150 років тому поява на вулиці, ба навіть на порозі власного будинку, лише у розшитій сорочці мала б такий самий ефект, як сьогодні вийти в трусах та бюстгальтері. І хоча нині спідня білизна є звичним елементом нашого гардероба, ще донедавна все було інакше.
Панталони та мініпанталони з’явилися в Україні лише на початку XX століття, у той час, коли в Європі ними користувалися ще з кінця ХІХ століття. Що ж носили українки до появи білизни у класичному розумінні?
Підтичка і станік
Протягом тривалого часу селянки вважали спідню білизну предметом розкоші, який могли дозволити собі лише городянки. Часто білизна розглядалась як атрибут повій, а відтак асоціювалася з чимось сороміцьким та непристойним. Тож навіть маючи можливість придбати або виготовити спідню білизну, селянки відмовлялися носити її через острах пліток та пересудів.
Раніше головні гігієнічні функції виконувала лише натільна сорочка, яка була одночасно і центральним елементом костюма, і предметом спідньої білизни. Її ще називали підтичкою.
Звичайно у критичні дні це приносило незручності. Функцію жіночої білизни виконувала натільна сорочка, яка і вбирала менструальну кров.
«Да, ото так і ходили без трусов, без нічого, ото сорочечку зашпилиш, так щоб воно не капало кругом. Протікає, ходили такі задрипані. Зараз, бачите, всякі є, а тоді якось і не було, шмаття якесь подложеш і всьо».
Жінки одягали поверх натільних сорочок довгі спідниці темних кольорів і практично не виходили з хати й не виконували ніякої роботи. Мабуть, не найзручніша річ, проте вибору не було — сучасних прокладок тоді не було і в помині.
Окремо варто сказати про прання натільних сорочок, особливо тих, які мали плями крові. До них ставилися з певними засторогами, зокрема було заборонено кільком жінкам прати свої місячні сорочки в одних ночвах. Вважали, що після цього в однієї із жінок під час місячних крові буде удвічі більше, а в іншої вони можуть припинитися зовсім. Таку недугу, приміром, на Поліссі, називали «зопрання».
До того ж вважали, що «зопреться» та жінка, чия сорочка лежатиме найнижче. Відповідно, коли жінки разом прали місячні сорочки, то намагалися класти їх не шарами, а в рядок, або перекладали жіночі сорочки чоловічими штанами.
Разом з тим у жіночому гардеробі здавна існували елементи одягу, які могли слугувати прототипом сучасних бюстгальтерів. Насамперед це «станік» — шматок полотна шириною приблизно 25 см. З його допомогою жінки перев’язували груди й закріпляли ззаду «гудзом» (вузликом).
Крім того, спеціальний крій спідніх сорочок передбачав пошиття таким чином, аби підтримувати груди й частково компенсовувати відсутність бюстгальтера. Також селянки могли шити спідні корсети з домотканого полотна.
Труси порушують «волю Божу»
В українських містах спідня білизна набула масового поширення після приходу до влади більшовиків. Урбанізація та масова міграція селян у міста на початку XX століття спричинила чимало змін у побуті останніх. Це стосувалося і тілесно-гігієнічних практик.
Цікаво, що у чоловічому гардеробі окремі елементи спідньої білизни з’явилися раніше ніж у жіночому. Наприклад, у 1920–1930-х рр. чоловіки вже активно користувалися кальсонами, які виконували функцію сучасних трусів і шилися з домотканого полотна.
Натомість жінки трималися більш консервативно. Це було зумовлено усталеними в громаді «правилами поведінки», згідно з якими жінці не дозволяли використовувати елементи чоловічого одягу. Вважалося, що вбираючи чоловічий стрій, жінка стає чоловіком, а, отже, порушує Божу волю.
Отож, поки містяни у міжвоєнні роки вже активно використовували нові види білизни, для сільських мешканців вони залишалися переважно чужими та недосяжними.
Події Другої світової війни й наступне десятиліття важкої повоєнної відбудови дещо пригальмували зміни у народному костюмі. Тому поява у сільському середовищі нових видів білизни (жіночих трусів або панталонів, бюстгальтерів, комбінацій), припала на період з 1945 по 1960 роки. Чим віддаленіше знаходилося село — тим пізніше до його мешканців доходила «нова мода».
Панталони — нічний кошмар радянського періоду
Білизна повоєнного періоду була доволі практичною, проте залишалась естетично непривабливою. Так, для жінок шили об’ємні труси-панталони. Поява в селі такого виду одягу сприймалася жінками старшого віку переважно з осудом. Випрану білизну навіть забороняли вивішувати разом з іншими речами на подвір’ї — це вважалося непристойно.
Масового поширення в повоєнні роки набули бюстгальтери. Фабричне виробництво на той час ще не було достатньо налагодженим, тож простій людині дістати такий дефіцит було дуже важко. Через це жінки шили бюстгальтери самостійно або зверталися до сільських кравчинь.
Втім, повільно, але впевнено, поширення фабричної спідньої білизни все ж відбувалося, особливо серед сільських дівчат, які перебралися до міста. Мешкаючи в гуртожитку, селянки бачили на своїх однолітках кращу білизну, починали соромитися своєї домотканої й поступово переставали її використовувати.
Радянський Союз витіснив не тільки буржуазію, але й красиву білизну. Чи не найбільше насмішок нині викликають у нас панталони — жахливі безформні трусики до колін, які додавали жінкам об’єму у сідницях і стегнах. Такі вироби більше нагадували два шматки тканини, до яких пристрочили з обох кінців резинки. Панталони «з начосом» шили з байки, з виворітного боку якої був приємний ворс.
Деякі чоловіки взимку боялися запрошувати дівчат на побачення, щоб не побачити в момент близькості ці панталони.
Радянські заводи пропонували жінкам тільки два види бюстгальтерів: з виточками й без. Вони були з сатину, який абсолютно не тягнувся і не лягав по фігурі. Бретельки взагалі не регулювалися, тому жінкам доводилося все перешивати.
Очікувано, що імпортна шовкова білизна була справжнім дефіцитом в СРСР. Її дуже любили й могли собі дозволити лише деякі дружини наркомів.
Звісно, конкурувати з імпортними товарами союз не міг, тому пропонував убогі «аналоги». Вершиною радянського виробництва були так звані «грації». Вони поєднували в собі ліфчик, корсет і трусики. Шили грації в ательє за шалені гроші з дуже щільного атласу або сатину. Така грація утягувала фігуру жінки настільки, що дихати було майже неможливо.
На щастя, некомфортну непрактичну білизну поступово витіснили більш сучасні зразки. Жінки нині мають величезний вибір, аби піклуватися не лише про красу, а й про здоров’я.
Раніше ми писали, як лаялися наші бабусі у давнину: 20 добірних висловів.
Подякуй автору!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати автору гривнею.
