Каховська ГЕС — кейс перемоги дезінформації росіян над правдою

На написання матеріалу мене надихнули (прирекли, якщо бути щирим) статті та коментарі в ЗМІ та ситуація в інформаційному просторі, що склалася внаслідок теракту на Каховській дамбі. Саме тому я, як член волонтерської організації Штаб Ангелів, разом з колегами вирішили трохи це діло розкрутити і підсвітити саме серед польської аудиторії.

Тож цей текст, написаний з української перспективи, вважаю необхідним для поширення в західних медіа. Я чекав понад тиждень, поки емоції заспокояться, усі видихнуть, а найагресивніша частина російської інформаційної операції скінчиться.

Увага! Цей матеріал було написано польською мовою з прицілом на польського читача. Те, що ви бачите перед собою — адаптований переклад українською. Не переживайте, вам буде цікаво, але, якщо матимете можливість поширити оригінал на польськомовних читачів (посилання тут) ми будемо вам доземно вдячні.

Отож…

Якщо поляки, чехи, німці чи будь-які інші прогресивні європеоїди змирилися із ситуацією, і вирішили, що війна точиться десь дуже далеко та їм уже нічого не загрожує, то вони дуже-дуже помиляються.

Бойові дії справді ведуться за сотні кілометрів, фронт далеко, але війна вже не тільки постукала їм у двері, а й не роззуваючись зайшла, схопила їх за пику й замахується тією ж таки пикою об одвірок. Війна вже дісталася і до них, хоча поки що не в усіх вимірах. Та, як кажуть, – «далі буде, головне, щоб це ковтнули».

Уже було багато розмов, конференцій, столів різних геометричних форм і всього на світі щодо дезінформації, інформаційної війни, фейкових новин, протидії пропаганді й так далі, але, на жаль, найпоширенішим результатом усього цього була домовленість домовлятися далі та поглиблювати межі занепокоєності.

Попри півтора року від великої навали в Україні, девʼяти років гібридної агресії та шістнадцяти років від мюнхенської розмови путіна про фактичне, проголошення наступного раунду холодної війни, у плані протидії інформаційних операцій і кіт не валявся, і я наведу тому приклад. Приклад, від якого, навіть якщо дуже захочеш, не сховаєшся ніде у світі. Понад тиждень тривала серйозна, продумана й дуже потужна інформаційна операція, аналогів якій ще не було, але неодмінно будуть у майбутньому.

Мова йде про ідеально підготовлену, сплановану ​​та розпочату в потрібний момент (з використанням усіх доступних ресурсів) операцію, в якій підрив дамби був не результатом, а інструментом для запуску чогось набагато більшого, і, вірогідно, — катастрофічнішого. Операція полягала в тому, щоб одним кроком змінити думку всього світу з «росіяни є стовідсотковим агресором і ми їх засуджуємо», на «ми ніколи не дізнаємося правди» й «ми не можемо точно сказати, що сталося».

Звісно, наші горе-сусіди проводили таку роботу й до цього, тому пів світу (за населенням) або так і думає, або нічого не думає взагалі. Але це був потужний крок на закріплення і поглиблення результатів пропагандистської роботи саме в Європі і Сполучених Штатах. Посіяти сумніви в тому, що сталося, і в такий спосіб підірвати авторитет усього, що було й буде сказано в контексті війни з Україною. Цим самим перетворити інфополе на переповнений мішок сумнівів, фейкових новин і бутафорії, з яких дуже важко висмикнути правду без використання спеціальних інструментів.

Почнімо з початку

У ніч із пʼятого на шосте червня о 2:50 прогримів потужний вибух на дамбі Каховської ГЕС. У перші години після події інформації майже не було, бо це здавалося неймовірним. Хоча розмови, прогнози та моделювання ситуації велися протягом року, відколи росіяни захопили об’єкт. Перші новини про руйнування дамби з’явилися в російських ЗМІ та від самопроголошених російських чиновників і місцевих колаборантів. Переважно вони стосувалися того, що… нічого не сталося. (повідомлення на фото 1)

Попри те, що розмови про це велися весь час, а українська розвідка неодноразово підтверджувала, що дамба замінована, повірити в це було важко через надзвичайні наслідки. Ракетні обстріли та новини про загибель друзів — це сумно, але буденно (від чого робиться ще більш сумно) тоді як щось подібне зовсім вибиває з ритму через масштаби та наслідки. Саме тому новини такого штибу завжди супроводжуються купою емоцій, і тут вони більше зашкодили, ніж допомогли, позаяк емоції не вміють чекати, а отже попит на інформацію виникає тут і зараз.

З моменту публікації першого відео близько пʼятої ранку всі зрозуміли, що найгірші з можливих прогнозів справдилися: дамбу зруйновано повністю, а вода скидається не те що не контрольовано, а катастрофічно. Експерти та блогери одразу згадали прогнози шведських учених щодо можливого руйнування дамби, які були дуже песимістичними й на момент публікації їх ганяли мережею в якості лякалки.

В українському сегменті інтернету сумнівів щодо виконавців цієї атаки не було. Росіяни зробили це, тому що вони контролювали дамбу та Нову Каховку, вони замінували її, бо захищали цю територію від наступу. Але ця впевненість українців, як виявилося, була очевидною далеко не для всіх. Чому це сталося? А може, усе і правда не так однозначно?

Постараюся коротко. Цей теракт був ефективно підготовлений, спланований, але за російською традицією, реалізований через сраку. Тож його реальні ефекти значно перевищили заплановані. У будь-якому разі, що сталося те сталося – методички міняти вже ніхто не збирався і, попри їхній частковий або повний ідіотизм, масована інформаційна кампанія почалася за раніше затвердженим планом, хоч і реалізовувалася на початку в кращих традиціях. Ну, ви знаєте як. Суть її була в тому, щоб сплутати карти в медіапросторі та перенаситити інфополе інформацією так, щоб людина, яка не стежить за подіями, тупо не могла зрозуміти, що трапилося.

Як і у випадку зі збиттям Boeing MH17 у 2014 році, росіяни почали з хіт-параду версій. Спочатку, як я вже згадував, нічого не відбувалося. О 5:27 ранку ТАСС (офіційне державне ЗМІ Росії) цитує так званого голову мерії Леонтьєва «все тихо і спокійно, взагалі нічого не відбувається». Це через дві з половиною години після руйнування дамби. 

Менше ніж за 20 хвилин ТАСС пише, що дамба зруйнована, але обстрілів не було, а дамба зруйнувалася сама. Одна стійка відпала і все завалилося.

Через 7 хвилин ТАСС, передаючи слова того ж Леонтьєва, що й пів години тому, повідомив, що вночі стався масований обстріл дамби, це і призвело до її руйнування. Очевидно, вони просто говорили про якусь іншу дамбу в Новій Каховці, помилилися, з ким не буває. 

Менш ніж через годину ТАСС опублікував повідомлення про те, що, найімовірніше, дамбу зруйнували українські збройні сили із застосуванням ракетної установки «Вільха» і зруйновано не один, а 11 із 28 шлюзів. 

Як сталося, що звук вибуху кількох ракет із вагою вибухової частини 250 кг (у максимальному оснащенні цього типу ракет) залишився непоміченим і все затихло? ТАСС про це не повідомляє. (з усіма цими повідомленнями ви можете ознайомитися в офіційному телеграмі ТАСС, їх ще ніби не чистили)

У перші дві години офіційних повідомлень та версій більше не було, але вони й так не були потрібні, оскільки операція перейшла на наступний етап. Після появи перших фото, почали зʼявлятися перші новини про катастрофу в західних ЗМІ, на які ми звернемо особливу увагу. Як приклад я вибрав переважно польські, деякі чеські та американські ЗМІ, зокрема їхні сторінки у Facebook, позаяк там є можливість залишати коментарі. Багато людей дізнаються про новини саме з Facebook, а Інстаграм мене замахав і я його видалив.

Для вибірки я взяв польські сайти TVP, TVN 24, Polsat News, американське CNN і кілька чеських порталів.

Під кожним із цих повідомлень (це стосується як першої новини, так і кожної наступної впродовж кількох днів) протягом години після публікації в коментарях з’являлася «аналітика», яка всіма можливими способами доводила, що цю катастрофу влаштували українці.

І не дивуйтеся, що якийсь Міхал знає, де були рубежі оборони росії, склади зброї та мінні поля на лівому (східному) березі Дніпра; у Ришарда є аналіз висновків досліджень американської розвідки про наміри росіян підірвати дамбу, а в Річарда – інформація про те, коли і як росіяни відійшли з Нової Каховки (ні), і що відтоді дамба опинилася в руках українських військ (також ні) тому росіяни не могли її підірвати (ну, ви зрозуміли). Різні коментатори також неодноразово згадували та проводили аналогії з «Північним потоком-2», який, як стверджує російська пропаганда, також знищили українці. І це лише коментарі з допису на фейсбук-сторінці TVP Info — головний владний канал. На доданому скріні зібрані коментарі з порожніх фейкових акаунтів під першими двома повідомленнями.

TVN24 зустрічає нас коментарями, наприклад, пані Мілени, яка добре знає, що все це справа рук CIPSO (російська абревіатура — ​​назва підрозділу Служби безпеки України, який займається інформаційною діяльністю, і польською це транслітерується інакше). Або пана Роберта, якому відомо, що це головний резервуар води для Криму, тому підірвати цю дамбу максимально вигідно для українців, бо не давати воду Криму, мовляв — це наша рожева мрія, і байдуже, що до лютого 2022 р. воду в Крим ніхто не давав, а із цього водосховища на материку «пʼють» більше людей ніж у Криму. Пан Міхал, у свою чергу, уже знає плани українського контрнаступу, тому «слушно» зауважив, що це не могли бути росіяни, бо вони взагалі не оборонялися, а планували атакувати західний берег через Дніпро, а отже Україна захищалася. Це TVN 24, опозиційний канал.

Я буквально вибрав кілька коментарів із кожного допису. Ви можете зайти туди, переглянути та прочитати решту і водночас переконатися, що всі ті коментатори, які я згадав, а також більшість тих, що не згадуються, є порожніми фейковими обліковками з кількома фотографіями. Не вірите – підіть і перевірте. Посилання нижче й автоматичний переклад вам у поміч.

Посилання на пости польських медіа. 

https://www.facebook.com/100044577962967/posts/834053524757239/?d=n

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=10159744512611658&id=106325766657

Тут справа не в тому, що вся контора тролів сидить і чекає таких повідомлень, аби якомога швидше їх прокоментувати. Ні. Це працює набагато простіше та ефективніше. Просто запускається автоматичний пошук слів, наприклад, «дамба», «гребля», «Каховка» й так далі, потім вони знаходять публічний пост, незалежно від того, хто й де його поширив, а вже тоді лізуть у коментарі й там відпрацьовують.

Наприклад, після підриву дамби я поширив на сторінці нашої компанії у Фейсбуці, яка має трохи більше ніж 300 підписників, пост про те, як ми працювали з Каховським заводом і співчуваємо жертвам теракту. Я не думав, що зможу використовувати цю публікацію за приклад у статті, але помилився. За 15 хвилин у коментарі був уже один «експерт» (фото) з помилкою в імені. Його сторінка вся в суцільних поширеннях і немає ні інформації про нього, ні його фотографій. Стандартний. За кілька хвилин з’явилося більше. Як ви вже здогадалися, вони не були підписниками нашої сторінки й нічого спільного з нею не мали. Тут спрацював пошук за ключовими словами. Скільки ще невеликих фірмових чи приватних сторінок відвідали подібні «фахівці» можна тільки здогадуватися, оскільки вони потягнулися навіть до нашої маленької та майже непомітної сторінки. Скажу тільки, що охоплення такої роботи величезне й доходить до кожного активного користувача соціальних мереж.

І коментарі — це не все. Є ще одна дуже недооцінена зброя, котра невимовно бісить. Реакція смайликом, що рже. Якщо під новиною про катастрофу таких більшість, то це справляє враження навіть на тих людей, які нічого не читають під постом, свайпаючи далі, бо воно підсвідомо відкладається в пам’яті, змінюючи ставлення до події. Емодзі, що сміються, є потужною зброєю в руках тролів, і, повірте, вони дуже добре нею володіють.

І пам’ятаймо, це були перші коментарі під цими постами, щоб кожен, хто побачить цю новину й зайде під неї, не сумнівався, що ЗМІ брешуть, а всі навколо знають правду, тому що читають різні джерела й мають багато різних аргументів на будь-який смак. Навряд чи хтось заходить на сторінки коментаторів і перевіряє їхню реальність, тому під такими фейковими коментарями не бракує реакцій реальних людей. На чеських порталах і на англомовних відбувається точно те ж саме. Ви також можете самостійно перевірити німецькомовні та франкомовні сторінки медіа. Я там пройшовся, але скріншотів, не робив. Буде вам домашнє завдання.

За кілька годин після вибуху почалися офіційні, але не конкретні заяви російських офіційних осіб, передусім речника путіна дмітрія пєскова про те, що росія засуджує всі обвинувачення в причетності росії до підриву дамби, але прямо звинуватила в цьому київську владу. І здавалося б, ну й що з того, якщо пєсков когось звинувачував, а щось заперечував? Він заперечував напад на Україну, заперечував збиття Боїнга, заперечував бійню в Бучі та звинувачував Україну в кожному із цих злочинів. Але…

Але його слова дуже роздули й рознесли світові ЗМІ як заяву «іншої сторони», начебто йшлося про якусь звичайну міжнародну суперечку. Ніби раніше кожне слово пєскова не виявлялося брехнею і спробами приховати російські військові злочини. Це просто заява з іншого боку, адже кожне слово й кожна думка має право на існування, правда ж? Саме під такими назвами публікувалися статті, наприклад, у New York Times. Це не єдиний портал, де «обидві сторони звинувачують одна одну у вибуху», можете перевірити, що писали в США зранку шостого червня. Так само відреагував і офіційний сайт ООН. Ніхто нічого не зробив, це просто сталося, і ми дуже стурбовані цим. Звісно, ​​відреагували не відразу. Після нападу відзначали Міжнародний день російської мови, що спричинило справжній фурор в українському сегменті інтернету, але як би там не було, нас цікавлять інші теми.

Через неоднозначність і перенасичення інфополя ця подія, яку без перебільшення можна назвати найбільшою екологічною катастрофою в Європі за останні роки, залишилася поза увагою найбільших організацій, що займаються захистом природи, таких як GreenPeace, WWF та інші. Нічого не сталося, просто сьогодні ми захищаємо природу в іншому місці, а ви, коли розберетеся між собою, то може щось там і ми зробимо.

Потім, коли всі зрозуміли, що сталося, але поки ще не зрозуміли чому і хто винен, почався наступний етап операції — розмивання відповідальності в ЗМІ та констатація події без уточнення причин.

Головною метою цього етапу було те, щоб усі написали про подію, але ніхто не написав про причини, бо «нічого не ясно», і впоратися із цим треба б у перший же день, коли інтерес найбільший. Працювало проросійське лобі в західних ЗМІ та російська, прости господи, опозиція (фото) за кордоном, офіційна зовнішня російська пропаганда, проросійські блогери та лідери громадської думки, пов’язані з росією поглядами чи грошима. Переважно грошима. І найголовніше, що метою цього кроку було не переконати світ, що винуватцями цього нападу були українці. Мета була довести, що ситуація незрозуміла, усе не так однозначно, ми не знаємо всієї правди і, у принципі, головне, що це погано, хто б це не зробив. І ця мета була досягнута, оскільки в момент найбільшого резонансу та емоцій, тобто в перші 24 години після події, ця «неоднозначність» панувала у світовому інформаційному полі. Ви можете сказати, що гаразд, можливо, у США чи в якійсь іншій країні дійсно було недостатньо інформації, і всім потрібен був час, щоб дійти серйозних висновків. Можливо, але ні. На жаль.

Є у світі певні правила. Жодну історичну подію не можна оцінювати поза контекстом. Це основа, про яку не можна забувати. Нічого не відбувається просто так, усе звідкись береться і до чогось прямує. Ситуації поза контекстом звичайно трапляються, але вони є винятком, а не правилом. У випадку Каховської дамби важливим інструментом є контекст подій. За яких обставин це сталося? Почнімо із зовнішнього кола, повільно просуваючись до все більш наближених.

— Теракт стався під час війни в Україні, яку розв’язала росія. До вторгнення такого ніколи не було, і не було жодних ознак того, що це може статися.

— Із самого початку масового вторгнення українська влада заявила про намір повернути всі новоокуповані території, а також окуповані у 2014 році. Тому, під час наступальних дій на півночі та інших напрямках, українські збройні сили намагалися запобігти масовому руйнуванню інфраструктури та майна.

— Під час цього вторгнення вже траплялося знесення дамби, щоб обмежити можливості наступу противника. Це сталося на самому початку вторгнення в лютому на річці Ірпінь у Демидові на північ від Києва. Вибух тоді здійснили українські сили, але детальніше про цей випадок ми поговоримо нижче.

— Дамба разом із пунктом управління була в руках росіян із перших тижнів вторгнення. Після південного наступу України восени, українські війська контролювали лише західний берег Дніпра, і всі новини про відхід росіян із Нової Каховки стосувалися лише ротації їхніх частин.

— Рік тому українська розвідка повідомляла, що росіяни замінували дамбу.

— Півроку українські війська готувалися до масованого контрнаступу по всій довжині фронту, тому окупаційні війська займали оборонну позицію і не знали, з якого боку його чекати.

— За кілька днів до атаки обмежили скидання води спеціально для того, щоб довести рівень води в резервуарі до максимального.

— Одразу після вибуху російська влада, як регіональна, так і державна, почала жонглювати безліччю версій того, що сталося, причому багато із цих версій суперечать одна одній.

Цих факторів ще багато, але я вибрав найбільш показові, на мою думку. Усі вони є загальнодоступними тому ніхто з виходом до Інтернету не може сказати «звідки я міг це знати». І зараз ми бачимо, що великі, серйозні та відомі західні медіа, які встановлюють стандарти журналістики у світі, змогли повністю обійти весь контекст події та підійти до неї як до надзвичайної ситуації, яка сталася всупереч обставинам.

Це правильно? Це відповідає стандартам? НІ. Журналістські стандарти зобов’язують подавати інформацію в максимально прозорому форматі. Але в цій ситуації ми бачимо, що інформація в статтях подається так, що думка російської сторони, котра вже понад рік здійснює всі вигадані людством воєнні злочини, має точно таку ж вагу, як і думка сторони, яка захищається від вторгнення. А сама подія позбавлена ​​контексту. Чи це прозоре та незаангажоване надання інформації? Ні. І це не кажучи вже про те, що найвідоміші стандарти журналістики від BBC — це стандарти мирних часів. Під час війни BBC було головним інструментом британської пропаганди, і ці стандарти відновилися лише після війни.

Й ось ми підходимо до найпомітнішого акту цієї операції. Змішування версій за допомогою російських іноземних агентів і корисних ідіотів, щоб ускладнити пошук винних і залишити в широких масах посмак двозначності, коли вщухли перші емоції. Тут я також наведу лише кілька прикладів, але ви, звісно, можете знайти багато інших, якщо захочете. Цього добра, на жаль, вистачає.

Через день після руйнування дамби найвідоміший проросійський конспіролог Такер Карлсон, якого вигнали з FOX за перебори, опублікував у Twitter першу серію свого блогу. Ви розумієте це? Вигнали з FOX за перебори! Цей епізод був присвячений підриву українськими військами дамби, а за аргументи він використав дебелий мішок брехні та маніпуляцій. Попри те, що цей чувак є відомим конспірологом і проросійським пропагандистом у США, його відео зібрало десятки мільйонів переглядів і ретвітів, зокрема й на сторінках ультраправих рухів, блогерів, політиків і навіть Ілона Маска. Так, здатність керувати бізнесом і продавати не завжди пов’язана з інтелектом в інших сферах життя. Це сумно, але не вперше і, на жаль, не востаннє.

У всякому разі, росіяни через свого інформаційного агента в англомовному сегменті Інтернету активували потужну бомбу, відгомін якої ще довго гуляв мережею. Ну бо слухайте, людина, яка роками була на телебаченні, не може бути забутою і так нахабно брехати. Знову. Тим паче, що його думки поділяють такі люди, як Маск. Цей точно знає, він же кораблі в космос відправляє. У всякому разі, ефект від цього відео був серйозний. За кілька днів у Twitter він отримав понад 100 мільйонів переглядів і породив тисячі обговорень і теорій змови. Дуже вдалий крок. Чому я думаю, що це фільм на замовлення? Хоча б тому, що його звільнили з FOX понад місяць тому, і чомусь за цей час не було іншого приводу заводити блог. Нічого не відбувалося. Ні можливість дефолту в США, ні місцеві скандали, нічого. І раптом, через 20 годин після підриву дамби, першим у блозі з’явилося гарне, добре записане та професійно змонтоване відео. Разючий збіг.

Добре, не про Карлсона. Не з учорашнього дня він такий як є. Візьмімо щось легше. Наприклад, знову New York Times. Наступного дня після підняття дамби на NYT виходить стаття про «неонацистську символіку в українських збройних силах». Окрім того, що стосовно цього матеріалу є приводи для дискусії, адже багато чого з нього висмоктано з пальця, дата публікації дедалі менше виглядає випадковою, хоча безпосередньо він не повʼязаний із вибухом на ГЕС. Для початку, ця стаття багато в чому повторює догми російської пропаганди. А те, що вона вийшла саме в моменті потужного російського воєнного злочину так змішує карти, що споживач інформації не розуміє, за кого тут вболівати: усі погані, причому один гірший другого. Другий факап NYT за два дні? Ні. Третій. Бо на їхній сторінці у Facebook не знайшлося місця для повідомлення про підрив дамби, тому про них я і не згадував вище. Зрештою, найбільша техногенна катастрофа у світі після Фукусіми — це не літній салат, не рецепт барбекю чи шість новин про принца Гаррі.

А може повернімося на рідний континент, і глянемо не Deutsche Welle, яка буквально за кілька днів після всього публікує відео, на якому вони в інтервʼю запитують у російських солдатів, чи не чинили вони злочинів під Києвом? І вгадайте, що вони кажуть? Ні, не вони, то українці самі себе повбивали. Що пропаганда робить із людьми, тривожно відповідає ведучий… Справді, страшне. Хтозна-що там сталося, чого б вони брехали.

Цих прикладів ще дуже багато і я можу додати їх за необхідності, але не в цій статті, тому що вона й так довга, а треба читати до кінця.

На завершення, якщо хтось ще сумнівається в винуватцях підриву дамби, ось вам ще два абзаци. Якщо у вас немає таких сумнівів, ви можете пропустити їх і відразу перейти до висновків.

Почну з того, що гребля Нова Каховка побудована після винаходу ядерної зброї, але до того, як дамби внесли в список об’єктів, заборонених для атак під час бойових дій. Її заклали ще за Сталіна й добудовували за Хрущова, коли третя світова здавалась питанням часу. Тож, якщо ви думаєте, що її побудовано так, що можна знищити декількома ракетами з 250 кг вибухівки, то помиляєтеся (стільки в ракеті «Вільха», яку росіяни оголосили причиною руйнування). Ця дамба була побудована, щоб витримати зовнішній вибух ядерної бомби. Сама ідея перетворення Дніпра на каскади водосховищ, попри господарське призначення, усе ж мала оборонний сенс, оскільки в разі нападу із заходу ці дамби мали бути підірвані, а рух ворога зупинено. І зробили це в 1941 році. Каховського водосховища тоді не було, на Запоріжжі було Дніпровське, саме його знищили. Щоб його знищити, совєти використали 20 тонн вибухівки, і зруйнували лише чверть дамби, і лише горішню частину. 20 тонн. Тобто стільки, скільки влазить у сучасну вантажівку. Не 250 і навіть не 1250 кілограмів. Кількість жертв цього спалаху точно не підрахована, але оцінки в 100–120 тисяч осіб явно завищені. Звичайно, радянська пропаганда оголосила, що дамбу зруйнували німці, але вони поспішили. Німці намагалися знищити її в 1943 році, тікаючи, але, хоч вони й заклали в неї близько 200 тонн вибухівки й багато авіабомб, нічого не вийшло, греблю трохи покоцало, але не зруйнувало. Як бачимо, обидві спроби знищення відбулися під час оборони, а не під час наступу, що зрештою логічно.

Але це було дуже давно. Зброя тих часів змінилася і повітря інше, і люди добріші стали, тож перенесемося ближче до наших часів, у 2022 рік, до Демидова, до дамби на річці Ірпінь. Сили оборони Києва підірвали її 26 лютого, коли росіяни наближалися до української столиці. Ця дамба була в рази менша за Каховську (фото), але для її підриву використали 1800 кг тротилу та троси для УР 77, які були закладені всередині дамби. Не назовні. УР 77 — радянська система розмінування, яка має тротилові троси вагою до 700 кілограмів (на YouTube напишіть УР 77 і все побачите). Вона здалася лише з другої спроби й не була повністю зруйнована, а лише почала пропускати воду. Щоб її знищити, потрібно було б у рази більше матеріалів і більше підготовки. Про те, що вибух на Каховській дамбі зафіксували сейсмологи з Норвегії, Румунії, США та інших країн, але жителі Нової Каховки його майже не чули довго говорити не буду. Вибух стався в середині конструкції, і багато звуку поглинула вода. Якби це була зовнішня атака, звук удару кількох ракет із загальною масою вибухівки не менше 750 кг чули б усі в радіусі 10 км. Усі. Звук вибуху мін 120 мм долітає на 5–7 км (я це знаю, бо моє місто постійно обстрілюють), не кажучи вже про тонну.

Якщо комусь цього недостатньо, я запрошую вас провести дослідження самостійно, а мені дозвольте перейти до висновків.

Ну й шо з того, шо шум, шо блогери, шо коментарі, спитаєте мене ви? Адже із часом усе проясниться і правда стане доступною. Так, це буде. Але водночас думати, що ця правда ще буде комусь потрібна — наївна ілюзія. Новини в сучасному світі живуть день-два. Не більше. Якщо це щось особливе, то до 3–4, але це винятки. У такій активній і гарячій темі як війна, повідомлення криється іншим повідомленням за кілька годин. Сьогодні обговорюємо вибух, завтра зосередимося на допомозі, післязавтра поховаємо загиблих, потім підрахуємо збитки. І так — усе це результати вибуху, але ми вже думаємо далі, фокусуємося на наслідках, а не на причинах, і це із часом перетворюється на рутину, а рутина, як ви добре знаєте, дуже нудна й не збирає перегляди. Правда теж потребує часу. День, два, три, чотири, місяць або 9 років, як із малайзійським Боїнгом. Біда лише в тому, що ця правда вже нікого не цікавить, бо новини давно в рутині, а у світі вже сталося мільйон нових цікавих (здебільшого ні) речей.

Правда потребує часу і, зазвичайо вона не така смачна, екзотична, кіношна й цікава. Вона завжди нудно одягнута в терміни й дати, у якісь там технічні деталі, що їх повідомляють офіційні речники, а не вигадливі в епітетах експерти-балаболи. І в цьому-то й біда, що люди ненавидять очікування, а понад правду, потребують інформації, не гидуючи відвертим лайном. І це, якщо можна так його назвати, психологічний двигун усіх цих операцій. Чому? Та дуже просто. Тому що люди всюди хочуть знати все одразу, але в цивілізованих країнах немає інструментів стримання такого ДДосу інфополя.Західна традиція, свобода слова, право на власну думку та інші інструменти розвитку та самореалізації, які використовуються в демократіях, стають майстерною зброєю в руках авторитаризму і використовуються проти демократії. Причому в разі якщо проти авторитаризму застосовуються якісь мінімальні обмеження, то репетують про обмеження свободи вони голосніше за всіх. Така от біполярка. Використовуючи свободу слова, можна сіяти антилюдські теорії змови, маючи право на свободу думки можна писати і брехати, маніпулювати, закликати до ненависті, перекручувати факти й ніхто нічого не може із цим зробити. Інструментів немає. Точніше є, але як у випадку з Мета «артілєрія бйот по своїм», і проти реальної небезпеки воно не працює.

Такі історії є ідеальним тренувальним майданчиком для диктатур і режимів, які намагаються знищити демократію її досягненнями, намагаються її перемогти, довести неспроможність і одночасно з тим спроможність власних підходів. І їм це добре вдається, світ скочується в авторитаризм із кожним роком усе більше.

У ситуації з греблею все було зроблено дуже майстерно. Перші кілька днів панував хаос в інформаційному просторі й людина, яка не вміє працювати з інформацією, потрапляючи в цю бурю, зрозуміє лише одне — правди не існує. І це мета. Немає правди, усі брешуть, не вірте владі, не вірте ЗМІ, не вірте й нам, тому що правди немає, як і сенсу її шукати. Просто оберіть 10–15 версій, котрі вам подобаються понад усе та ігноруйте решту. Після такого успіху, не сумнівайтеся, організатори цієї операції провели ретельне дослідження і побачили, що спрацювало ефективно, що не спрацювало, де потрібно було достаратися і яка технологія показала себе найкраще, а чого забракло. Після проведення інформаційної операції в Бучі вони вже провели дуже велику роботу над помилками, почали працювати не так грубо й мають реальний успіх. Чого саме навчилися? Навчилися розмивати правду інформацією, бо якщо її немає, то можна робити все що завгодно й не нести відповідальності. Тому що відповідальності немає. Відповідальність є наслідком покарання після доведення правди, а якщо її немає, то нічого немає. Гарно, ні?

Цього разу вони розмили й затлумили правду з інциденту в Каховці, не понісши за це жодної відповідальності. Жодної! Через місяць, або тиждень станеться аварія на Запорізькій АЕС і теж не буде правди. Буде мільйон версій, Карлсон запустить нове відео свого блогу на 200 мільйонів переглядів, Маск поділиться ним, мільйони експертів із пустими сторінками й десятками мільйонів аргументів будуть ходити в коментарях по всьому світу й доводитимуть, чому Україні було вигідно знести електростанцію. Найбільші світові портали напишуть, що «сторони звинувачують одна одну», а ООН і Червоний Хрест глибоко непокояться і будуть жмакати своє МАГАТЕ. Так буде перші кілька днів, поки не спадуть перші емоції, не зʼявляться перші прогнози й моделі, а правди не буде або буде, але дуже тихо й нудно, а потім… а потім, буде потім. Коли ця тема стане рутиною, земля не налетить на небесну твердь і світ існуватиме далі, воно вже нікого не цікавитиме, що там на тій електростанції сталося, а разом із тим і винуватці цього збою не понесуть за це ніякої відповідальності. Як зараз.

Чому я думаю, що на електростанції щось станеться? А скажіть, що мало б завадити росіянам її знищити? Може, не всю, може, трошки, а може, як дамба, хотіли трошки, а вийшло, як вийшло. Поки що вони не втрачають жодної можливості створити якусь катастрофу, за яку не понесли б відповідальності та досі, наприклад, головують у Раді безпеки ООН. Хто їм заборонить? Попередження? Прикольно. Насмілюся вам тільки нагадати, що за вторгнення в Україну їм обіцяли руйнівні санкції і взагалі, дощ із жаб і 33 роки нещасть. І шо?

Згодом, через два місяці після аварії на АЕС вибухне атомна бомба під Києвом чи під Львовом, але правди теж не буде, бо це уранові снаряди / брудна бомба українців / захід передав зброю / українці купили бомбу або інша нісенітниця, яка буде літати всюди, тому що технологія вже розроблена й допиляна. А так — обидві сторони будуть звинувачувати одна одну, медіа це розкручуватиме, політики не будуть займати жорстку позицію, бо позиція це відповідальність, зокрема електоральна, і правда разом із винними буде оголошена через 15 років у суді й займе своє заслужене місце на девʼятій сторінці газети між оголошеннями й поминаннями.

Наприкінці я скажу одну річ. Якщо вам здається, що через відсутність правди та механізмів притягнення винних до відповід