власним досвідом: хтось згадуватиме своє дитинство, хтось краще розумітиме своїх батьків, хтось вийде з кінозалу і подумає, що даремно прийшов. На колір і смак як то кажуть.
«Я і Фелікс» — це не фільм про 90-ті. Це кіно, у якому головні герої живуть у ті роки. Однак ані порцелянові фігурки в серванті, ані бутерброди зі шпротами ностальгії не викликають. Ти просто приймаєш все, що бачиш. Розумієш час, у якому росте Тимофій: старий светр, діряві туфлі, відсутність дорослих, що постійно на роботі — навряд чи знайдеться хтось у 90-х, кому це не буде близьким. Тому це фільм про нас із вами. Про людей, які росли, росли — і виросли.
У вас бувало, що ви приходите в гості, а вам вручають фотоальбом? І ви дивитеся на світлини, що характеризують певний період життя тих, хто на них зображені.
Такий для мене і фільм Цілик. Це збірка епізодів, які впливали на формування головного героя. Ось малий Тимофій сидить за столом з бабусею, мамою та хлопцем бабусі Феліксом. А тут він уже збирається до школи, і мама каже йому, що буде виглядати як дурачок, якщо пожмакає штани. А уже в наступній сцені Тимофій розповідає мамі, де був із Феліксом. І вочевидь, це той епізод, коли малий починає підбирати слова, говорячи з дорослими. Він уже розуміє — одне необережне слово може викликати сварку вдома. Так само як і епізоди, у яких розумієш, чому Тимофій все ж певним чином прив’язується до Фелікса, хоча і бачить подеколи відразливі картини його життя в бабусиному просторі.
З приходом Фелікса в родину життя Тимофія змінюється — тепер у бабусі та її кавалера окремі полички в холодильнику, тепер він відзначає домашні свята лише з мамою, а Фелікс і Ліда (бабуся) лишаються за стінкою.
І водночас глядач усвідомлює, що дорослі, які були зайняті виживанням та розв’язуванням проблем, не розуміли, або не мали часу на розуміння того, як кожне рішення впливає на характер дитини поряд. Але то вже зовсім інша історія.
Чи трагічна історія дорослішання Тимофія ? — Ні. Вона типова для дев’яностиків і разом з тим унікальна для кожної родини. Мама, яка намагається всіма силами забезпечити сина. Син, який ходить у старому одязі. Батько-свято, який з’являється з делікатесами тої доби, а потім зникає.
До речі, історія з батьком заслуговує особливої уваги попри те, що його дуже мало у стрічці. А Тимофія він жодного разу не назвав сином: браток, дружок, корєшок, але не син. Можливо, саме це наштовхує на роздуми, що батько і не відчував відповідальність за власну дитину. Але це тільки роздуми. Бо ж насправді лише автор знає, що він хотів сказати тим чи іншим епізодом.
Я дуже боялася, що Іздрик перетягне на себе всю ковдру у фільмі, але для мене наскрізною темою стрічки стала війна.
Бабуся говорить, що Фелікс воював у Афганістані, а Тимофій-дитина запитує так просто і по-дитячому: «А ви вбивали людей?». Фелікс чесно відповідає: «Вбивав. А ти?».
Тимофій-підліток бачить Фелікса п’яного. Той згадує, як убивав людей на війні. А згодом Тимофій запитає: «Хто тебе змушував вбивати?». І зробить свій висновок: «Тільки дебіли ідуть на війну».
А Тимофій-дорослий приїздить додому, вже сам повернувшись із зони бойових дій.
Я б назвала «Я і Фелікс» одним з небагатьох українських фільмів для українців, які допомагають усвідомити себе, порефлексувати та побачити й прийняти людей, якими вони є. Без прикрас та перебільшень. Для мене у цьому його головна цінність.
Якщо ви думаєте чи йти дивитися кіно — не думайте. Йдіть. А ще купіть книгу та прочитайте. Але якщо не зробили цього до показу — то краще вже після перегляду. Тоді побачите й усвідомите ще більше. Або ні. Але почитаєте хорошу якісну літературу та подивитеся українське кіно.
Подякуй автору!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати автору гривнею.
