Як стати щасливішою людиною? Дієві практики, які під силу кожному

Що потрібно людині для щастя? Точніше, що потрібно українцю? Як мінімум, щоб над головою не літали ракети. А ще, щоб на діпстейті не було червоних ділянок. Ну і «Лебедине озеро» чи репортаж з Гааги однозначно порадували б. Колись це все точно буде, а поки — маємо реальність, де середньостатистичний українець тримається на мемчиках і обов'язках регулярно донатити. То про яке щастя говоримо?

Гарвардський професор-соціолог Артур Брукс стверджує, що наш рівень щастя на 50% залежить від нашої генетики, на 25% від навколишніх обставин і на 25% — від наших переконань, звичок і дій. Тобто, щастя — це не щось таке фаталістичне, одним суджене, іншим — ні, а стан, який ми можемо собі організувати, хоча б межах отих 25%.

Насправді я довго вагалася, чи коректно зачіпати цю тему зараз, коли ми всі в безперервній жалобі. Немов це якась зрада — почувати себе добре в той час, як у когось під пікселем перестає битися серце, а дах чиєїсь хати дрейфує до берегів Туреччини.

А потім вирішила, що зараз — якраз той самий час. Бо, що стресовіший період, тим більш дбайливо ми повинні до себе ставитися і ще більше вкладати у себе. Якщо поставити собі амбітну ціль — стати щасливим і досягти хоча б половини цієї дистанції, коли ти просто добре почуваєш, то якість життя уже значно зміниться!

З початку війни мене дуже зацікавила тема резильєнтності — здатності людини витримувати непрості життєві події та відновлюватись після них, посилюючи себе. Хтось від природи достатньо резильєнтний, а комусь треба працювати цілеспрямовано. І це дуже важливо не лише для того, щоб вивезти оце все в моменті, а і для того, щоб жити більш якісно після того, як лихо мине.

А ще в темі набуття резильєнтності багато моментів перекликається з наукою про щастя. Це було важливим усвідомленням для мене: я більш стійка, коли щаслива, і більш щаслива, коли стійка. То чому не вбити двох зайців відразу? Як назвала це Хелен Рассел в одній зі своїх книг «ЩОДМР» — ще одна довбана можливість для розвитку.

Зауважу, зараз я говорю про щастя не як про яскравий гострий спалах ейфорії, від якого перехоплює дух, а як про стабільний стан благополуччя, в якому я перебуваю більшість часу (звісно, не завжди, ми ж усі живі люди). Це таке, знаєте, хронічне «все добре», з якого тебе можуть вибити життєві події, але ти все одно, мов пружинка, до нього повертаєшся.

Отож, що можна практикувати для того, щоб почувати себе більш щасливим?

Вдячність

Я веду щоденник вдячності вже понад чотири роки. «Повелася» я на слова тренерки по щастю Алли Клименко:

«Після того, як ти починаєш практикувати вдячність, з тобою починають відбуватися дива».

Так воно, зрештою, і трапилося, але є один нюанс — кількість чудесних моментів не те щоб збільшилась, просто я почала їх помічати. Спершу було не дуже легко: я не могла знайти й п'яти пунктів, за що могла б подякувати. Але з практикою стає все простіше знаходити у своєму житті добро.

Тут немає магії чи езотерики — спершу я свідомо направляю фокус своєї уваги на позитивне у своєму житті, а потім це входить у звичку, і я помічаю все більше і більше див. Мій запис від 28.03.2022 (перший від початку війни) звучить так:

«Дякую за те, що в нас є ППО».

І знаєте що? Я досі це пишу! Словом, важлива не тільки наявність приводів для щастя, а і здатність їх помічати! Практикувати вдячність можна як завгодно: вести письмові записи, дякувати в моменті, перед сном, під час молитви — аби зручно було.

Керувати своєю думкомішалкою

У голові середньостатистичної людини кожного дня снує понад 70 тисяч думок, більшість з яких мало того що негативні, так ще і повторюються. А те, що ми думаємо, прямо впливає на те, що ми відчуваємо.

У відчутті щастя є виражений когнітивний компонент, і ним важливо вміти користуватися. Важливо вміти концентруватися на тому, що дозволяє відчувати себе добре, а не вгонить у печаль.

Звісно, думати тільки про «пазітівне» неможливо, бо життя, в принципі, різнорідне. Але ми можемо свідомо керувати деякими його процесами, в тому числі й потоком власних думок: через монотонну роботу, фізичне навантаження, переключення на якусь іншу, бажано нову діяльність.

Тяжкі небажані думки можна старатися трансформувати у більш приємні, щойно вони були усвідомлені. Людина керує своїм мозком, а не навпаки!

Ловити моменти

Це я про оте заїжджене «тут і зараз». Насправді ще таки важливо. Величезну частину свого життя ми перебуваємо в автоматичних процесах, витаючи десь думками. А потім в якийсь момент усвідомлюємо, що дні стали близнюками, а за ними тижні, ну і так далі…

Вміння концентруватися на моменті дозволяє більш якісно проживати життя. Саме ПРОЖИВАТИ, а не відбувати чергу. До того ж у буремні часи, коли психіка не може опиратися на майбутнє, єдиною опорою стає «тут і тепер». То як це робити?

Способів чимало: в момент, коли їси щось смачненьке, вимкнути ютуб і сконцентруватися на відчуттях в роті; тоді коли чимось займаєшся, можна кілька хвилин приділити тому, щоб на 100% сконцентруватися на моменті: «От я мию посуд. Вода такої приємної температури. І піна така пишна, пахне яблучком. Грець би побив того, хто не миє тарілки з-під гречки негайно».

В момент, коли почуваєш себе добре, на секунду сповільнитися і відчути це кожною зі своїх сенсорних систем: «Що я бачу? Які звуки чую? Запахи? Що відчуває моє тіло?». Такі паузи можна брати по кілька разів на день, ставити для цього будильник, наприклад.

І це не тільки дозволить більш глибоко проживати своє життя, а й помічати сигнали свого тіла. Я почала практикувати цю вправу ще тоді, коли працювала в школі. Через кілька днів я зрозуміла, що кожного разу під час цієї вправи помічаю відчуття спраги, яке не розрізняю у вічному броунівському рухові кабінетами. Моя колежанка, яка підтримала мене в експерименті, поділилася, що в неї така ж ситуація, але з туалетом. Корисна справа, коротше.

Відмовитися від очікувань

Є навіть така формула щастя: «Реальність мінус очікування». В очікуваннях є неприємний момент — вони часто не справджуються. А отже тягнуть за собою розчарування і демотивацію. І навіть якщо ми отримуємо потрібний результат, але не тим чином, яким очікували, то з великою долею вірогідності будемо невдоволеними.

Річ в тім, що коли ми очікуємо, що події складуться саме так, а не інакше, то немов заганяємо себе у залізобетонну форму і забороняємо своїй свідомості бачити інші шляхи вирішення ситуації чи приймати різні варіанти розвитку подій.

Яким би високоорганізованим не був наш мозок, життєвих сценаріїв значно більше, ніж ми можемо уявити! Коли ми відмовляємося від очікувань, то стаємо значно гнучкішими в психологічному сенсі. Нам легше переживати неочікувані повороти подій, простіше адаптуватися. Різко стає менше розчарувань.

Моє особисте спостереження: якщо відмовитися від очікувань того, як має вирішитись та чи інша моя проблема, вона вирішувалась таким чином, який я навіть не могла б уявити!

Я твердо переконана, що сенс життя в тому, щоб жити його щасливо. Так, зараз це особливо складно, деколи просто неможливо швидко зібрати себе докупи. І навіть якщо зараз не вийде жити супер-щасливо, але вдасться жити краще ніж вчора - це велика перемога. Дбаймо про себе. Все буде добре.

Психологиня Інна Радченко для Сіль.Медіа