«Не чіпай, то на свята!» — збірка, яку ви маєте прочитати перед Різдвом

10 грудня у видавництві «Фабула» з’явилася в продажу збірка святкових оповідань «Не чіпай, то на свята». Книга вміщує в собі 12 оповідань з різдвяним настроєм. Читач познайомиться з історіями, які поєднують різні емоції та повертають у дитинство, або змушують поностальгувати.

У книзі можна знайти все — від сімейних конфліктів до моментів єднання, які відбуваються під час зимвих свят. Її особливість перш за все у тому, що жоден автор не намагається ідеалізувати період зимових свят. Натомість письменники показують, що і Різдво, і Новий рік — можуть бути не тільки щасливими та зворушливими, а й складними та несподіваними. У збірці є і чтиво про традиції, і про сучасність та новизну. Однак, незважаючи на це — усі оповідання допомагають переосмислити власний досвід і, у будь-якому випадку — посміхнутися.

Кожен текст є своєрідним дослідженням людських характерів, гумору та взаєморозуміння.

Це гумористична, але водночас зворушлива історія, про те, як зимові свята стають платформою для відродження традицій, переосмислення цінностей та об’єднання рідних.

Одна з головних героїнь, через яку власне і відбуваються події в оповіданні — колоритна жінка, яка прилітає з Канади, щоб зустріти Різдво зі своєю українською родиною — тітонька Мальва. Її ще дівчиною батьки силоміць вивезли з України. На знак протесту, тоді ще дівчина-Мальва відтяла свою косу, яку залишила вдома. Залишила, як і хлопця Мирона, на якого тримала образу все життя.

Тітонька Мальва приїздить до України та має три бажання: знайти Мирона, відвідати стару батьківську хату та поколядувати. Допомагають втілити бажання у реальність — Марія, Борис і Серж — онуки двоюрідної сестри Мальви.

Оповідання виділяється дотепним стилем, яскравими діалогами та вдало відтвореною атмосферою свят.

До прикладу, історія зустрічі на вокзалі тітоньки Мальви родичами, які її ніколи не бачили.

«Я летіла назад, обпікаючи собі рота молочною кавою. Строчила на ходу в месенджері Борисові: «Мчу. Тітку ідентифікували?». Отримала відповідь: «Аякже. Підтягуйся, ми вже в авто, гріємося». І я мчала, землі під собою не чула! Влетіла в авто за кермо, розвернулася в пів оберта: позаду сяяв Борис, а поруч із ним сяяла якась бабця в хустині з квітами, вишитими сріблястою люрексною ниткою. Я залупала на бабцю очима, а тоді подумки спитала себе, чи так виглядає літня жінка, яка провела за кордоном більше ніж шістдесят років, і вирішила дещо прояснити:

— Вибачте, а ви — Мальва?
— Шо-шо?
— Ви з Канади прилетіли?
Бабусенька лупала на мене очима, наче я — пришелиця неземна.
— З Вінниці я, поїзд же, оно, прийшов,— розгублено почала вона виправдовуватися.

Я спопелила братів поглядом. За кращими традиціями жанру вони затрамбували в авто абсолютно чужу й незнайому нам жінку!
Найкраще відтворити те, що сталося, зі слів Сержа й Бориса.

Борис каже: «Ти пішла, а за пару хвилин потяг прибув. Люди лізуть із потяга, тягнуть валізи. Раптом збоку голос: “То ви, певно, на мене чекаєте?”».

Серж каже: «Ми повернули голови, якась бабця стоїть у хустині з валізами. Ми — глип на неї! Глип один на одного! Я — глип на світлину! Наче схожа». Борис каже: «Я їй — добрий день, і це як же ви наважилися їхати в таку далеку дорогу? А вона рукою махає: “Та шо там, та шо там, як їхати, то таки кудись і приїдеш”». Серж каже: «І дивиться на нас отак і приказує: “Але ж і змінилися! Прямо, не пізнати! Не хлопці, а орли! Настоящі орли!” Ну чисто, як баба Ганя наша все отак говорить».

Борис каже: «Ну ми і сумки її взяли й до автівки твоєї пішли, а шо мерзнути?».

Бабцю звали Стефанія Лук’янівна, вона їхала з Вінниці до Тернополя, де якісь її родичі на сьомому киселі, яких вона бачила ще колись давно, мали її зустріти, а далі відвезти в санаторій у Медоборах.
Зі швидкістю світла ми повиймали валізи й чужу бабцю з нашого авто, доправили їх назад на перон, де одразу опізнали її родичів на киселі за тим, як вони носилися пероном від вагона до вагона з ви-балушеними очима, шукаючи свою тітку. Ми возз’єднали родичів, обмінялися ролями — і вже самі бігали з вибалушеними очима».

Оповідання Юлії Мак, авторки відомого роману «Толіки» — вражає своєю глибокою емоційністю та розкриває тему людської самотності і водночас показує силу єднання, навіть у найскладніші моменти.

Головна героїня, яка через обставини та плани друзів неочікувано зрозуміла, що скоріше за все буде зустрічати Новий рік лише з чоловіком — несподівано для себе збирає вдома компанію, не тільки найближчих, а й незнайомих та малознайомих людей. А саме святкування минає в атмосфері тепла.

Авторка зображує ситуацію, коли несподівані обставини об’єднують людей різного віку та статусу, змушуючи їх відкритися один одному. Особлива увага приділяється Новому року, який стає символом оновлення, надії та можливості для нових починань.

Оповідання яскраво демонструє, що свято – це не лише про прикраси та застілля, але й про здатність бути поруч один з одним, розділяючи радість і надію. Текст змушує поностальгувати. Згадати про великі збіговиська люей у невеликих квартирах та смакування “традиційними” коронними стравами, які зазвичай готують лише з нагоди свят.

«Під ялинкою майоріли різнокольорові подарунки, які чекали свого часу. Шевченки сиділи в обіймах одне одного. Віктор, тримав руку на животі Діани, Пархоменки роздивлялися гірлянду з фотографій,

Влада, Морквинка, Арфа та Люда юркотіли на дивані за столом, розглядаючи свої новорічні вбрання…

Метушня припинилася, як тільки Северин постукав виделкою об келих.

— Друзі! Нам неймовірно пощастило провести разом 2017 рік. Пограли у вісім мафій, з’їли з тридцять пончиків на Світязі, покаталися на банані в Одесі, покупалися в океані в Португалії. І це все супроводжувалося сміхом і сильною підтримкою. Я хочу подя…

Чоловіка перебив дзвінок у двері. Ми перезирнулися з ним».

Події оповідання «Новорічне СЗЧ» розгортаються в новорічну ніч на східному фронті, поблизу зони бойових дій. Головний герой, Костя, намагається зберегти зв’язок із дружиною, мріючи про тепло та родинний затишок, але обставини війни постійно втручаються в його думки та дії.

Військова рутина та сувора реальність контрастують із теплими спогадами й очікуванням свята, що надає історії глибини та емоційного напруження.

Основні події відбуваються у військовій хатині, де команда готується до святкування Нового року. Незважаючи на обмежені ресурси, вони намагаються створити атмосферу свята, використовуючи старі прикраси, малюнки та саморобні гірлянди.

«У якийсь момент від запахів із кухні майже всі пройнялися святковим настроєм. Доцент познаходив старі прикраси та жовто-блакитних янголят із волонтерки. Звідти ж потім дістав і сердечка, і дитячі малюнки. Розвішені по стінах, вони додавали святковості, атмосфери. Лисий знайшов у гаражі стару гірлянду з обірваним дротом і тепер намагався полагодити. Розклав на столі в залі інструменти, десь навіть паяльник знайшов. Костя давно не бачив його таким зосередженим. Хіба перед ворожим штурмом. Сам тоді стояв, ледь стримуючи тремтіння, а в голові крутився можливий сценарій подій. Почнеться все, як завжди, з обстрілу. Посадка здригатиметься, ядучий свист і вибухи різатимуть на клапті час».

«Новорічне СЗЧ» — оповідання, прочитавши яке, хочеться розповісти про всіх персонажів. Вони — військові, які їздять на позиції, живуть у зйомній хаті, яку називають Сицилія та виховують мале котеня, якого назвали Шмаркля.

Костя
Головний герой, військовослужбовець, який несе службу на передовій. Його образ демонструє суміш фізичної витривалості та емоційної вразливості. А прагнення підтримувати зв’язок із рідними та боротися за власне місце в цьому світі створюють серце історії.

Сірий
Лідер відділення, впевнений та сильний. Практично підходить до вирішення проблем, хоча й має схильність до різких висловлювань.

Лисий
Технічно обдарований боєць, здатний швидко адаптуватися до обставин. Його зосередженість і серйозність особливо помітні в екстремальних умовах.

Доцент
Інтелектуал із групи, який додає трохи гумору та душевності в будні воїнів. Він слугує своєрідним мостом між жорстокою реальністю фронту та спогадами про цивільне життя.

Інвалід
Колоритний персонаж із химерним характером. Попри певні обмеження, він залишається частиною команди, яка цінує його присутність. До речі, раніше мав позивний Динаміт. Але чому все змінилося — дізнаєтеся в оповіданні.

З іншими оповіданнями ви можете познайомитися тут.