Національне військове меморіальне кладовище 

У новому епізоді подкасту «Меморіалізація війни» на Радіо «Накипіло» йдеться про реалізацію експериментального проєкту Національного військового меморіального кладовища, про те, що передувало початку будівництва, кого залучено у процес і які скандали розгортаються навколо цього, а також яким буде цвинтар і кого на ньому ховатимуть. Публікуємо для вас текстову версію.

За десять років війни й особливо повномасштабного російського вторгнення, вкрай гостро постало питання гідного вшанування полеглих героїв. Місцеві й комунальні кладовища намагаються владнати питання ушанування героїв у різний спосіб. Однак нам потрібно створити всеукраїнський меморіальний комплекс, який транслюватиме важливі сенси: поваги, пам’яті й пошани до кожного полеглого.

Проте настільки масштабний і важливий для держави проєкт уже має багато проблемних питань: фінансування, місце для меморіалу, вибір виконавців, порядок поховання героїв, роль держави у створенні гідного героїв цвинтаря і контроль процесів суспільством.

Пропозиція і відповідна постанова Верховної Ради про створення загальнодержавного військового кладовища з’явилися ще 2011 року. Потреба спорудження актуалізувалася у 2014-му, на початку війни з росією. Концепцію розробили у 2015-му кілька міністерств за участю фахівців Українського інституту національної пам’яті, а законопроєкт про військове меморіальне кладовище внесли в парламент у 2020-му. І тільки 2022 року Верховна Рада ухвалила його.

Проте щодо місця розташування кладовища в суспільстві точилися палкі дискусії. Раніше його планували облаштувати на Лисій горі, потім — у Биківні. Нарешті місце визначили. До літа 2025 року цвинтар мають побудувати в селі Гатне Фастівського району Київської області.

Дев’ятнадцятого серпня цього року уряд затвердив координатором проєкту Міністерство у справах ветеранів. Виділили земельну ділянку в понад 260 гектарів, де розмістять церемоніальну площу, будинок трауру, крематорій, музейно-виставковий комплекс та іншу потрібну інфраструктуру. Будівництво здійснюватимуть у кілька черг, а перші поховання на цвинтарі планують до початку зими. Процес захоронення, установлення намогильної споруди й догляд кладовища бере на себе держава. Але рідні загиблих мають бути готові до уніфікованих пам’ятників.

«Закон “Про поховання та похоронну справу” передбачає, що все відбувається за кошт держави: поховання, установлення намогильної споруди й утримання. Коли рідні ухвалять рішення про перепоховання, тоді питання транспортування до Національного військового меморіального кладовища, а ексгумацію тіла покладають на рідних або того, хто це ініціював. Але коли вже вони доставлять тіло або прах до НВМК, то тут усе на себе бере держава», — розповів начальник відділу меморіальної роботи Національного військового меморіального кладовища Максим Зубов. 

Представник Національного військового меморіального кладовища сказав, що на практиці стикався з випадками, коли рідні, які виїхали за кордон, висловлюють бажання поховати загиблого військовослужбовця саме на Національному військовому меморіальному кладовищі. Однак часто щодо того, як потрібно поховати героя, виникають конфлікти між рідними: хтось хоче пантеон чи пам’ятник у повний зріст, а хтось — уніфіковану могилу. 

Експерт наголосив: Закон «Про поховання та похоронну справу» передбачає, що на Національному військовому меморіальному кладовищі встановлюють надмогильні споруди єдиного зразка. Правила утримання охорони кладовища затверджує Кабінет Міністрів. Вони є єдиними щодо відведення земельної ділянки для надмогильних споруд. Рідні можуть вибрати, що встановити: плиту або хрест.

Хрест і плита на НВМК матимуть однакову висоту й повторюватимуть обриси одне одного. На прохання рідних загиблих військовослужбовців на пам’ятниках розміщуватимуть фото. 

«Ми врахували, що Україна хоч і світська держава, але значна частина нашого суспільства релігійна, а більшість українців є християнами. Хрест є прийнятною для них формою. Натомість плита передбачає, що у війську можуть бути люди інших віросповідань. Це можуть бути мусульмани, юдеї або агностики, які не хочуть установлювати хрест. На плиті передбачать місце для релігійної ознаки, де викарбовуватимуть певні символи на бажання рідних», — зазначив Максим Зубов. 

Остаточного рішення про матеріал для намогильних споруд для Національного військового меморіального кладовища наразі немає. Відомо, що намогильні споруди військового некрополя виготовлятимуть із природного світлого каменю, щодо вибору якого досі точаться дискусії. Залучені до розроблення концепції кладовища експерти схиляються до пісковику, оскільки цей камінь використовували й добували в Україні задовго до совєцького досвіду гранітизації. Він створює атмосферу світлої пам’яті та шани, а не безпросвітної скорботи, уважає архітекторка й авторка проєкту «Пантеон Героїв» у Тернополі Дарця Веретюк, де для пам’ятників військовим обрали саме пісковик.

Проте наразі граніт — найпоширеніший матеріал, з якого роблять пам’ятники, зокрема, і на військових кладовищах. Краєзнавець і дослідник козацьких кладовищ Роман Маленков теж думає, що власники обробних підприємств, які працюють із гранітом, монополізували ринок. Тому побачити на цвинтарі скульптури з пісковику чи вапняку, які більш притаманні українській традиції, сьогодні рідкість. Через низький запит видобуток пісковику також зменшили. Але поклади цієї породи, сказав краєзнавець, в Україні є. 

Це матеріал, що тисячоліттями стоїть і зберігає епітафії. Ми бачимо собори, збудовані з пісковику, які не зруйнувалися за тисячі років. Тому що граніт — це трохи інша порода. Будемо сподіватися, що щось почне змінюватися у загальних настроях. Але на найближчі роки в мене прогнози песимістичні. Гроші переможуть, а гроші — це, власне, у тій кількості граніту, який уже вироблено, видобуто та який уже є у продажу. Плити вже є готові, на них тільки треба зробити епітафію, фотографію, і все. Це ж усе їм потрібно продати. І торговцям цією ритуальною продукцією вигідно, щоби продати те, що вже є, а не розробляти щось нове», — зробив прогнози краєзнавець.

Роман Маленков зазначив, що ще одним нюансом, який уповільнює загальний ужиток для виготовлення пам’ятників із пісковику, є те, що в центральних районах України немає родовищ цього каменю.

«У совєцькі часи розробляти його фактично закинули через моду на граніт. Її впровадив совєтський союз, починаючи з мавзолею леніна й станцій метро. Усюди в нас полірований граніт», — зауважив він.

Приблизно півтора мільйона громадян матимуть право бути похованими на Національному військовому меморіальному кладовищі після закінчення війни. Нині кладовище розраховано на 150 тисяч поховань. З них 100 тисяч — це традиційний метод, а 50 тисяч — колумбарним похованням. Але закривати його після закінчення війни не планують. Є перелік осіб, яких можуть ушанувати на ньому. І це не тільки ті, хто нині воює і загине під час широкомасштабної агресії. 

Максим Зубов пояснив, що після того, як закінчиться ця війна, більшість військових, які стануть цивільними, маючи статус учасника бойових дій до смерті, матимуть право бути похованими на цьому кладовищі. Тобто це військовослужбовці, що загинули під час захисту; ветерани; учасники бойових дій і особи з інвалідністю унаслідок війни із 2014 року; військовослужбовці, які мають орден «Золота зірка», звання Героя України із 2014 року або три ордени Богдана Хмельницького, або три ордени «За мужність»; військовослужбовці, які брали участь у миротворчих місіях і загинули.

Законодавством визначено, що перепоховання узагалі на НВМК неможливе, але є винятки. Передусім винятком є герої України із 2014 року. Їхні рідні можуть виявити бажання перепоховати. Другий виняток — це загиблі воїни з окупованих територій після їх деокупації. І третя категорія — це урни з прахом військовослужбовців, яких поховано на інших кладовищах. Урну з їхнім прахом можуть перепоховати на НВМК, але тільки в колумбарну нішу.

Верховна Рада також передбачила, що на Національному військовому меморіальному кладовищі можуть перепоховати видатних борців за незалежність у ХХ сторіччі. 

Військові поховання на інших цвинтарях нашої країни не вноситимуть у єдиний національний військово-меморіальний комплекс. Законом не передбачено злиття з муніципальними чи комунальними кладовищами. Також на національному військовому цвинтарі створять окремий сектор, де тимчасово хоронитимуть неідентифікованих загиблих бійців, оскільки зі зберіганням тіл виникає багато питань. Процедура передбачає, що, якщо протягом року тіло не ідентифікували, подальше його зберігання може відбуватися в умовах тимчасового захоронення. Тож їх проводитимуть на меморіальному кладовищі. Тут планують і могили невідомим бійцям.

«У ХХІ сторіччі ми повинні ідентифікувати кожного загиблого. Ми не можемо собі дозволити, як совєтська влада, утворювати братські могили невідомих солдатів. Цей культ був по всій країні, тобто рідні могли не знати, де загинули їхні воїни, а дізнаватися через три покоління. Ми, як країна й держава, не повинні такого допустити, але реальні життя, реальні війни показують, що в нас є невідомі. У нас є рештки, і ми не знаємо, кому вони належать. Те, за яких обставин знайшли останки, каже про те, що це український захисник, але того, як його звуть і хто він, ми не знаємо. Проте ми повинні його вшанувати. І, безумовно, на могильній споруді буде напис, з яким працюватимемо й шукатимемо рішення», — розповів представник НВМК. 

У загальному концепті кладовища передбачено центральну площу з монументом усім загиблим захисникам і захисницям, яка може передбачати, зокрема, і могилу невідомого солдата. 

Проєкт будівництва першої черги Національного військового меморіального кладовища отримав позитивний висновок державної експертизи, і вже визначено підрядника. Але із цим не все гладко, а ще точніше — зовсім слизько. Оскільки в журналістів-розслідувачів виникли два основні запитання — це поява консорціуму, що переміг у тендері безпосередньо перед початком процедури, і російський слід в одній із компаній, яка й займається постачанням граніту. 

Другого серпня у виданні «Главком» з’явилась інформація, що компанію-переможницю тендеру створили наступного дня після оголошення торгів. Ідеться про консорціум «Білдінг-юа», який і став переможцем. Журналісти підозрюють, що спеціально під тендер створили компанію-одноденку. Тож виконувач обов’язків міністра у справах ветеранів України Олександр Порхун на пресконференції в Укрінформі в серпні спробував пояснити ситуацію, аргументувавши тим, що умови тендеру були досить жорсткими, а початок будівництва вже нікуди відкладати.

«Умови торгів були досить жорсткими: починаючи від фінансової спроможності компаній, що збираються будувати об’єкт, брали до уваги досвід глобальних проєктів, які вони виконували, і безперебійне постачання матеріалів та техніки, що здійснюватиме ці роботи, закладені безпосередньо в тендерній документації. До 24 липня тривав тендер, але, на жаль, пропозицій не надали, тому ДУ НВМК продовжила термін подачі ще на п’ять днів. Подали заявку від трьох компаній, що надалі об’єдналися у консорціум “Білдінг-юа”. Він, власне, і став переможцем відкритих торгів з особливостями будівництва Національного військового меморіального кладовища перших двох пускових комплексів із ціновою пропозицією 1 мільярд 750 мільйонів гривень, що майже на 42 мільйони менше від очікуваної ціни, заявленої у тендері», — пояснив Олександр Порхун.

За його словами, після того як у засобах масової інформації з’явилася інформація з дискредитації компаній, перше, що зробили в Мінветеранів України, — це звернулися з офіційним листом до консорціуму «Білдінг-юа», щоб він надав роз’яснення щодо тих питань, які порушували журналісти.

Другим кроком Олександр Порхун назвав написаний ним лист очільникові Служби безпеки України, щоб він перевірив походження російського сліду. Виконувач обов’язків міністра у справах ветеранів пообіцяв, що після отримання офіційної відповіді від СБУ ухвалять відповідні рішення. 

Третім кроком, за словами в.о. міністра, стало залучення до Координаційної ради голови Українського інституту національної пам’яті, незалежних експертів і представників підприємств будівельної сфери й фахівців із меморіалізації, членів родин загиблих захисників і захисниць України, представників громадських об’єднань, представників ветеранських громадських об’єднань, науковців та істориків.

«По-четверте, ми витягнули з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва кошторисну документацію, щоб вона була відкрита й усі змогли її проаналізувати та подивитися», — резюмував Олександр Порхун. 

Що стосується консорціуму, то до нього команди розслідувачів мають кілька запитань. Одне з них стосується потенційного зв’язку між проєктом кладовища й учасником. Фахівці Dozorro проаналізували тендер і виявили, що консорціум-переможець, імовірно, пов’язаний із проєктувальником. Але найбільше запитань виникло саме до постачальника граніту. Тож розслідувачі «Громадського» з’ясували, що до проєкту будівництва залучено компанію підсанкційного бізнесмена Вадима Єрмолаєва. Саме того бізнесмена з Дніпра, який уже давно став громадянином Кіпру. Однак у 2023-му проти нього застосували персональні економічні санкції, адже його підприємства діяли в Криму й Бердянську, а отже, податки йшли та йдуть у російський бюджет.

За даними аналітичної системи YouControl, засновниками ТОВ «Акам» є дніпрянин Олексій Міхєєв та акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Технології”». Якраз інвестфондом володіє Софія Кононенко, вона ж донька саме того підсанкційного Вадима Єрмолаєва.

«Громадське» стверджує, що компанія із групи «Алеф» того самого Єрмолаєва володіє 10 % компанії «Акам», яка є виробником граніту. Саме цій «Акам» належать 10 % у консорціумі, що переміг у тендері. Переможець тендеру на будівництво військового кладовища зв’язки з підсанкційним бізнесменом заперечив. Про це заявив керівник «Акам» Олексій Міхєєв на брифінгу.

«Наша компанія не має ніяких відносин із Вадимом Єрмолаєвим із 2023 року. Станом на сьогодні я засновник цієї компанії. І жодного впливу цей чоловік не має. У YouControl усе прозоро, усе написано: що, як і чому. Можна зайти туди й подивитися», — це слова Міхєєва в серпні.

А 10 вересня «Українська правда» повідомила, що СБУ підтвердила зв’язок будівельників меморіального кладовища з підсанкційним бізнесменом Вадимом Єрмолаєвим й опублікувала надану відповідь на запит. Після цього тендер мали б скасувати, будівництво — зупинити, а далі — нова процедура оголошення тендеру й нові переможці. Проте наразі питання залишається відкритим.

Окрім того, журналісти звернули увагу, що консорціум хоче залучити на субпідрядні роботи дніпровське ТОВ «АК Про». Співвласницею ТОВ «АК Про» також є Софія Кононенко, донька Єрмолаєва. 

В історії з будівництвом військового кладовища є і тінь одіозного куратора проєкту «Велике будівництво» Юрія Голика. Нині Голик фігурує у гучному кримінальному провадженні НАБУ.

Натомість спливає рішення Київського окружного адміністративного суду, що визначає незаконною постанову Кабміну, на підставі якої вже почалися масові рубки Мархалівського лісу під будівництво військового кладовища.

Директор державного підприємства «Національне військове меморіальне кладовище» Ярослав Пронюткін розповів «Громадському радіо», що про рішення суду в ДП дізналися із ЗМІ, і його повного тексту там не бачили. У жовтні заступник Пронюткіна Ярослав Старущенко повідомив «Суспільному», що робіт із будівництва першої черги не скасовували.

До речі, відкритого конкурсу на сам архітектурний проєкт держустанова також не проводила. Досі не зрозуміло, за якими критеріями переміг нині головний архітектор ескізного проєкту кладовища Сергій Дербін. Про це зазначив військовослужбовець 103 окремої бригади ТрО та бренд-дизайнер Збройних сил України Тарас Іщик. Він додав, що, імовірно, знову йдеться не про меморіалізацію, а про гроші, на жаль.

«Від себе я зробив усе можливе, щоб напоумити тих людей, які працюють із цим, але, на жаль, нічого не виходить ні в мене, ні в громадських активістів. Тому гідного прикладу вшанування ми, хай як це прикро, не матимемо. Це моя думка. Може, хтось думає інакше. У будь-якому разі Національне військове меморіальне кладовище потрібне. Крім того, потрібен відкритий міжнародний архітектурний конкурс на проєкт кладовища. Ми знаємо, що головного архітектора проєкту не обрали у відкритому конкурсі. Його обрали на Prozorro, де він був єдиним у переліку кандидатів. Дуже багато запитань до його досвіду. Запитання є до контрагентів, які брали участь у тендері й виграли його в складі консорціуму. Це демонструє, що це не про меморіалізацію, а про гроші. Ми обговорювали камінь, символіку, іще якісь речі, але цим людям просто не до того», — заявив Тарас Іщик. 

Попри все Національне військове меморіальне кладовище може стати найбільшим пам’ятним об’єктом в історії України. Тож для держави принципово побудувати його якомога швидше, заявив голова Українського інституту нацпам’яті Антон Дробович на тій самій пресконференції, зазначивши, що всі контролювальні органи й суспільство мають пильно стежити за процесом.

«Нині ми нарешті дійшли до найостаннішої стадії. Є земельна ділянка, її затверджено, усі погодження зібрано, відбулися всі обговорення, багато списів поламано. На кожному кроці є дискусія, є неймовірний ажіотаж, тому що ми наближаємося до найбільшої меморіальної локації в історії України, можливо, за всі часи… Для прем’єр-міністра та президента принципово, щоби кладовище якнайшвидше побудували. Міністерство робить усе, щоб це відбулося. Цього року запустили перший сектор, відбулися перші поховання… Це має бути зразковий із меморіального погляду проєкт і зразковий проєкт із погляду процедур. Звісно, великі гроші — велика спокуса. Але і держава, і суспільство мають контролювати будівництво на всіх етапах. Якщо ми зробимо все правильно, це буде найважливіший і найвеличніший меморіальний об’єкт в історії України. Якщо ми десь “зафакапимося”, це буде “факап” національного масштабу», — переконаний Антон Дробович.

Родичі загиблих захисників також нарікають на зволікання щодо будівництва кладовища. Засновниця громадської організації «Серце назовні» Віра Литвиненко висловила сподівання, що проєкт реалізують, а держава нарешті віддасть належну шану героям, полеглим за її незалежність.

«Мені соромно перед своїм сином, що за десять років від початку війни держава не спромоглася почати будівництво такого рівня військового кладовища. За три роки нарешті з’явилася реальна можливість почати з гідністю ушановувати й ховати наших героїв. Я говорю не тільки від імені своєї родини, я можу сказати від імені сотень сімей, тіл рідних героїв яких іще не знайшли, я говорю від імені родин, що зовсім не можуть дочекатися цього тіла, а також від імені тих родин, які виїхали з окупованих територій і не мають власних домівок. Вони також чекають будівництва цього кладовища, щоб там ушанувати своїх героїв», — сказала Віра Литвиненко.

Як бачимо, запитань більше, ніж відповідей. Можливо, коли концепцію самого кладовища готували майже десять років, то затримка на один сезон через новий конкурс усе ж має сенс. Хоча б для того, щоб не мати репутаційних утрат і зневіри у владі рідних загиблих і тих, хто й досі бореться на полі бою. А поки останки загиблих героїв, які досі зберігаються у рефрижераторах, залишаються без гідного вшанування, ми маємо стежити за подіями навколо військового некрополя та впливати на них.

Авторка: Наталя Некипіла