Повернення героїв: чому важливо створити доступне житло для ветеранів
Повернення з фронту додому приносить ветеранам, що мають інвалідність, та їхнім родинам нові виклики. Один із них — не пристосований простір довкола. Це може заважати робити звичні раніше речі, наприклад, приготувати вечерю чи вийти з дому. Створення безбар'єрного простору — це не лише про зручність, а про дотримання прав усіх людей, незалежно від стану здоров’я. Для людей з інвалідністю доступне житло означає можливість повноцінно жити, долати нові виклики та інтегруватися у суспільство.
Нові виклики для України
За повідомленням Олени Зеленської на засіданні Ради безбар’єрності під головуванням прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, для половини населення люди з інвалідністю залишаються невидимими. Хоча станом на 29 березня 2024 року, за два роки повномасштабної війни 300 тисяч українців дістали інвалідність. Наразі в Україні загалом понад три мільйони людей з інвалідністю. Враховуючи, що нині тривають активні бойові дії – ця цифра буде тільки збільшуватися, тож нині перед державою постає завдання заздалегідь продумати можливості для повернення військових додому та створення відповідної інфраструктури для реінтеграції демобілізованих військових у суспільство та повсякденне життя. Головне у створенні безбарʼєрного середовища — не повторити помилок минулого.
Помилки минулого
Розглянемо на прикладі совєтського союзу після Другої світової: виснажена війною держава не мала змоги забезпечити колісними кріслами, протезами, належними умовами лікування і життя усіх, хто цього потребував. Ба більше, імперія зла зробила ветеранів з тяжкими травмами «невидимками» для суспільства. Колишніх військових з інвалідністю спеціально селили подалі від великих міст, у віддалені регіони або зсилали до закритих санаторіїв, подібних на тюрми. Совєтська влада свідомо робила все, щоб воїни, яких країна зробила бідняками, не псували картинку «великої перемоги» своїм жебракуванням на вулицях «прогресивних» комуністичних міст. Бували випадки, коли скалічені війною воїни звертались до всіх можливих інстанцій, з простим проханням — поміняти квартиру з верхніх поверхів на перший, щоб був хоч якийсь шанс вийти з дому. Не складно здогадатися, що нескінченне писання листів до різних установ результату не принесли. Лише деяким щасливчикам видавали крісла. Здавалося б, добре, проте скористатись ліфтом на такому кріслі було неможливо, бо воно не пролазило у двері. Протези, виготовлені з неякісних матеріалів теж не приносили користі — не допомагали, а навпаки заважали рухатися, а ще натирали. Тож, найчастіше ветерани, які мали інвалідність, не могли навіть вийти з власної квартири. Важко уявити, як жилося «щасливим» громадянам у чотирьох стінах.
Сучасні проблеми
Часи змінились, а проблеми залишились. Наразі більшість не лише старих, а й частина нових будинків в Україні не пристосовані для людей з інвалідністю.
Уявімо шлях з вулиці до власної оселі. Проте, за умови, що потрапити туди доведеться не пішки, а на колісному кріслі. Дістатися до вхідних дверей не просто, навіть якщо будівля обладнана пандусом. Почасти вони лише створюють видимість ілюзорної безбар’єрності. Проте скористатися таким пандусом – задача із зірочкою. Спершу потрібно до пандуса дістатися, якось подолавши високі бордюри. Спуск може бути надто крутим, а пандус надто довгим, тож на нього або неможливо заїхати, або небезпечно спускатися. Самостійно потрапити на той бік пандуса складно, а почасти й неможливо.
Подолавши пандус, постає інший виклик – дістатися до квартири по сходах. Ліфтом скористатися не можна, бо надто вузький дверний отвір і на кріслі потрапити всередину не вийде. Інша проблема коли ліфт взагалі відсутній, бо проєкти будинків до п’яти поверхів ліфта не передбачають.
Ми зробили заміри ліфтів та вхідних дверей у совєтській та сучасній багатоповерхівках. Тож, у так званій «панельці» ширина дверей до під’їзду становить 80 см, а пройма ліфта, майже метр. Тепер порівняємо ці розміри з шириною стандартного крісла колісного — від 58 до 69 см, залежно від розміру. У новобудовах за вимірами, ширина під’їздних дверей 120 см, дверей до ліфта 100 см рівно. Робимо висновок, що скористатися ліфтом можна.
Аби не повторити помилки минулого, і не запроторювати військових жити у чотирьох стінах, потрібно реорганізовувати старі будинки та враховувати нові технології.
Приклади доступного житла можна знайти у книгах чи фільмах. Так за сюжетом фільму «Друге життя Уве», дружина головного героя в молодості потрапила в аварію, після лікування від отриманих травм вона була змушена пересуватися на кріслі. Відтак чоловік облаштував у будинку зручний простір. Наприклад, прибрав усі пороги в домі та зробив низькі меблі, щоб, сидячи у кріслі, Софія могла зокрема, їсти за обіднім столом. Навіть у школі, де працювала дружина, Уве подбав про її комфорт і власноруч зробив пандус.
Від теорії до практики
Безбар’єрний простір має бути не художньою вигадкою, а нашою реальністю. Адже будинки, кав’ярні, магазини, школи, лікарні мають бути зручними для всіх українців, незалежно від стану здоров’я. Такі реалії диктує нам війна.
Ми поспілкувалися із забудовником Сергієм Іващенком, щоб дізнатися, як на практиці адаптувати нове житло для ветеранів з інвалідністю та чи можливо переобладнати старе.
«Зараз державні будівельні норми в обов'язковому порядку вимагають проєктування будинків з урахуванням інклюзивності. Тобто, всі будинки, які зараз проєктуються розраховані на проживання людей з інвалідністю. Тут має бути врахована і тактильна плитка для людей з порушеннями зору, і ширина дверних отворів, пандуси, широкі коридори та ліфти, щоб жителі могли пересуватися на кріслах колісних самостійно і без перешкод», — розповідає Сергій.
За його словами, згідно з основними нормами, якщо будинок має сходи, будівельникам потрібно забезпечити можливість заїзду по пандусу. Ліфт повинен мати двоє дверей а, тобто, в нього можна потрапити прямо з під’їзду. А коридори в квартирах мають бути не менше півтора метра в ширину, щоб людина в кріслі могла спокійно пересуватися.
Наскільки зручнішим буде нове житло – покаже час. З реорганізацією совєтських багатоповерхівок все не так просто. Ця справа потребує чималих затрат не лише часу, а й коштів, розповідає Іващенко .
«Все можливо, але це потребуватиме капітальних витрат. Всередині квартир неможливо поміняти стіни, тож забезпечити ширину проходів не завжди можливо», — додає забудовник.
Тож найлегше, що можна зробити в такій ситуації – обладнати якісний пандус. З ліфтом і шириною коридорів складніше. Адже їх не знести і не розширити.
Досвід інших країн
Німеччина
Прикладом вирішення проблеми завузьких ліфтів є накладні ліфти у Німеччині, розповідає Сергій Іващенко. Після Другої світової війни на території колишньої НДР совєтські будівельники спорудили чимало «прогресивних» багатоповерхівок. Будинки були не пристосованими для людей з інвалідністю, тож згодом німцям довелося проводити глибоку реорганізацію та реконструкцію. Там почали споруджувати так звані накладні ліфти. Тобто багатоповерхівка мала два ліфти: один вузький всередині та один широкий зовні. Він прибудований до будівлі і значно ширший, ніж той, що всередині будинку. Це рішення вберегло багатоповерхівки від глобальних змін, зберегло чималі кошти, але разом з тим зробило життя людей з інвалідністю простішим. Адже скориставшись накладним ліфтом, людина в кріслі могла безперешкодно потрапити додому.
Зазначимо, що створення інклюзивних будинків дасть змогу полегшити життя не лише людям з інвалідністю. Наприклад, зручніше буде котити дитячі візки, транспортувати меблі.
США
У США діє спеціальна грантова програма для ветеранів, які мають інвалідність. Завдяки грантовим коштам можна збудувати власний будинок, адаптований під власні потреби. Якщо ветеран вже має свій будинок, матиме можливість за грантові кошти переобладнати його і зробити зручнішим. Наприклад, замовити інші меблі, перепланувати приміщення чи збудувати пандус. Наразі в Україні немає схожої програми, проте, діють ті, завдяки яким військові та їхні родини матимуть пільгу на придбання власної оселі.
Перше в Україні безбар’єрне місто
Безбар’єрне житло, ба навіть міста, вже створюють в Україні. Наразі поблизу Києва будують інклюзивне містечко для військових та їхніх родин. Воно налічує 56 приватних будинків, площа кожного — 80 квадратних метрів. Кожна оселя має терасу і земельну ділянку у чотири-п’ять соток.
Окрім того, для ветеранів пристосували не лише меблі та сантехніку всередині, а й тротуари, проїзди та місця відпочинку зовні. Тут буде зручно все: починаючи від щоденної рутини і закінчуючи дозвіллям. Наприклад будівельники знизили бордюри, тому простір довкола будинків безбар’єрний. Сертифікати на житло вже отримали 17 військових з різних бригад. Обживати нові оселі воїни та їх родини зможуть наприкінці серпня. Про це розповіли у Фейсбук розповів голова Київської ОДА Руслан Кравченко.
На відміну від совєтських ветеранських санаторіїв тюремного типу, наразі у таких містечках створюють усі умови для комфортного проживання і реабілітації ветеранів.
Чи можна самостійно облаштувати інклюзивний простір?
Кейс Запоріжжя
Практика показує — щоб зробити життя кращим, можна не чекати, коли у справу втрутиться місцева влада чи спонсори. Так зробили жителі зокрема, Запоріжжя, які власноруч вирішили допомагати захисникам. Військовий Юрій отримав поранення на фронті, через це змушений пересуватися в кріслі. Та через відсутність пандуса кожен вихід з дому перетворювався для нього на цілий квест. Волонтери з організації «Рубікон волі» прийшли на допомогу — оголосили збір і невдовзі за отримані кошти спорудили автоматичний підйомник у будинку ветерана.
Облаштувати власний комфортний простір можна і власноруч. Уляна Пчолкіна розповіла нам про власний досвід перепланування оселі та поділилася успішними кейсами допомоги у переобладнанні житла іншим.
Досвід Уляни Пчолкіної
«Ми з колишнім чоловіком обоє користувачі крісла колісного. Комфорт і свобода в нашому житті — це те, що ми враховували при плануванні. Ванна кімната, спальня, кухня — всі локації мали бути доступні. Якщо у мене травма легша, то у Віталія порушена функція рук, тож ми шукали підрядників, які могли б виконати наш запит», — поділилася Уляна.
Труднощі виникали з меблярами, наприклад, складно було знайти майстрів, які виготовляють меблі і можуть врахувати прохання. Потрібно було вписати у простір квартири всі запити, які були. Наприклад, прибрати тумбочку під рукомийником, щоб мати змогу під’їхати до умивальника.
Зараз в організації «Група активної реабілітації», де працює пані Уляна, є послуга переоблаштування житла для користувачів крісел. Щоб отримати допомогу, потрібно заповнити заявку на сайті, тоді фахівці допоможуть переобладнати оселю. Детальніше за посиланням.
За словами активістки, починати переоблаштовувати дім потрібно з технічного плану. Зрозуміти що саме повинно бути у житлі. Головне — безперешкодний доступ всюди.
«Це стосується переоблаштування і вже існуючого житла. Наприклад, людина жила у своїй квартирі, отримує травму. Що робити з цим далі? Пороги, які раніше не заважали, доведеться прибирати. Тут потрібно йти на компроміси. Наприклад, зараз слід розуміти, що з постійними відключеннями світла варто обирати квартиру на першому поверсі. Це багатокомпонентне питання. Припустимо ви зробите доступну кухню на 30-му поверсі, а дістатися до нього не вийде», — додає жінка.
Витрати на облаштування безбар’єрної оселі залежать від потреб її жителів. Уляна зазначає, що якщо не вистачає коштів, можна шукати компроміси. Наприклад, замість вибити поріг, можна власноруч обладнати дерев’яний пандус. Також звернутися до місцевої влади чи організацій, які можуть виділити потрібну суму.
«Мова навіть не лише про свободу у власному житті, а й про почуття гідності, щоб близькі могли спокійно піти на роботу і не чекати, коли ви прокинетесь і захочете до туалету чи у душ», — наголошує активістка.
За словами Уляни Пчолкіної, картинка зовні будинку, не завжди відповідає ситуації всередині:
«Зараз я у процесі придбання власного житла. Оглядаючи можливі варіанти житла, часто бачу вузькі двері до туалету, пороги і так далі. Тобто, вхід до під’їзду може бути нормальним, є пандус, але всередині квартири доведеться вибивати стіни і робити проходи ширшими», — розповідає жінка.
Наразі з ініціативи Олени Зеленської, для відбудови міст є певна стратегія безбар’єрності. Проте, бувають випадки, коли відновлення йде за старими шаблонами, без врахування норм доступності. Часто будівельники не дотримуються усіх норм, наприклад, не прибирають бордюри, не розміщують тактильну плитку, або роблять це хаотично.
Пані Уляна вважає, що найважливішим у створенні доступного простору є відповідальність за якість об’єктів. І в Україні вона має настати, зокрема, фінансова, наприклад за порушення сучасних норм.
«Суспільству має прийти усвідомлення, що доступність, безбар’єрність потрібна всім. Варто згадати, що до маломобільних груп належать не лише люди, що мають інвалідність, це і батьки з дітьми, і літні люди, і люди з валізами, люди з хатніми тваринами, ба навіть жінки на підборах, якщо йдуть бруківкою. На тому чи іншому етапі життя ми всі належимо до маломобільних груп. Колись всі станемо людьми літнього віку, тож поки ми молоді і сильні, маємо подбати, щоб бар’єри активніше зникали і суспільство було привітним до всіх громадян», — підсумовує розмову Уляна Пчолкіна.
Створення безбар’єрного простору особливо важливе для ветеранів, які повертаються з фронту і стикаються з новими викликами у звичайному житті. Інклюзивне середовище дасть змогу людині з інвалідністю відчути себе частиною суспільства, а не ізольованою від всього світу. Дбати про це може не лише влада міста чи країни, а й звичайні громадяни.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
