Бажання бути корисним, роблячи з усіма бодай щось, що наближає нас до Перемоги над кацапською нечистю, виникло в мене відразу, щойно нависла була небезпека над Містом, над Країною, над близькими, щойно почалася війна. Почалася ВІЙНА! Язик не повертався сказати це вголос, наче у романах і фільмах про Гаррі Поттера, де було табу вимовляти ім’я «Волдеморт». Зміст загалом навіть схожий, усе, що несе в собі смерть і руйнування. Скажеш «війна» – і вона ніби тебе почує і підбереться ближче. Але вона й так сама підібралася без жодних слів. Зло в чистому вигляді, безмежне у своїй ненаситності, наповзало на нас невідворотно.
Цей текст — прямою мовою думки військового, в які ми не бажаємо і не можемо втручатися з цензурою. У тексті присутній мат, тож його не рекомендовано до прочитання сенситивним людям.
Почалася масова втеча, люди побігли. Але тут без претензій: не хочеш, не можеш, боїшся – біжи! Не плутайся під ногами, звільни дорогу – повинен же хтось зупинити цю нечисть, що вибралася із безодні, хтось же має підняти цю чарівну паличку і щодуху на всю горлянку крикнути: «Експекто патронум!»
Нам усім довелося пережити страшні, моторошні дні, котрі назавжди змінили нас і не можна сказати, що на краще, але такою була ціна того, щоб вистояти і не здатися. Сила нашого духу, духу єдності українців, відігнала цю нечисту орду з нашої землі, відкинувши її в прикордонні регіони.
Квітень 2022-го. Відчувається, що напруга, котра кружляла в повітрі ще в березні, спала. Київ встояв і відходив від пережитого жаху. Ні трасерів у небі, ні стрілкотні за периметром, ні ворожих «аналоговнєтних» дронів, зліплених із лайна і палиць, жодної містичної чортівні, що трапляється вночі. Навіть сирена наша мовчить, як незламний білоруський партизан на допитах у Гестапо.
Але ворог підступний і хитрий, змінює плани й обличчя, тому не втрачаємо пильність, службу несемо добросовісно і без питань. Охороняємо Місто. І тут-таки на підтвердження цієї самої потрібної пильності, ціною неймовірних зусиль, помножених на чималий бойовий досвід, пеленгуємо ймовірного противника. Ні, це навіть смішно. Дикий кабан, який пробирається крізь хащі, не наробив би стільки галасу, як ця вражина.
У процесі затримання, в гонитві ризикуємо життям і щосекунди бути обдертими до крові колючими чагарниками. Та завдяки злагодженим діям досвідчених спеців із нашого патруля шляхом нехитрих маневрів зловмисника таки загнали у глухий кут. Вуаля – і спритний ворог уже ялозить пикою по землі. Ба, які люди на верблюді! Пан у формі поліціянта бухий у дим власною персоною, слова ледве тримаються купи: «Доз-з-звольте відрек-к-комендуватись». Хм, за формою – поліціянт, за змістом – ні.
Так, годі валятися, в роті підйом. Хто ж тут у нас? Покажіть ваші документики. Навіщо? Смішне запитання. За перебування у нетверезому стані, створення аварійної ситуації на території та спротив спецпризначенцям під час затримання. А це вже стаття. А це вже трибуналом пахне.
Дивимось. П’яндилига, захоплений у результаті нашої зухвалої спецоперації, виявився співробітником поліції охорони. Напився контрабандного пійла до нестями у своїй вартівні та вийшов прогулятися. Може, зірками помилуватися. Може, його муза охопила і він вирішив написати вірш коханій при місячному сяйві. Хоча... Шляхом нехитрих логічних обчислень стає зрозумілим, що коп просто зібрався посцяти.
Провина його тяжка й посилена тим, що здійснити протиправне безчинство шляхом сечовипускання він злісно намагався в необладнаних для цього місці й місцевості. Діючи суворо відповідно до поставлених нам інструкцій, патруль потягнув ворога на «Берлін», тобто в наш штаб, на представлення «Канцлерові» та винесення остаточного вироку. Дорогою ведемо душевну світську бесіду.
– Якого ж хріна ти так насвинячився, гірше путінського бурята? – вкрадливо запитуємо досвідченого злочинця.
Не відповідає. Мовчить кабанюра, немов наша сирена. Язиком не поворухне, хрюкнути не в змозі.
Тримаємо небезпечного диверсанта з обох боків, аби не впав, бо складний і не рівний його шлях – іде так, ніби лише вчора навчився ходити. Так і норовить дурбецало довбешкою в’їхати в найближчий ліхтарний стовп. Одягнув на бідолаху свій шолом. Йому потрібніший. Але, як казали древні, сarpe diem. Не змовляючись, я та мої хвацькі бойові побратими вирішили зловити момент (а саме так у перекладі звучить той крилатий вислів) і, користуючись несподіваним випадком, провести краш-тест шолому. Ми дозволили затриманому інфернальному злодієві влупитися головою у стовп. У результаті продуманого й ретельно підготовленого експерименту встановлено, що голландський шолом 2002 року випуску витримує потужне зіткнення з тупим, нерухомим металевим травмуючим агентом.
Нарешті ми довели до «Берліна» цього п’яного кабана і передали його в руки згаданого вище «Канцлера», начальника «Берліна» і за сумісництвом директора нашого «Райхстагу». Хоча насправді в цього «Канцлера» позивний «Вінниця», але ми це для того казали, щоб ворога заплутати і залякати, типу головний фашист.
«Вінниця» пропалив потенційного зловмисника поглядом досвідченого райхканцлера, по-арійськи неквапливо й методично виклав на стіл блокнот і самописець, налившись рішучістю провести допит. Дізнатися всі явки, паролі, коди, джерела фінансування та спільників. Помітно пожвавішали зарізяки-тероборонівці, котрі доти нудьгували у вартівні. Зараз почнеться. Ги-ги-ги.
Особисто я не прихильник таких видовищ, оскільки є прибічником теорій гуманізму. Все-таки я лікар, клятва Гіппократа, не нашкодь тощо, тощо, тощо. Тому якщо Мавр зробив свою справу, Мавр може й піти. Ми з моїми вірними відважними побратимами повертаємося в цю темну прохолодну ніч, на наші маршрути, охороняючи мир і спокій співгромадян. Любе Місто може спати спокійно, ворог знешкоджений, ми напоготові. Нас зігріває думка, що на медалі за цю зміну ми вже точно напрацювали.
Позивний «Крава»
Київ, квітень 2022 року
