Національна спілка письменників України засудила у фейсбуці Національний музей мистецтв імені Ханенків та Одеський національний художній музей через підтримку місяця прайда. Це обурило багатьох членів та членкинь спілки. Але причини «не любити» НСПУ були ще до скандалу.
НСПУ — це
НСПУ — добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів. НСПУ має власне книжкове видавництво — «Український письменник» (раніше — «Радянський письменник»).
Створили спілку письменників України та СРСР у 1934 через постанову «Про перебудову літературно-художніх організацій». За цією ж постановою ліквідували всі українські літературні організації (ВУСПП, «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна»).
Сьогодні НСПУ займається організацією та проведенням літературних заходів. (Наприклад, в Будинку письменників відбувся літературно-мистецький захід, присвячений ушануванню пам’яті Максима Рильського або літературний вечір «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами», присвячений роковинам від дня народження Івана Багряного). Своєю діяльністю НСПУ створюють репутацію для української літератури.
А нещодавно спілка потрапила у скандал, створивши собі гомофобний імідж, бо засудила Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків та Одеський національний художній музей через логотипи, що підтримують місяць гордості ЛГБТІК+. НСПУ назвали це «антисімейними і антинаціоналістичними ідеями ЛГБТ-угрупування».
«Зазначені два музеї у вибраний ними спосіб втрачають статус мистецьких закладів, які є безпечними середовищем для всіх поколінь, і перетворюються на майданчики для лівої політичної пропаганди.» — публікація «Як Музей Ханенків і Одеський музей перетворюються на закритий пропагандистський кластер», — йдеться в Українській літературній газеті. Саме цей матеріал поширила у себе на сторінці НСПУ.
Вихід зі спілки після заяв та обурення деяких членів та членкинь
На таку заяву не забарилися реакції членів НСПУ. Деякі з них почали писати листи з проханням виключити їх зі спілки. Як от Катерина Калитко.
Катерина Калитко — письменниця і перекладачка, авторка збірок поезій, у своєму дописі на фейсбуці написала, що через це більше не є членкинею НСПУ.
«Давно слід було з цим розв’язатися. Власне, вже років двадцять не маю точок дотику зі Спілкою і зберігала суто формальне членство лише з поваги до пам’яті прекрасного поета Київської школи Віктора Кордуна, який мене і рекомендував туди 2000 року. Організація вже давно демонструє середньовічне невігластво у розумінні сучасного світу. Але для всього є межа, і свіжа гомофобна риторика з їхнього боку — вже поза нею. Оця моя заява, що нижче, щойно поїхала рекомендованим листом у жовтий дім на Банковій. Прошу більше не асоціювати мене з НСПУ і не згадувати про неї в будь-яких офіційних представленнях мене. Хто ходить редагувати Вікіпедію — приберіть звідти згадку про НСПУ, будь ласка».
У коментарях Катерину Калитко підтримали:
«Дуже і дуже поважаю таке рішення! Я читала днями їхній пост про ЛГБТ і все думала: як, як може така спільнота так мислити? Дякую за те, що ви це зробили», — Олена Лівіцька, журналістка у Reporters.
«Як страшного сну боялась отримати пропозицію вступити туди, і нещодавно це сталося, але, на щастя, пронесло. Там багато адекватних людей, але сама спілка асоціюється з чимось задеревʼянілим і страшним. НСПУ потрібно або докорінно змінювати, або розформувати, бо це ну жесть», — Марина Горбатюк, модераторка книжкового клубу «Пере(ПРО)читання», літературна оглядачка, поетка.
Ірина Шувалова — українська поетка, перекладачка та дослідниця зазначила, що її досвід взаємодії з НСПУ тривалий, адже вона вперше прийшла туди понад двадцять років тому — ще підліткою, в Кабінет молодого автора. З цього досвіду Ірина добре знала, що всередині організація є інертною і тяжіє до соціального консерватизму. Нерідко їй здавалося, що Спілка живе у своїй паралельній реальності, і декому зі спілчанок та спілчан вдається звідти розгледіти сучасний світ лише в розмитому й викривленому вигляді.
«Частково через це, а почасти через відсутність у Спілці релевантних для мене ініціатив, мої інтеракції з НСПУ протягом останніх десяти років були мінімальними. Тим не менше, попри всі проблемні аспекти діяльності організації та повʼязані з нею скандали (зокрема, фінансові), я залишалась у складі Спілки, вірячи, що НСПУ ще зможе реформувати себе та стати одного дня сучасною прогресивною організацією, справді перейнятою обстоюванням інтересів своїх членів та членкинь, а також захистом свободи слова та переконань в українському літературному середовищі та суспільстві в цілому (цілі, прописані в статуті Спілки)», — зауважила пані Ірина у коментарі для Сіль.Медіа.
На думку Ірини, бачачи, як НСПУ намагається тихцем пересидіти гомофобний скандал в кущах і не надає жодних офіційних відповідей на обурені запити членкинь та членів Спілки (її, зокрема), вона більше не думає, що ця організація спроможна змінитися зсередини.
«Єдина причина, з якої я поки що не виходжу з НСПУ — це те, що мій членський статус дає мені право вимагати від організації пояснити свої дії та свою несусвітню риторику (яка, до речі, не лише є гомофобною, а й ретранслює російські наративи — адже вжитий Спілкою термін «лгбт-угрупування» взятий безпосередньо зі словничка путінських законодавчих ініціатив). Я наполягаю на тому, аби керівництво НСПУ надало офіційне пояснення цього неприйнятного інциденту та офіційно вибачилося як перед членами спілки, так і перед ЛГБТК-громадою та тими українськими культурними інституціями, котрі, підтримуючи веселкову спільноту, демонструють, що сучасна українська культура може і хоче розвиватися суголосно Європі та світу, а не воліє животіти в просторі ненависті, страху та конспірологічних теорій», — зазначила поетка.
Продюсерка громадського радіо Ана Море:
«Подала скаргу в Комісію з журналістської етики на неадекватний, гомофобний та просто ідіотський матеріал в «Українській літературній газеті, головний редактор якої, нагадую, голова НСПУ — Михайло Сидоржевський».
Тенденція покидати НСПУ була ще до цього.
Наприклад, перекладач і дипломат Сергій Борщевський через рішення літературного об’єднання перекладачів НСПУ дати Гран-прі в П’ятому міжнародному фестивалі-конкурсі «Причал на Поштовій» учаснику з Болгарії Захару Іванову.
«Обурила не так відверта брехня, оскільки спілчанського об’єднання перекладачів не існує, таке об’єднання є лише при Київській організації НСПУ, і його досі очолював я, як ім’я новоспеченого лауреата. Бо мені ніколи не спало б на думку пропонувати нагородити цього болгарського москвофіла. І не просто москвофіла, а перекладача віршів Сєргєя Лаврова, міністра закордонних справ росії, одного з найодіозніших представників кремлівського режиму», — Сергій Борщевський на сайті «Політика і культура».
Також з НСПУ вийшла письменниця Наталка Доляк, бо це «не її історія».
«Ще до того, як мене туди занесло (в спілці з березня 18-го), я зазначала в інтерв’ю, що не вступаю у колгоспи. Мала на увазі — я скоріше індивідуалістка, ніж колективістка. Врешті, подумала, ок, піду — подивлюсь. Що мені боятись, у мене п’ять депортацій та два розлучення?»
Премія Руданського стала останньою краплею для Наталки.
«Один із членів журі на засіданні висловив думку, що якщо я написала книжку про євреїв, то нехай я їду до Ізраїлю і там подаюсь на премії. Я зрозуміла, якщо я не вийду з цієї спілки негайно, мене засмокче, і я стану лицеміркою. А я цього не хочу. Відтак, повідомляю про свій вихід з НСПУ, бо не люблю колгоспи», — каже пані Наталка.
Художник і поет Сергій Татчин теж вийшов з НСПУ:
«Маю досить короткий досвід перебування в спілці. Якого, одначе, цілком достатньо для цієї заяви, написаної одразу після звітних зборів. Казали мені притомні люди — що ти робиш у спілці? Це дискредитує тебе. Прямо так і казали. І це свідчить не про мою винятковість, а про те, що в спілки немає беззаперечного авторитету. Навіть не так — немає авторитету взагалі. На що я відповідав — а хто, як не ми? Якщо не активним включенням в якийсь процес, то хоча б особистим прикладом: щоденною роботою, власним рівнем і відповідальністю перед письмом — волію починати з себе. Але тут це не працює. Тому здаюсь. Вірніше, не хочу мати нічого спільного. Деталізувати зайве, спілчани й так знають всі недоліки, вони типові. І ніяких персональних конфліктів, навпаки, в мене добрі стосунки зі всіма. Конфлікт, радше, світоглядний — це неосяжний огром задавнених проблем, перед якими нічого, крім безпорадності і професійної злості, не відчуваєш. А просто числитись — не зовсім комільфо: це ніби погоджуєшся з порядком денним, а тому і несеш за це відповідальність».
Фінансування
Фінансується НСПУ завдяки щорічним внескам членів НСПУ, майну колишньої Спілки письменників Союзу РСР та з Державного бюджету (920 тис грн на рік).
«На сьогодні творчі спілки, незважаючи на 28-річну історію незалежності, залишаються «спадкоємцями» радянських громадських організацій. Власне, у 1992 році Верховна Рада зобов’язала Фонд державного майна передати творчим спілкам нерухоме майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР. Склад деяких творчих спілок лишається майже незмінним і діє за радянськими зразками, що стосується і ухвалення рішень», — Тетяна Авдєєва, експертка зі штучного інтелекту, медіаграмотності та адвокації законодавчих змін, на сайті Центр демократії та верховенства права.
І своєю гомофобною позицією НСПУ лише підтверджує свою совєцькість та змушує задуматися, чи потрібна Україні така застаріла та нетолерантна спілка?
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.
