На західному фронті без змін, або чому поляки блокували кордон

Два місяці на українському кордоні в Польщі тривала диверсійна операція вправно одягнена в легенду «Страйку польських перевізників». Через це українська економіка зазнала мільярди доларів прямих і непрямих збитків: бракувало дронів і компонентів до них на фронті, в аптеках — ліків. Сотні підприємців банкрутували, а Тарас Чмут забороняв своїм працівникам на стрімах висловлювати думку щодо цього, поки тисячі водіїв стояли на кордоні в очікуванні дива.

Чому так сталося, що вчорашні друзі, брати до віку й головні союзники, з таким ентузіазмом крутили ножем у нашій спині? Чому так довго не вдавалося розвʼязати питання блокади кордону, попри зміну уряду в поляків і що врешті-решт зробили, щоб у разі повторення такої ситуації, на неї швидко й ефективно реагувати?

Про це я постараюся розповісти якомога коротше, тож дочитайте до кінця, бо саме там будуть практичні поради щодо того, як кожен із нас може вплинути на його швидке закінчення.

Це не розважальний матеріал, феєрверків тут не буде, але якщо хочете зрозуміти, що відбувається і при цьому не боїтеся цифр і термінології — це те, що вам треба. Я своєю чергою обіцяю зробити все залежне від себе, щоб ви не поснули.

Звідки взялася проблема?

Головних причин дві. Це тупість і жлобство. Саме так, як у Гаррі Поттері, коли та професорка говорила, що щоб не відбувалося, поруч завжди ці троє. У реальності поруч завжди ці двоє. Тупість і жлобство.

Але не швидіть із висновками. Оскільки тупість і жлобство поняття дуже обтічні й загальні, я для простоти викладу спробую переназвати їх іншими, більш звичними в аналітиці словами — політика й економіка.

Почну з економіки, позаяк вона нудніша, тож зʼїмо кислу жабу на самому початку, щоби потім було легше. Отже...

Поляки почали менше заробляти через Україну. Навіть інакше. Польські перевізники пачками банкрутують і вимирають через те, що українці на них наживаються і заробляють астрономічні гроші. Ні, це не прикол. Вони саме так і говорять. Передовсім оцей поц, котрий і організовує цей шабаш. Ми до нього ще повернемося.

Щоб структурувати розповідь і ми з вами не загубилися, я виділив 8 головних, на мою думку, економічних причин блокади:

1. Санкції

Будучи східним кордоном Євросоюзу, поляки “обілєчували” дуже багато перевезень із росіїї та білорусі, на що були прямо заточені деякі фірми зі східних регіонів Польщі. Через санкції введені Євросоюзом, зокрема й на вимогу українців (памʼятаєте, як ми блокували кордони, а не нам?), білоруси й московити ввели свої контрсанкції, котрі дуже обмежили можливості працювати європейцям, а передусім полякам і литовцям у них. У білорусі, наприклад, європейські перевізники тепер мусять лишати товар не більше ніж за 50 кілометрів від кордону й повертатися назад. У них через це капітально горить, бо це була ніша, де вони собі придумали монополію. Литовці, хоч і теж постраждали через ці санкції, так не бикують, а навпаки закликають до зупинення протестів. Ось хто вміє рахувати завтрашні гроші.

2. Спад ділової активності через ковід, війну й рецесію, котрі вони обʼєднують в одне і не соромлячись, прирівнюють до впливу на ринок українських перевізників.

3. Транспорт

Як ніхто, відчуває зміни в економіці, бо саме він є її кровоносною системою. Якщо відбувається ріст, то треба більше товарів перевозити з місця на місце. Якщо спад — менше, і копієчки відповідно робиться менше. Поляки після приєднання до ЄС, через бідність були готові їздити за буквально миску рису і здемпінгували та захопили ринок перевезень у всій Європі. Польські водії заполонили логістичні компанії Європи, а згодом уже польські фірми почали витісняти європейських перевізників, котрі до цього теж якось справлялися. Ситуація дійшла до того, що поляки возили 85 % свого експорту, 20 % німецького, забезпечували чверть усіх перевезень між Францією та Німеччиною і загалом, обслуговували близько 25 % усіх європейських перевезень.

Захопивши і сплюндрувавши ринок, на ньому важко було конкурувати будь-кому, крім таких негордих капіталістів як поляки. Тоді вільний ринок їм у носа не колов, але!.. Знизивши ціни до мінімуму, поляки поставили себе в дуже незручне становище, позаяк через низький поріг рентабельності, величезну конкуренцію зі своїми й дешевими кредитами, яких вони набралися, як бліх, будь-яке коливання на ринку лишало їх із голою сракою. Тож, аби прожити, вони бралися за роботу за собівартістю, ще більше занижуючи ринкові ставки.

Починаючи з 2018 року, економічна активність перестала рости як раніше, чого не можна сказати про апетити, котрі не забували оновлювати автопарк треба це чи не треба, відкривати ще фірми й чекати золотого часу. Утім замість золотого часу почався дощ, котрий зрізав їм російський, білоруський і у великій мірі український ринок, бо там стріляють, ми туди їхати не хочемо. Разом із цим ціни на паливо, податки і все на світі крепко вдарили по спроможностях цих новорослих логістичних баронів.

4. Російські, білоруські й українські логістичні фірми почали відкривати представництва в Польщі

Білоруські й московитьські, щоб ухилятися від санкцій і возити товар на європейських номерах, а українські, щоб перестати залежати від панської ласки й кількості виданих дозволів на перевезення в Україну. У 2021 році таких дозволів видали 160 000. Усього, для порівняння, у 2022 році тільки польські фірми перевезли 342 млн тонн вантажів, тобто, навіть рахуючи, що кожна із цих фур була завантажена на 100 %, на 24 тони, це понад 14 млн перевезень. 14 млн і 160 тисяч.

Такий стан справ їм дійсно пасував, і не викликав занепокоєння, позаяк вони й далі могли труїти європейський ринок перевезень, збиваючи ціни до непристойності, а ціни на транспорт за кордон тримати у своїх руках, обмежуючи пропозицію кількістю дозволів іноземцям.

І це ми ще не згадуємо про те, що безліч сумлінних польських водіїв працювали на німецьких фірмах, щоб заробляти більше, а їхнє місце в Польщі зайняли українці. Це їм теж не подобалося, але повертатися вони не поспішали. Тому в цьому питанні мовчки надували губи. Коли ж у Польщі почали відкриватися фірми з іноземним капіталом — капіталізм дав збій. Обмеження на відкриття логістичних фірм нерезидентами, це одна з головних вимог, і хоч претензія тут не тільки до українців, блокувати білоруський кордон їм чомусь не так цікаво.

5. 2022 рік зустрів польських перевізників багатогранно

Війна, рецесія, втрата ринків, черги на кордонах із білоруссю і солодкі плани стати монополістами на перевезеннях до заблокованої з моря України. Але, не сталося, як гадалося. У червні 2022 року підписали договір між Україною і ЄС щодо скасування необхідних дозволів на перевезення до і з України. Тепер українські фури можуть возити своє, і забирати назад товари без обмежень.

Палання срак було чути вже тоді, але відкрито захищати своє право наживатися на країні, що воює, було політично невигідно, бо державна повістка в Польщі була інша – “Ми братіки, ми все поможемо”. Тому головні сьогоднішні крикуни надували щоки, і з “важними” лицями ходили попереджали всіх про те, що українські логісти вбʼють польський ринок. Так і сталося – 25 мільйонів тонн сумарного українського експорту й імпорту, що приїхав автомобільним транспортом, мокрого місця не лишив від польського ринку перевезень із його скромними 350 мільйонами тон. Те, що поляки, блокуючи кордон, вимагають скасування договору ратифікованого Європейським Союзом, є очевидним ідіотизмом, але піпл хаває, тож чому б і ні.

6. Українська митниця

Давайте без перебільшення, кожен хто мав справу з цими добродіями, розуміє, що це диявольська контора, яка харчується грішми й негативними емоціями. Чи ви торгуєте, чи возите допомогу, українець ви чи іноземець — неважливо. Ви будете контактувати з представниками цієї касти, і згадуватимете цей контакт, як страшний сон.

Однією з вимог протестувальників був швидкий пропуск порожніх фур з України в Польщу, котрий до блокади тривав від кількох до кільканадцяти діб. Як для водія, так і для фірми, такий довгий простій це збитки, і збитки дуже великі. Зараз ми це знаємо, як ніхто. Чому ці фури не випускали й навіщо їх тримати? Відповідь проста — черга.

Але справа в тому, що українські водії можуть чекати на свою чергу вдома, бо черга ця електронна. А поляки ні, тому вони стоять у черзі живій. І ця дивна ситуація триває плюс-мінус від початку повномасштабної війни. Чому так відбувається? Бо так. Просто. Нема в цьому жодної логіки чи необхідності. Отак от Бог світ створив. А хоча ні, чекайте, про те, що жива черга розступилася за пару сотень баксів і пустий водій міг виїхати швидше, я згадував? Ні? Ну тепер маєте. Шановне товариство, котре, як їм здавалося, вхопило бога за бороду, просто заробляло копійку.

Що польські бізнесмени, що профільні урядовці наголошували на цій проблему давно, але рішення знайшли тільки тоді, коли ситуація дійшла до краю абсурду. Враховуючи те, що на будь-яку претензію з українського боку польські перевізники могли просто показувати пальцем через кордон на кілька сотень заблокованих пустих фур, здається мені, можна було б начухатися і раніше. Але радіти рано. Ще треба подивитися, як ця “Митна країна” буде імплементувати домовленості. Раніше їй так собі йшлося. Україна йде до ЄС. І, як це раніше не раз бувало, крайні члени Євросоюзу розуміють, що конкуренція в певних галузях виросте, і їм доведеться тяжче. Відтак вони ще задовго до вступу починають вибивати собі преференції, дотації, обмежувати права нових претендентів і вигадувати ще тисячу й один спосіб вторгувати собі пачку пахучих євро. Так є зараз, і так було раніше, коли ЄС розширявся попередні рази. У Франції свого часу був популярний мем про те, що вони не хочуть польських сантехніків. Тепер поляки не хочуть українських. Час іде, сценарії лишаються. Це довга дорога, але не нескінченна.

7. Передостання з видимих економічних причин, це каботаж і порушення правил діяльності

Як я вже раніше писав, українські фірми отримали безлімітну можливість возити товари з і до України, але виконувати внутрішні перевезення по ЄС вони права не мають, бо це називається каботаж, і це можуть робити тільки фірми зареєстровані в ЄС.

Це питання дуже неоднозначне, позаяк тут включається дилема покарання, як у проституції. Одні країни карають проституток, а інші клієнтів. Винний той, хто везе, чи той, хто замовляє такі перевезення, усвідомлюючи їхню нелегальність. Поляки, котрі й самі обожнюють займатися каботажем у Великій Британії та Норвегії понад дозволені норми, пристосувалися під повісточку і всіх собак спустили на злісних українців, котрі знову, як у старі добрі часи, забирають у поляків роботу. Статистики, звичайно, немає, ловити каботажистів складно, тому поляки без докорів сумління скидають падіння ринку на українців рівною мірою з економічним спадом. Хто всрався — невістка. Хто ж іще. Щодо порушення деяких законів ЄС щодо перевезень, то тут гріх на душі є. До європейських перевізників вимог щодо екології викидів, умов праці, зарплати, податків й інших додаткових оплат більше, тому українці працюють дешевше, що своєю чергою ще більше тригерить європейських логістів. Так само, як 20 років тому працювали поляки. Історія завжди римується.

8. Остання причина, це те, що поляки очкують їхати в Україну, або просять неадекватних грошей за «ризики»

Той, хто займається транспортом, не дасть мені збрехати, що трапляється дуже багато ситуацій, коли поляки беруть замовлення, але до Львова: “Далі перевантажуйте, бо я далі не поїду. Або до Києва, але вдвічі дорожче. Про Лівий берег, Миколаїв чи Херсон я навіть не зарікаюся”. “Як? Там же стріляють”. Тому ціни на імпорт до України були на порядок вищими, ніж з України. Так і раніше було через дозволи й через те, що завозять нам більше ніж ми вивозимо.

У звʼязку з цим, українські перевізники намагалися взяти з України хоч що-небудь, аби не гнати порожню машину на захід, бо заробіток був власне від вантажів до України. А іноді й пусті гнали, що й собі роздмухувало сраку полякам ще більше. Позаяк їде пустий — значить каботажник!», попри те, що в більшості випадків перевізник просто їхав ловити вантаж до України, а через тип кузова ані зерна, ані олії, ані руди, ані чогось такого, що завжди є до перевезення, взяти не міг.

Усе, вісім, видихайте. Хоча насправді, їх значно більше, а ті, що є ще — можна поглиблювати й поглиблювати. Я поставив за завдання просто поверхнево про них розповісти без статистик і заглиблень. Усе таки це колонка, а не курсова, та і хто це буде читати 4 години. Але найдушніша частина вже позаду. Вітаю вас.

Політичні причини

Тепер же перейдімо до цікавіших, політичних причин. Отут уже веселіше. Не зважаючи на те, що їх на транспаранти не виносять, ви маєте розуміти, що вони — і є ядро. Саме політика виганяє людей на страйки, а економіка завжди плентається за нею. Якщо політики буде замало, ніхто ніякий протест не замутить, і тим паче не втримає.

1. Зміна внутрішньо польської кон’юнктури стосовно України через вибори

Правляча партія вирішила, що легше відібрати голоси села та пролетаріату, розігруючи антиукраїнську карту. Пів року перед виборами головні тузи ПіСу рвали тільники на грудях у захисті польських інтересів, порушуючи ними ж підписані декларації й умови. Замість того, щоб мовчки товкти величезні гроші на тому, що Польща стала головним логістичним хабом України, вони полізли в дикий популізм. Їхнє право. Доля їх за це покарала та вигнала сцяними ганчірками й зараз кидає по тюрмах.

Але через передвиборчі часи, де тему України розігрували або дуже обережно, або негативно, самі вибори й майже півторамісячні танці з формуванням нового уряду — утворився політичний вакуум, заручниками, якого ми і стали. Попередники хотіли якомога сильніше піднасрати наступникам, наступники не рипалися, поки не зайшли до кабінетів. Наступники у свою чергу, після приходу до влади, почали розгрібати лишені попередниками авгієві стайні й сильно заглибилися у внутрішньополітичні мутки. А позаяк блокада вже тривала майже два місяці, до неї всі звикли, якось воно трохи тихіше стало, тож можна підзабити. Що вони і зробили, попри полумʼяні декларації.

2. Про організаторів

Організаторами цього шабашу є функціонери ватної партії заснованої руснявими консервами Конфедерація, котра не приховувала своїх антиукраїнських поглядів як перед виборами, так і під час, і після.

Нагнітаючи в передвиборчій програмі антиукраїнську істерію, ці добродії почали створювати інфоприводи й качати тему про те, як українці нищать цілі галузі польського ринку. Мета? Як мінімум, посилення антиукраїнських настроїв, як максимум – провокація насильства й голосне кукурікання про «а ми ж говорили». Головний організатор акції Рафал Меклер послідовно просуває наратив про те, як Україна збагачується коштом поляків, які ми неадекватні, публікує те, що пишуть йому в особисті повідомлення українці. І взагалі, треба відзначити, дуже грамотно працює з аудиторією. Видно, що готувався. Те що ще рік тому Меклер у себе на сторінці скиглив, мовляв, як це так, що в центрі Європи водії можуть днями стояти в чергах без нормальних умов, він здається забув. Чи то може в нас водії не водії, чи мороз це, на його думку, хороші умови.

Одним словом, крикун якісний, але не завжди послідовний. Утім відпрацьовує методичку як треба, нам таких бракує. Враховуючи те, що Меклер став одним із головних медійних спікерів своєї партії, не будучи навіть депутатом сейму, повірте мені на слово — він із цієї теми не злізе. Усе таки популярність штука приємна, а різного роду антиукраїнська потороч зализує його зараз так, як йому й не снилося. Навіть по телевізору показують, як від такого відмовитись.

3. Обідка

Серйозною причиною як активної, так і пасивної підтримки поляками блокади на кордоні є обідка на нас. По-перше, як це так, що ми поляків не цілуємо в ноги. Вони ж нам стільки допомогли, а ми оце не хочемо вирізати фури та комбайни на метал і подарувати їм свій ринок у вічне користування. Бажання отримати вигоду за допомогу давно затьмарило рештки емпатії в більшої частини польського суспільства. Це факт.

Головна причина цьому — час. Їм просто набридло. Скільки ці українці ще будуть тхнути під боком, щось там просити, забирати в крупних тригектарних польських латифундистів ринок ріпаку, і не дякувати по кілька разів на день. Вам би не остогидло? Те, що вони далеко не найкращу частину своєї зброї заінвестували в знищення тих, для кого вони її тримали, це замало. Те, що армія, котра мала займати Варшаву перепахана під Бахмутом і Вугледаром їх теж не дуже цікавить. Добре, про це якось окремо поговоримо.

Окремою обідкою є польська конспірологія про те, що Україна продала поляків Німеччині. Як вона це зробила вони не кажуть, але погодьтеся, неприємно чути про себе такі речі. Це не рівень периферійної корупційної країнки з окраїни, це вже рівень європейського гегемона. Цілу Польщу продали. Ображаються вони також на вищезгадані проблеми з кордоном і митницею. Ображаються вони на блокаду залізничного транспорту у 21–22 році. Не памʼятаєте такого? Два роки тому з боку українського кордону застрягло кілька тисяч вагонів із Китаю, що їхали до Польщі.

За офіційною версією, через зношеність інфраструктури й перевантаженість. З неофіційної — ми тоді виторговували ті трикляті дозволи на автомобільні перевезення. Враховуючи те, що після 24 лютого вагони через кордон почали їхати аж бігом, доводиться схилятися до неофіційної версії. Обідок багато, і їхній розбір заслуговує на окремий матеріал. Дайте знати в коментарях, якщо вам цікаво, де ми наших дорогих братів недолюбили, разом подумаємо.Там ще багато цікавого.

4. Українська політика

Тут причина така, що, судячи з офіційної комунікації перших осіб держави, нам на той кордон взагалі плювати. Заблокували? Ну нічого. Перебʼємося. Головне, що всі знають, що ми праві й сварять поляків. За перший місяць блокади склалося враження, що це проблема, яка має розсмоктатися сама собою, протест має розігнати польська поліція і всі мають перед нами довго перепрошувати.

Коли на пресконференції в Зеленського запитали про кордон, він почав торочити про зерно так, ніби взагалі не уявляє, що там відбувається. Симетрична обідка представників української влади й небажання докласти ресурсів до розблокування кордону дуже дорого нам коштували. Дуже дорого. Я розумію, що обійматися і виголошувати промови приємніше, ніж розв'язувати проблеми, але давайте чесно — нам треба заблокований кордон, чи щоб усі вважали нас правими й апатично сварили поляків пальчиком, поки в Україні зникають товари й загинаються експортоорієнтовані фірми? Чи може перекриття головних логістичних артерій це реально рівень заступника міністра інфраструктури, котрий самостійно цим займався, якщо слідкувати за публічною частиною процесу? Дуже шкода, що небажання говорити погані новини й гордість так дорого коштують як для економіки, так і для війська. І так, саме ігноруванням реальних проблем втрачається авторитет як в Україні, так і за її межами, бо ігнорувати, це не значить відвʼязати від себе, ігнорувати — значить проявити слабкість.

Про те, що поляків душить жаба на лавети з дорогими автомобілями, котрих десятки стоять у черзі до України я вже мовчу. Вони цього не розуміють. Як це так, там війна, а тут тесли й мерседеси? Про те, що все це підвʼязується під навколо українську корупційну істерію говорити, мабуть, не варто, на жаль.

5. Мої улюблені клоуни в цьому фестивалі – це фермери

А особливо організація ошукане село, котре до останнього часу блокувало перехід у Медиці. Як гадаєте, чого вони вимагали, блокуючи кордон? Заблокувати імпорт зерна? Посилити норми санітарного контролю? Може накласти мита на українське збіжжя? Ха, не вгадали. Вони вимагали дотацій на кукурудзу, дешевих кредитів і збереження старих податкових ставок. Так-так, вам не примарилось.

Жодна з їхніх вимог не стосувалася України. Просто де ще страйкувати як не на кордоні здихаючої від війни і блокади України? Розумієте рівень підарства цих виродків? Нє, нам від України нічого не треба, ми тут так, за компанію. Памʼятайте про це, коли будете бачити в магазинах польські продукти або овочі.

Останнє, що я хотів би додати, то це те, а чому ж ті нормальні поляки, котрі так за нас, так за все добре і проти всього поганого не винесуть цих протестувальників? Чому поліція не зачистить стратегічні обʼєкти? Ми ж памʼятаємо, що це не кордон Польщі. Це кордон Європейського Союзу. Це серйозніша справа? Чому нарешті новий польский уряд копняками не розгонить шайку своїх політичних опонентів?

Тут насправді кілька приводів

По-перше, як я вже колись писав у статті про російську інформаційну операцію в європейському інтернеті після вибуху на Каховській ГЕС, росіяни та їхня польська агентура дуже добре навчилися консолідуватися і створювати медійний шум. Де б ви не зайшли в коментарі, чи на фейсбуці, чи у твіттері, чи на ютубі, там всюди буде купа коментарів підтримки страйкарів упереміш з антиукраїнськими випадами. Закриті антиукраїнські групи за інтересами, наприклад, група такої собі Катажини Соколовської, відомої українофобки, котра зараз знаходиться на умовному терміні за ксенофобію, має кілька тисяч учасників, і там пролунав офіційний клич про те, що треба підтримати протест. Як боти, так і реальні ідіоти захоплено виписують простирадла тексту під кожним постом, і до порепаних капілярів в очах закльовують будь-кого, хто проти. Тому зовні виглядає так, що суспільство за, хоч насправді, йому в більшості своїй просто плювати. Мужики в жилетках це не так інстаграмно, як жінки й діти, хай мерзнуть.

6. Чому поліція не розгонить мітинг?

Це ще цікавіше.

Старий уряд, як ви вже знаєте, спеціально доводив ситуацію до абсурду, щоб лишити більше гівна наступникам, прекрасно знаючи, що силовий метод розгону наступники не оберуть. Чому? Тому що вони знають, що одним з останніх акордів Дональда Туска на посаді премʼєра у 2015 році був силовий розгін демонстрації шахтарів із застосуванням вогнепальної зброї. За офіційними даними, близько 20 осіб було поранено, і ніхто не поніс покарання за це. Починати наступну каденцію з поліцейського махачу він точно не буде, і про це знають усі, зокрема ватні організатори акції. На кожен можливий рух поліцейського в них уже набрані дві пари легень повітря, щоб здійняти невимовний вереск.

Тож цього не буде. У тому числі через ці події, і через попередні ексцеси, з поліцією в поляків випрацювалось якесь збочене розуміння солідарності та вседозволеності конституційних прав на протест. Мають право? Мають дозвіл? Хай стоять. Значить так треба. Факт, що через це буквально гинуть і банкрутують люди, нікого не цікавить. Так треба. Тож не дивуйтеся як великі країни з потужними демократичними інституціями можуть блокувати маленькі банди конспірологів. “Ета хуйня зовєтся дємократієй”.

Знову ж таки, це ті причини, що лежать на поверхні. Не всі. Далеко. І ті, що названі теж значно глибші ніж здається. Тут ми не розглядали питання панської ментальності, травми вічної жертви, бажання заробити на чиїсь трагедії й інших емоційних аспектах. Передовсім хотілося зробити акцент на фактах. По емоції заходьте в коментарі, їх там апріорі буде багато.

Щодо висновків, то їх кожен можете зробити самостійно, я їх вам навʼязувати не хочу й не буду. Нам же треба ефект, а не відчуття правоти. Воно в нас і так є, і ніхто його у нас не забере.

Далі я спробую навести кілька практичних рекомендацій щодо методів низової дії, котрі, за відповідного масштабування зможуть посунути справу вперед, позаяк протест не закінчено, а призупинено до початку березня, і в разі, якщо (коли) щось піде не так, ці добродії з великим задоволенням повернуться на дороги.

• Пишіть. Але не погрози. Це не допомагає. Це відразу використовується проти нас. Пишіть пости і твіти про те, що через блокаду бракує… ліків в аптеках, деталей для дронів і самих дронів, металу та будівельних матеріалів та інших необхідних речей. Пишіть польською, пишіть англійською і тегайте не організаторів, а польских урядовців і президента. Туск, Дуда, Міністри інфраструктури, а точніше їхні сммники мають побачити, що блокада це не тільки про захист інтересів, а про те, що люди через неї гинуть і банкрутують. Розносьте цитати Тараса Чмута, Мадяра, Стерненка й інших воїнів і волонтерів про те, який вплив блокада має на війну. Головне масовість.
• Поширюйте наратив про те, що мантра страйкарів, про те як вони пропускають гуманітарні та військові вантажі – брехня. Більшість допомоги їде в Україну саме комерційними партіями, бо українці їх купують за свої гроші. Раніше вони репетували про те, що українці хочуть усього безкоштовно й тільки вимагають, а зараз не дають купувати за гроші й на додаток, ті гроші перепалюють. Ми ж не просто так, укранаративекспорт.
• Доносьте наратив про те, що Україна сьомий торговельний патрнер, якщо говорити про експорт польських товарів. Ми вже обігнали США, Іспанію та Словаччину. Ми поруч, ми ринок, ми гроші, але якщо вони будуть поводити себе, як мудаки, то святе місце пустим не буде. Чехи й румуни із задоволенням витіснять польські сирки й помідори з українських супермаркетів. Ви на нас заробляєте більше ніж заслуговуєте. Це не говорячи про порти, заправки, аеропорти й іншу інфраструктуру, котра зараз працює на півтори країни. Після того як румуни добудують автостраду до Чернівців, може виявитись що до Констанци значно ближче ніж до Ґданська.
• У той самий спосіб потикайте палкою в міністерство інфраструктури і в оту штуку, яку ми називаємо міністерством культури й інформаційної політики, котрі судячи з їхніх публічних комунікацій зайняли позицію вичікування дива. А дехто і вичікування міністра. На жаль, два профільні міністерства, одне з яких має робити, а друге говорити – замість того, щоб відкрито комунікувати про те, що ми адекватні й робимо, що можемо, аби ці жлоби в жилетках втратили підтримку – ї**блують. Робити і зробити різні речі. Перестаньте годувати митницю і зробіть, бля**дь, добре діло.
• Не купуйте польські продукти, якщо маєте таку можливість. Бо тактика своїм усе, а ворогам – закон, не канає. До побачення.
• Підставте плече покійній інформаційній політиці України за кордоном, і якщо шарите мову, то пиляйте шортси, тіктоки, твіти і все на світі про те, що так не альо. Ми почали це робити на цих каналах, і воно вже потроху працює, сраки горять — руки гріються. Те, що в нас досі немає лобістів та інформаційних каналів різними мовами, це не проблема наших сусідів, а наша. Звідки полякам, котрі сидять у своїх тіктоках знати, що на кордоні стоять тисячі фур із необхідними для зими і для війни товарами? Кому треба, щоб про нас памʼятали, нам, чи їм? Отож. Пишіть, робіть знімайте. Державі в особі профільного міністерства воно очевидно не треба.
• Якщо живете за кордоном, а тим паче в Польщі, передавайте допомогу водіям і не соромтеся підписувати листи та відкриті звернення щодо розблокування кордонів. Поширюйте корисні наративи серед знайомих, а у випадку, якщо маєте іноземне громадянство, не соромтеся писати листи до депутатів від ваших регіонів щодо цієї проблеми. Виходити з ножами на протестувальників і бити ім пики, це, якби не могло здаватися доцільним багатьом українцям, контрефективна дія. На це й розрахунок. Спровокувати агресію на конституційний протест і кратно збільшити градус антиукраїнської істерії, переганяючи електоральне болото на бік цих консерв.

І, до речі, фейсбук, твіттер, ютуб і інші глобальні кантори реагують на скарги. Не соромтеся і не лінуйтеся. Бачите антиукраїнський вкид, коментар, відео, повідомлення? Три крапочки – поскаржитись – розпалювання міжнародної ворожнечі або неправдива інформація. Або й не чекайте, поки вам воно попадеться. Робіть раз на якийсь час рейди по сторінках найвідоміших консерв і сипте скарги. Рано чи пізно їх знесуть.

Якщо маєте власні пропозиції — пишіть. Треба буде — зробимо відеодоповнення. В описі до цього відео будуть приклади роликів, котрі ми запускаємо в польськомовний простір для просування наших наративів. Пригощайтеся!

Те, що блокаду зняли — це добре, але будьмо відвертими, це було зроблено конкретно під приїзд нового польського премʼєра Дональда Туска до Києва. Важко говорити про підтримку й солідарність, коли ти заїхав у воюючу країну через заблокований своїми громадянами кордон. Кон'юнктура може змінитися, і через місяць станеться щось ще: хтось образиться, комусь щось не сподобається, хтось щось десь комусь не той во, і нам знову заблокують кордон/затримають допомогу/заборонять проїзд/введуть ембарго (підкресліть потрібне). Ми від цього не застраховані хоча б тому, що ми не говоримо з партнерами з позиції сили, а все більше наших партнерів намагаються говорити з нами з позиції мудаків (закреслено) лицемірів, котрі дедалі більше вимагають плюшок за свою щиру безкорисну допомогу.

З огляду на вищесказане, враховуючи трагічну загибель нашої міжнародної інформаційної політики та зведення її до одного ютуба і двох інстаграмів, ми маємо випрацювати адекватні механізми дії і протидії, впливу на західну аудиторію, навчитися експортувати наші наративи в кожен богом забутий куточок нашої на ⅚ чарівної планети.

Саме воно не зробиться…

Дякую.

На зв'язку.