«Обговорюйте мої тексти, фоткайте мої книжки — це краще ніж фоткати мене»: інтерв'ю з Максом Кідруком

Ми зустрілися з Максом у Полтаві. Він приїхав за день до презентації «Колонії». Одразу по заселенню прийшов до нас поспілкуватися. Говорили про нове видавництво, самопочуття після туру, впізнаваність та росіян на Марсі.

Про видавництво «Бородатий Тамарин»

Ідея створити видавництво була не одномоментна. Ми довго про це думали.

Коли працювали з КСД, більшість процесів контролював я, або їх робили мої люди: редагування, корегування, створення обкладинок. І в якийсь момент ми з дружиною збагнули, що по суті робимо все самі, за винятком друку.

З самого початку, коли ми думали про відкриття видавництва, то розуміли, що це не має бути й не буде самвидав Кідрука.

Другою причиною, чому захотіли його засновувати та відкрити було те, що ми хочемо видавати ті книги, яких на нашу думку не вистачає українському літературному ринку.

Здебільшого це науково-популярна література. Ми не орієнтуємося на бестселери та попсові речі. Ми видаватимемо ті книги, які читаємо самі і яких на нашу думку не вистачає.

Нове видавництво як мала дитина. Ти бігаєш, не знаєш за що хапатися. Все горить. І ти гориш. І ти в пеклі. Але потім процеси налагоджуються.

Про кар'єру письменника в часи війни

Ми зареєстрували видавництво до повномасштабного вторгнення. Коли ж росіяни сюди поперли, у мене була думка, що кар'єра закінчена. Я не думав, що в час війни хтось читатиме чи потребуватиме книг.

Коли книжковий ринок почав оговтуватися, моя команда почала переконувати, що ми маємо рухатися і під час війни. Я був проти до останнього. Попри те, що я кажу на презентації, що це важливо, що культура є певною мірою відповіддю на те, хто ми є — самому мені трохи важко освоюватися з думкою, що на фронті гинуть люди, а ми тут розказуємо про якісь книжки. Але зрештою чудові люди, які зі мною працюють, мене переконали.

Про тури та відновлення

До виходу наступної книги ми не будемо їздити в тури. Востаннє я їздив з презентацією три з половиною роки тому.

На початку своєї кар'єри видавав книжки щороку. Бо тоді кожного року фактично починав з нуля. Коли ти не маєш ніякої впізнаваності, медійності, то мусиш щороку щось генерувати для того, аби закріпитися на ринку. Зараз у мене немає такої потреби. Це насправді, мені здається, дуже добре впливає на те, яким вийде текст.

Тури надихають і виснажують

У турах ти стаєш чимось на кшталт наркомана. У нас зараз усі міста перевершують очікування. У Києві, наприклад, було 705 людей.

Кожен вечір виступ, сплеск адреналіну. Купа людей, які діляться враженнями. А кожного ранку йде спад. І щодалі по туру — стає важче. Дорога-готель-заправка-виступ.

А потім організм знову потребує цього сплеску.

Відновлення після туру

Я просто лежу. Насправді читаю. Я не потребую багато часу. Два-три дні.

Про «Колонію»

Я сфокусований на «Темних віках». Найближчі 10 років точно очікувати нічого не варто. Я б їх не починав, якби не мав уявлення як я хочу їх закінчити. Я це бачу. Це штовхає мене до того що я хочу їх дописати.

Три причини читати книгу

• Це велика книжка з величезною купою персонажів та порушених тем.
• Це зубодробильна реалістична книга. Хтось назвав «Колонію» літописом майбутнього. І мені це дуже сподобалося.

• Третє — там достатньо моментів, які можуть викликати усмішку та загадок, пов'язаних з наукою.

Працюєте над другою частиною?

Я почав писати її задовго до туру. Пролог, а вони в мене завжди довгі, майже готовий. І взагалі сюжетно вся серія практично продумана, але лишається сідати й виписувати. Я вже почав.

Це буде така ж велика книга як і перша?

Аби не більша. Багато тем, персонажів і сюжетних ліній. Усвідомлюючи це, я намагаюся писати якомога стисліше. Хай як це дивно не звучить щодо книжки на 900 сторінок. Але там стільки всього, що вона не може бути маленькою.

Є багато жартів про вагу книги. Був період, коли з нею в метро фоткалися. Хтось зробив світлину читача, який читає «Колонію» в метро. Вона важить кілограм. Я був у шоці.

Коли писали, орієнтувалися на те, що ви хочете написати чи на читача? Бо персонажів дуже багато і справді губишся в них?

Я ніколи не намагаюся уявити свого читача або читачку. Бо це не правильно. Це шлях в нікуди. Це шлях до кон'юнктурщини. Я завжди пишу текст, який сподобається мені.

Чи є страх, що хтось заплутається? Ну, певна річ. Це роман не для всіх, але я не вважаю, що маю на це зважати. Сам люблю провалюватися в історії. Тоді ніби живеш з усіма тими персонажами. Мені подобається, коли купа сюжетних ліній і кожна відкриває рівно стільки, щоб ти не втомився.

Який наклад «Колонії»?

30 тисяч на сьогодні.

Найбільший наклад був у НОІМ — 49 тисяч, але це з 2017 року. За шість років майже. Тому ми маємо всі шанси побити рекорд.

Є улюблені персонажі у «Колонії»?

Не так щоб я їх любив. Але є певні персонажі, від яких я кайфував більше. Це Ґоран Загарія, це Кентон Дрейген, ірландська діаспора. Її я з такою любов'ю прописував.

Обрав ірландців, бо у них схожа на нашу доля. У нас є росія, яка псує життя, а у них — Британська імперія, яка п'є з них кров впродовж століть. Мені це видалося дуже близьким до нас.

Я дуже кайфую прописуючи їх усіх.

Нащо ви поселили росіян на Марсі?

Насправді, це болюче питання.

Люди переконані в тім, що росія після нашої перемоги зникне чи розвалиться. Чому? Поразка не означатиме розпад росії або її зникнення. Німеччина після поразки в Першій світовій війні не розпалася. Навпаки, вони були розлючені, ображені, принижені та прагнули помсти. І це те, до чого ми маємо готуватися. Ми матимемо величезну країну, яка буде ображена і розлючена.

Коли я чую пафосні узагальнюючі речі типу «росія розвалиться», я завжди зводжу це до людей. Я уявляю якогось ваньку, який там ледве вижив, повернувся з війни без рук, без ніг, з одним оком. З якого дива він відділятиметься від москви? Він говоритиме про помсту, він виховуватиме своїх дітей, аби вони пішли й помстилися.

Тому я про це й пишу. Чи мені це подобається? Ні. Просто проблема реальна і ми маємо обговорювати її. Ми маємо думати, як нам розвиватися як нації під постійною загрозою з півночі. Бо дуже легко сховати голову в пісок і повірити у власну пропаганду. Тому я ставлю росіян на Марс. Бо з ними й там буде проблема. Це перше. А друге, я ж маю когось вбивати.

З чого почати знайомитися з Кідруком, тим, хто ще не читав ваших книг?

«Зазирни у мої сни» або «Де немає Бога». Якщо ці тексти зайдуть, то можна переходити на наступний рівень.

Одного разу я їхав у метро і в метрах двох від мене стояв хлопчина і читав «Твердиню». Мене він не впізнав.

Це приємно, коли читають. Обговорюйте мої тексти, фоткайте мої книжки. Це краще ніж фоткати мене.

Нагадуємо, що інформацію про тур Макса Кідрука можна знайти на сайті видавництва «Бородатий Тамарин». Читайте якісне!