Уже зовсім скоро українці почнуть активну підготовку до Великодня. Довкола буде пахнути здоба, на Чистий четвер або в суботу господині зніматимуть штори, аби випрати їх і обов’язково — фарбуватимуть яйця, прикрашаючи їх різноманітними візерунками чи старанно варитимуть у каркаде.
Великдень мав і має особливе значення для українців. Усім традиціям, що пов’язані з Білим тижнем наш народ завжди приділяв значну увагу.
Особливо цікавим видається писанкарство — бо ж кожен символ, колір, та те, кому даруєш писанку, в різних регіонах країни мали своє значення. Однак, зауважимо, що нині традиція писанкарства розповсюджена скоріше як вид мистецтва. Та ще не так давно, кожна господиня в своїй оселі перед святом фарбувала яйця. Майстерно виводила символи писачком. Адже на Великдень яйця були головною валютою. Ними треба було обмінятися, обдарувати рідних, похресників, друзів. Подеколи розмальовували близько 100 писанок.
На жаль, з приходом радянської влади на Лівобережній Україні звичай писанкарства став не таких поширений як на заході країни. Однак у етнографічних збірках, музеях, на фото збереглися орнаменти, які притаманні для кожного регіону.
Відомо, що в Україні існує понад 100 способів прикрашати писанок. Наші пращури вірили, що писанка наділена магічною силою, яка здатна принести в родину щастя, достаток, багатство, здоров’я та радість. Саме тому вона здавна вважалася оберегом від зла та магнітом для добрих сил, а орнаменти передавалися в родині з покоління в покоління.
Як орнаменти у вишиванках та на рушниках, символи на великодніх яйцях мають власне значення. До того ж у кожному регіоні різне.
Писанки у різних регіонах
Від ритуалів до мистецтва
Звичай робити писанки, та крашанки виник в Україні дуже давно. Етнограф Олекса Воропай у своїй книзі «Звичаї нашого народу» пише, що у вісімдесятих роках XIX століття, при розкопах Кривушанської могили археолог Уваров знайшов глиняні яйця. Такі ж яйця знайшов у 1908 році і Хвойко при розкопах на Полтавщині. Вони датовані приблизно Х століттям.
Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною XIX – початком XX ст.
Згодом, прикрашені відповідними узорами, писанки були яскравою оздобою кошика з харчами, який несли до церкви святити.
А вже у 20-30-х роках XX ст., у часи совєцько-атеїстичної кампанії, писанки вважали шкідливими культовими атрибутами. Ті, хто їх виготовляв, потерпали від суспільної зневаги, висміювання, а пізніше — покарання.
Спочатку виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл.
Тяжко сподіватися, щоб в умовах колгоспного села цей вид мистецтва міг знову відродитися. Західня Україна, а в першу чергу Гуцульщина, ще плекають мистецтво писанок, і дав би Бог, щоб воно там зберігалося якнайдовше. — Олекса Воропай.
За 30-ті – 50-ті роки ХХ ст. ніяких згадок про писанки не було знайдено
У 1960-х роках через посилення інтересу до народного мистецтва писанкарство відроджується. Однак дуже повільно, через те, що протягом попереднього часу було майже забуте.
Тоді ж народні майстри на заході України на ярмарках починають продавати писанки. Це один із факторів, який вплинув на поновлення інтересу до писанок.
Коли в Україні традиція писанкарства була під загрозою знищення, українська діаспора в Канаді, США, Бразилії, Аргентині намагалася вберегти та відродити мистецтво оздоблення писанок. Видавалися фотоальбоми, випускалися монети та поштові марки, будувалися пам’ятники.
У 1970-х роках писанки, як твори народного мистецтва, експонувалися на виставках, відновилося виготовлення їх із дерева, що було відоме у XVIII – XIX ст.
Згодом у 1980-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри.
Дуже вправно роблять писанки гуцулки. Професор Д. Горняткевич розповідає, що йому доводилося спостерігати, як одна вже літня жінка на Гуцульщині зробила тридцять шість писанок впродовж одного дня, при чому вона в цей день не покидала і своїх щоденних господарських справ — палити в печі, варити їсти, годувати тварини, доїти корів та ще й бавити малу дитину. Все це не перешкодило їй відтворити традиційний орнамент з високим мистецьким хистом.
У 1987 р. у Коломиї відкрили перший в Україні музей писанок. Зі здобуттям Україною незалежності люди все більше хочуть дізнатися на власні національні звичаї і традиції, відтак писанкарство зайняло свою нішу в системі народного мистецтва та повернулося до великодніх звичаїв.
Але попри те, що нині писанкарство більше поширене як вид мистецтва, а не традиція, пам’ятаймо приказку, поширену на заході України: «Допоки пишуть писанки, – доти буде світ, а коли перестануть, тоді світ скінчиться».
У матеріалі частково використані праці кандидата історичних наук Віктора Ткаченка та Олекси Воропая.
Подякуй автору!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати автору гривнею.
