Міське звалище нелегальне, а полігон для ТПВ не будуватимуть. Що відбувається зі сміттям у Полтаві?

На початку червня в Полтаві стався сміттєвий колапс. Протягом доби місцеве КАТП-1628 не вивозило побутові відходи. Причиною стало перекриття дороги мешканцями приміського села Макухівка, на чиїй території розташоване міське звалище.

Полтавське сміттєзвалище — стихійне, утворилося самостійно, а потім туди почали возити відходи з усього міста, розповів «Полтавській хвилі» заступник Полтавського міського голови з питань ЖКГ Євген Ричка.

— Варто зазначити, що в Україні полігонів для твердих побутових відходів (ТПВ) практично немає. Більшість — стихійні сміттєзвалища. Полігонів же в Україні одиниці. Наприклад, у Харкові є — одне звалище і один полігон.

Скільки років Макухівському звалищу? Які розміри воно зараз має?

— Полтавське міське звалище в Макухівці працює з 1956 року і зараз має площу 17,4 га. Планувалося в 1996 році виділити 22,1 га. Це повинно було включати територію, якою зараз пролягає дорога до села. Але чомусь акт у 1991 році виписали на 17,4 га. Інші документи не підписані. Сказати в кубометрах, скільки там зараз сміття не можу — не маю таких цифр.

Скільки на день додається сміття?

— Близько 200 тонн. Сюди вивозять сміття з усієї Полтави і частково — з громад, які нещодавно приєдналися до Полтави, як Супрунівка, Абазівка, Пальчиківка. У деяких з них немає ще тарифу. Незрозуміло, куди вони вивозили раніше. Частково ми розставили баки, частково вивозимо. Ми з ними домовилися: поки немає тарифу, вони визначають місця, де його складатимуть, а ми періодично заїжджаємо і прибираємо це все.

Але ми поміняємо норму утворення ТПВ. Ці норми були прораховані востаннє у 2018-2019 роках. У будь-якому разі, їх треба рахувати. Зараз люди генерують сміття майже удвічі більше, ніж раніше. А оскільки вийшов закон про заборону спалювання гілок та інших рослинних залишків, великі гілки тепер теж викидають у сміття. Відповідно, ми возимо повітря. Бо гілки — це повітря для машини, тож маємо перевитрати палива, зарплат тощо.

Чи не думали про сортування таких відходів? Ті ж гілки можна подрібнювати.

— Є в місті підприємство — одне — яке перебиває гілки. Ми частково щось возимо туди. Для себе вирішили, що максимально зменшуємо кількість гілок, які вивозимо на звалище. Тому що звалище постійно горить. Оскільки ми прийшли на свої посади, не встигши одразу зреагувати, ялинки поїхали на звалище. Потім зупинили це все — ялинки повезли на КАТП-1628 і подробили. А потім щепу вивозили на сміття.

Днями Полтаватеплоенерго оприлюднило інформацію, що готове запровадити перероблення ТПВ на енергію, що дасть змогу зекономити в зимовий період 30% газу на опалення та підігрів води, а влітку взагалі відмовитися від блакитного палива. Чи хтось звертався до вас із такими пропозиціями? Чи плануєте розглянути таку можливість?

— Я про це уперше зараз чую. Якби до мене хтось звертався з такою пропозицією я б у першу чергу сказав «так!», і ми возили б відходи не на звалище, а до них. Але скажу, що вони озвучили, що опалюватимуть на твердому паливі чи щепі. То щоб використовувати щепу, гілки треба дробити, а для твердого палива гілки не підходять, бо занадто дрібні. Ми вже зверталися до певних підприємств, які опалюють твердим паливом — гілки ніхто не бере.

Маю питання щодо самого звалища. Зараз свіжим сміттям закидають схил, що виходить на село. Пакети вивалюють за якихось 300 м від житлових будинків. Чому це роблять? Чому не з протилежного боку, де поблизу немає житла?

— Є принцип формування такого звалища. Воно заповнюється згідно з картами. Я був тричі на самому верху, обійшов його усе. Поруч є зона, яка постійно горить. Її ми засипали землею. Звалище мають заповнювати рівномірно — зараз засипають сюди.

Фільтратні озера утворилися не самі собою. Кожного року звалище горить по декілька разів. Його гасять тонами води. Куди їй діватися? Витікає, утворюється озеро.

Що тоді робити з цим озером фільтрату? Є шляхи вирішення?

— Плюс-мінус є, але це дуже дорого. Тут я хочу дещо зауважити. По-перше, всі говорять, що через фільтрат — а не тому що 50-60 років воно все тут лежить і гниє — раптом стали забруднені річки і вода в колодязях. Однак, у них же ніколи не було нормальної води.

По-друге, перед тим як прийти на посаду, я два місяці попрацював на КАТП. Рахував новий тариф, вдавався в усі дрібниці, щоб «знизу» побачити що там за проблеми. Коли почали розповідати про це «море», я в незаконний спосіб набрав воду і здав у лабораторію, не сказав звідки. І мені показало, що там практично звичайна вода. То чому за увесь цей час жоден макухівчанин не набрав воду і під камери не здав у лабораторію?

Місцеві мешканці кажуть, що здавали воду на дослідження. Чекають результатів.

— Де результати? Це все маячня. Вони отримали результати, але не показують — бо там нічого не знайшли. Я знайшов. У нас є перелік — ми показали, що це з іншого місця. Бо якщо вказуєш точку, її вже прив’язують до результату. Якщо вони дадуть результат інший, ці всі товариші їх задавлять.

Біля цих фільтратних озер смердить. Навіть земля — довелося після зйомки ретельно мити кросівки, причому — на вулиці. Дуже забруднена земля, на мою думку.

— Тому що туди скидають сміття невстановлені люди. Я стояв приблизно в тій же точці, де ви знімали. Дивлюся, збоку села під’їжджає невелика машина, вивантажує сміття. Я сказав макухівчанам, вони кажуть, що це не їхні. Так само хтось скидає сміття в піщаному кар’єрі через дорогу від звалища. Ми все прибрали, перекрили в’їзди.

Цього тижня проводимо обваловку: по краю нагортаємо землю, щоб сміття не вивалювалося. Машини привозять ґрунт.

Що роблять на звалищі машини з київськими номерами? В нашому КАТП таких ніби немає. Чи Полтава приймає сміття з інших міст?

— Сюди їздять машини, возять нам ґрунт. Безплатно. Це, скоріш за все, київські чи якісь там інші номери. Друге. Є в нас підрядні організації — харківська фірма, яка збирає сміття по місту, ліквідує стихійні звалища, чистить дороги. Які в них машини, з якими номерами, я не знаю. Полтава сто відсотків не приймає чужих відходів — я вам гарантую. Це логістика, їм невигідно сюди возити.

Отже, чужі не привозять сміття — це добре. А як щодо людей, які сміття забирають? По периметру встановлені таблички, що стороннім вхід заборонений. Між тим, люди йдуть і виносять зі звалища метал, пластик, якісь речі — через земляний вал. Навіть через пропускний пункт. Чому їм це дозволяють? Макухівчани кажуть, це місцеві роми.

— Так, є така проблема. Вони там всюди. Ці роми проживають у Макухівці, частково — у певних бараках. Люди там різні працюють, не за зарплату. Самі перебирають сміття, видобувають пластик. Потім здають нам. Ми його пресуємо і відправляємо. Це часткове сортування. Я не готовий сказати, як все відбувається — не відстежував це питання. Але точно, що це допомагає сортувати. Нових людей там не буває. Там роми контролюють ситуацію. Вони самі входять на територію, їх ніхто не може зупинити.

Чому це відбувається? Тому що є звалище, де вони живуть, збирають, здають, заробляють. Вже мої попередники мали досвід намагатися з ними боротися — це перетворюється на палаюче звалище. Моментально. Вижени їх, зроби паркан — безглуздо. Вони знайдуть можливість залізти та підпалити. І вже горіло. Якщо це відбуватиметься, то горітиме постійно.

Тобто велика пожежа, яка була минулого вересня, про яку казали що це підпал, може бути пов’язана з цим протистоянням?

— Так, це, скоріш за все, спеціально палять, і таке керівник звалища помічає дуже часто. Або є інший варіант. Всередині звалища утворюється метан. І з тріщин постійно йде дим — це не мине ніколи, тому що процеси гниття тривають. Газ може спалахувати.

Коли в січні 2019-го на території звалища урочисто відкривали електростанцію, яка працює на біогазі, лунали заяви, що пожеж більше не буде, оскільки газ зі звалища відводитимуть. Чому це не допомогло і сміттєва гора димить?

— Майже в усіх містах України стоять такі станції. Це політичне рішення. Але щоб припинилися від цього пожежі — такого бути не може. Бо увесь метан не видобудеш. Він просочується по тріщинах, по розвалах. Скільки б свердловин не поставили, завжди залишиться газ.

Сьогодні для нас велике питання в рекультивації. Шукаємо хто це зробить. Я з двома організаціями поспілкувався, та поки не бачу в їх пропозиціях результату, який потрібен нам. Але спробувати — варто.

Бо полігон ми не побудуємо. Те, що декларує область — програма до 2030 року. Хіба вони просидять на своїх місцях до того часу?

Вони просто тягнуть час.

З чим найбільша проблема?

— Ми не можемо знайти місце для будівництва полігону — всі відмовляються.

Які перспективи?

— Зараз — рекультивація. І треба дотиснути питання з заводом.

Чому не поставити сортувальну станцію? Бо наразі виглядає так, що могло б заробляти місто, натомість збагачуються люди, які тягають метал та пластик до своїх дворів, а потім здають і гроші в кишеню собі кладуть. Чи можна це якось організувати, щоб приносило користь місту?

— Можна. За умови величезного фінансування. Місце для сортувальної станції знайти, мабуть, можна. Але це не розв’яже проблеми звалища. Частково поліетилен, метал вибиратиметься, а все інше возитиметься сюди ж, і ми це питання так не закриємо. Найбільша проблема — це пластик, який все одно прийде сюди.

То є вихід, чи нічого не можна змінити?

— Зараз — не можна. Вихід — тільки завод. Спілкуюся з організаціями, які почали оформлювати документи на будівництво заводів в інших містах, у Житомирі документація на виході. Планую поїхати туди перейняти досвід. Хоча я з цією організацією контактую — зараз вони спілкуються з нашими юристами по договірних відносинах, чи ми з ними правильно розуміємо все. Вони надали нам пропозицію.

Ще одна організація вже дала нам на розгляд договір. Це компанія «Екосфера» — не знаю, з якої області, вони працюють по всій Україні, розташовані в Міністерстві екології в Києві (ймовірно, мова йде про ТОВ ПК «Екосфера», зареєстровану в Харкові. — «Полтавська хвиля»).

Якщо ми врегулюємо колізії договірні, можливо, вже підемо в бік виділення землі. Поки що ніхто не вірить, що це може відбутися — бо жодного [сміттєпереробного заводу] немає в Україні. Здебільшого, через питання великих кредитних грошей.

Ця компанія — перші люди, які зробили пропозицію без участі грошей міста, шляхом свого фінансування. Люди беруть європейські кредити для будівництва заводу. І самі потім їх віддають. Вони просто виготовляють різноманітні речовини з цього сміття, налагоджують лінійку виробництва, продають і повертають кредити. Таким чином, можуть організувати близько 300 робочих місць для полтавців. Які працюватимуть і до кінця життя забезпечать себе роботою.

У чому затримка? Мер Олександр Мамай казав про це ще у 2017-му, здається.

— Олександр Федорович дав мені тричі «так» і сказав бігти ще швидше. Сказав, що якщо у мене вийде, він буде дуже радий.

Хоча, дещо скептично ставиться, бо каже, що я не можу бути найрозумнішим — ні в кого ще в Україні не вийшло, а у мене вийде.

Чому не виходить?

— Різні причини. У нашому місці таке колись було — я чув про це — але зараз немає: раніше міська влада «сиділа» на певних, скоріш за все, потоках зі звалищ тощо. Сьогодні ж проблема тільки в смітті.

Хочеться це зробити. Мер дав мені доручення максимально розглядати всі варіанти. Є багато юридичних колізій — дуже складно це зробити. Але треба переломити це і знайти шляхи, тоді все вийде.

Чи є якісь орієнтовні терміни, коли це може запрацювати?

— Не раніше ніж за три з «хвостом» роки. Ми знаємо, що якщо ми з цією організацією визначаємося, що це можливо, договори підходять і ми стартуємо зараз, то рік, другий… Тому що в нас сесії, сесії… Законодавство, виявляється, не має правильних кроків, як це можна зробити. Але юристи мають шукати відповідь і знайти.

Чи до того є шанси закрити звалище, як вимагають мешканці Макухівки?

Ні, у нас немає виходу. Один день показав, на що перетвориться місто [якщо не вивозити сміття].

Ольга СТЕНЬКО, спеціально для «Полтавської хвилі»