Обережно! Вразливий контент!

На створення цього матеріалу нас наштовхнули фотографії загиблих у Одесі дітей. Тоді під завалами знайшли 12 людей, п'ятеро з яких – діти. Соцмережі облетів знімок хлопчика, який згорнувся калачиком і, ніби спав. До цієї фотографії, де було чітко видно риси обличчя мертвої дитини, небайдужі користувачі прикріпили пісню гурту Без Обмежень «Колискова» зі словами «Спи маленький козачок, повернися на бочок».

Ми запитали у провідних спеціалістів у сфері медіа та психології, чи допустимо публікувати на загал натуралістичні фото загиблих, як це впливає на суспільство, та що говорить закон.

Одна з ключових ідей професійної етики журналістів — людина як головна цінність. Людина — суб’єкт, а не об’єкт; вона не може бути використана для просування будь-якої ідеї, навіть дуже корисної і важливої, без її згоди. Мертве тіло людини не може і не має символізувати нічого, крім цієї людини.

Якщо людина загинула, вона вже не може дати згоди. Але залишається дві важливі речі, які захищає професійна етика: по-перше, гідність, яку людина має і якої її не можна позбавляти навіть після смерті.

Це значить, наприклад, що публікувати оголене, спотворене, розірване мертве тіло не можна.

По-друге, почуття рідних і близьких. Жодні пропагандистські (в найкращому сенсі слова) потреби не виправдовують пекла, в яке занурюються рідні і близькі жертв, спостерігаючи, як впізнавані фото їхніх мертвих тіл розходяться інтернетом.

Ба більше, звертатись до вбитих горем рідних і близьких по дозвіл на масову публікацію зображень їхніх скалічених мертвих дітей, коханих, батьків — абсолютно неетично і аморально.

Єдиний варіант, за якого щось подібне можна робити, — це коли самі рідні і близькі ініціюють таку публікацію. Але й тут варто бути обережними, бо згорьована мама може сказати «публікуйте», не подумавши про бабусю з двома інфарктами, яка це побачить.

Комісія з журналістської етики загалом обґрунтовувала цей підхід у заяві про публікацію кадрів розстрілу українського військового

Чесно кажучи, медіа, які публікують подібні кадри з міркувань «нехай світ це побачить», варто бути стриманішими і скромнішими; світ їхні публікації переважно не бачить, а ось українці, й без того фрустровані і психологічно травмовані подіями в їхній країні, — так. Або варто щиросердно визнати, що всі ці публікації ніяк не пов’язані з інформаційними потребами оборони України, а лише з бажанням накрутити перегляди; тоді це просто свинство.

Чому такий контент розповсюджують у соцмережах люди? Ну, по-перше, тому що багатьом буває складно впоратися зі своїми емоціями та відчуттям безпорадності. Тому треба робити хоч щось і таким чином реалізовувати свою жалобу. За допомогою поширення фото і відео.

Реагуючи на колективне горе, поширюючи інформацію, передаючи нюанси подій, що тарвмують, ми немов зближуємося.

Яким чином такий контент впливає? Погано. Бо ми всі — носії колективної травми цієї війни. І коли кожен травмований, такі відео та фото можуть провокувати травму свідка. Це коли ми безпосередньої участі в події не беремо, але все одно, через перегляд фото та отримання деталей про нюанси з життя родини, що загинула, згадуємо попередній травмуючий досвід. Мозок людини, якщо він занурений у деталі травмуючої події, може сприймати таку інформацію як реальну загрозу його життю.

Травма свідка може проявлятися у появі панічних атак, тривожності, нав'язливих думок, порушення сну та апетиту. Тобто приємного мало. До того ж, ми схильні ототожнювати себе з учасниками трагедії. Поставити себе на роль матері, яка дитину втратила.

Що говорить закон?

Відповідно до частини першої статті 308 Цивільного кодексу України, фотографії, інші художні твори, на яких зображено людину, можуть бути публічно показані, відтворені в разі її смерті лише за згодою дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, – батьків, братів та сестер.

У разі розміщення фотозображень загиблих без згоди родичів загиблого, вони, родичі, мають право звернутися до суду з вимогою компенсації завданої моральної шкоди. І таке звернення до суду не буде перешкоджанням свободі слова, адже свобода слова, відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має певні обмеження, зокрема не припускається зазіхання на права і свободи людини. У тому числі – померлої людини.

Якщо фото становить суспільний інтерес – при його публікації варто дотримуватися наступних правил:

• на фото, які демонструють кількість загиблих, розмити обличчя чи відмінні риси людини;
• не оприлюднювати персональну інформацію, якщо людину ідентифікували;
• використовувати фото загального  плану.

Багато українців активно поширюють фото й відео, де великим планом зображені загиблі. Однак пам'ятаймо, що такий контент може негативно впливати на частину аудиторії, зокрема на неповнолітніх, тож журналістам варто шукати інші способи розповісти про трагедію, а цивільним варто думати, що вони поширюють на загал та які наслідки це може мати для рідних, які побачать зображення своєї мертвої дитини в соцмережах.