Як підтримати тих, чиї рідні сьогодні на фронті

Коли людина переодягається в піксель, на полі бою раптом опиняється все її близьке оточення. На ньому не чутно роботи артилерії та не болить спина від бронежилету. Проте тут тривога стає фоном, телеграм зранку відкривається раніше ніж очі, а першою реакцією на кожен телефонний дзвінок стає надія, змішана із страхом. Тил слугує підтримкою та опорою передовій, і в той же час, як і сам часто потребує підставленого плеча.

Як підтримати тих, хто чекає рідних з війни?

Перш ніж бігти комусь допомагати, важливо відслідкувати свій власний стан. Намагатися стати опорою комусь в той час, як сам розвалюєшся на шматки — дуже невдячна історія. Допомагаючи іншій людині пережити складні часи, ми стаємо для неї свого роду соціальним ресурсом, тому перш ніж пропонувати свої послуги, необхідно чесно оцінити свої власні можливості. Якщо є відчуття, що "я цього не вивезу", краще спершу стабілізувати себе, а потім уже йти допомагати ближньому.

Більшість порад універсальні, проте діяти важливо з огляду на конкретну особистість: хтось воліє переживати "в собі", комусь треба виговоритися; одній людині після обійм стане легше, іншій будь-який тактильний контакт буде вкрай неприємним. Це необхідно поважати.

Часто ми асоціюємо підтримку з якимось набором надихаючих фраз. Насправді, це скоріше навпаки: краще дати можливість виговоритися, перетворившись у підтримуючого слухача. Вже саме проговорення страхів, переживань, своїх прикрощів допоможе людині зняти напругу та відчути себе легше.

У розмові важливо уникати знецінення переживань ("он у двоюрідної тітки служить чоловік, брат, троє синів і хрещеник, а в тебе лише чоловік"), підвищення градусу напруги та катастрофізації ("бідна ти нещасна, ніяк ті при владі не понаїдаються), не забороняти виявів емоцій ("не переживай, не плач, тримайся, зберися, ти маєш бути сильною"). Часто ми говоримо так тому, що нам самим дуже складно витримувати важкі емоції інших людей (див пункт 1).

Але суть підтримки якраз в тому і є, щоб створити людині безпечне середовище, де вона може вільно, без страху осуду виражати свої емоції. А фраза "зберися" викликає хіба що бажання зібратися і вийти за двері.

Якщо і є фраза, яка претендує на магічність, то вона, мабуть звучить так: "чи можу я тобі якось допомогти?". З великою долею вірогідності спершу за нею послідує відмова, але це вже дасть людині підтримуючий сигнал: "ти не один, я поруч і готовий тобі допомогти. Можеш на мене розраховувати". Періодично можна пропонувати свою допомогу з конкретними пропозиціями на кшталт: "я іду повз магазин, тобі щось потрібно?".

Варіантів тут купа: можна раз на тиждень брати на прогулянку дітей, щоб мама відпочила, записати на манікюр чи знайти умілі руки, які перероблять вдома "чоловічу" роботу, яка накопичилась. Зауважу, що мова тут не про жалість чи свого роду інвалідизацію, а про таку собі "побутову турботу", яка дасть людині можливість відпочити та хоч трішки відновити свою ресурсність, щоб лупашити далі.

Важливо витягувати людину в соціальне життя: гукати на каву, запросити на виставу чи просто прогулятися весняним містом.

Закрити свої іпсоприймачі та не нести у спілкування інформацію сумнівної якості з неперевірених джерел.

У випадку, якщо сам маєш успішний досвід проживання подібної ситуації, то можна запропонувати поділитися перевіреними прийомами, але при цьому не повчати і не радити, доки не попросять.

Періодично звертати увагу на свій власний стан. Витримувати біль близької людини дуже непросто, але важливо не застрягти в ньому, і не робити підтримку центром свого життя, адже є загроза, як мінімум вигоріти.

Якщо помітно, що людина "не вивозить", чи є моменти в поведінці чи способі життя, які насторожують, можливо, є сенс м'яко запропонувати звернутися до підтримуючого спеціаліста. Є спеціальні громадські організації, які допомагають саме тим, хто чекає рідних з фронту.

Навіть у такій благородній справі як підтримка, необхідно поважати особисті межі і уникати завдання добра. Підтримати насильно не можливо. Та і, в решті-решт, не потрібно.

Спеціально для Солі — психологиня Інна Радченко.