Про стосунки на відстані та розвиток села через власну справу: історія ветеранського бізнесу Анастасії та Володимира Іліки

Це історія про родину, яка прагне через сімейний бізнес і не тільки розвивати рідне село. Про бізнесвумен, маму двох дітей й дружину чоловіка, який захищає Україну. Про військовослужбовця, який вірить у сили дружини й у перспективу власної справи. Про підтримку одне одного, життя на відстані та віру в те, що добро обов’язково переможе зло.

Володимир Іліка – військовослужбовець з досвідом. Ще у 2014 році він почав служити й боронити нашу країну. Весь цей час його підтримувала кохана жінка Анастасія. Напередодні повномасштабного вторгнення чоловік був за кордоном, але повернувся до родини й знову пішов захищати країну, що і робить по сьогоднішній день.

Історія кохання

Цю статтю про ветеранський бізнес, а саме сучасну кав’ярню у селі, захотілося розпочати з романтичної історії головних героїв – Анастасії та Володимира. Разом вони навчалися у медичному коледжі Чернівців, були дуже гарними друзями.

«На останньому курсі нашого навчання, на День закоханих, ми розгледіли одне одного. У нас якраз в коледжі було жартівливе одруження. І ми теж, як друзі, жартома одружилися. І цієї миті ми зрозуміли, що більше, ніж друзі. І з того моменту почали зустрічатися. А через п’ять місяців чоловік поїхав на службу в Запоріжжя, це було у 2014 році».

Поки Володимир був на службі, Анастасія завжди була поруч та регулярно намагалася відвідувати коханого у тих містах, де він опинявся по службі. Через три роки стосунків Володимир зробив Анастасії пропозицію руки та серця – на Говерлі.

«Тобто з гори ми вже спускалися заручені. А я у нього питаю: «А якби ми не піднялися на Говерлу?». Насправді було складно, це моя перша вершина, могли б і не пройти весь шлях й, можливо, не було б і пропозиції. А він каже: «Це як у житті, треба пройти певний шлях, і ми це зробили». Ну і до цього зберегли стосунки на відстані, бо було дійсно складно».

Переїзд у село

Кав’ярню Caffeine_stories пара відкрила у селі Панка Чернівецької області. Вона працює з 1 жовтня 2024 року. Панка – рідне село чоловіка Анастасії. Сама ж жінка з обласного центру. Розповідає, що Володимир хотів, аби його родина жила саме тут.

«У селі ми живемо 6 років. Чоловік хотів так, а я, як жінка чемна, слухняна – довірилася йому й пішла за ним. Звичайно, моїм батькам, це було трохи складно уявити, що донька їде жити у село, але вони це сприйняли. Хоча ми періодично – то трохи в селі, то трохи у місті. Нам з двома дітьми в будинку набагато комфортніше переживати наші реалії».

Село Панка доволі велике, тут проживає близько 3 тисяч людей. Влітку сюди часто приїжджають туристи на відпочинок біля річки. А от якогось закладу, де б потім люди могли посидіти й поспілкуватися за смачною кавою та тістечком не було. Крім того, каже Анастасія, вони з чоловіком бачили таку проблему й у місцевій молоді.

«Старші люди могли їздити у районний центр у кафе, а от менші, по факту, не мали можливості десь зустрічатися, окрім стадіону. І вони бідні весь час то під магазинами сиділи, то просто в телефонах у будинках. І нам у селі не вистачало такого місця, де ми могли б піти з дітьми, просто випити кави чи какао, з кимось зустрітися, посидіти, щоб молодь контактувала між собою. І так ми дійшли до того, що було б добре відкрити у селі кав’ярню. Хоча, аналізуючи нашу ідею, ми розуміли, що це дуже ризиковано, зважаючи на сільську місцевість».

Про стартовий капітал та гранти

На початку створення ідеї у подружжя була певна сума заощаджень, але її не вистачало на те, щоби повністю відкрити власну справу. Володимир був дуже впевнений в успіху бізнесу, тому подружжя вирішило подаватися на грант.

«Я подавалася як дружина військовослужбовця. Це був грант на 500 тисяч гривень. Це тільки здавалося, що 500 тисяч – дуже велика сума і вона все вирішить. Але насправді це класна сума для того, щоб підштовхнути себе вперед, щоб спробувати. Оскільки ми будували приміщення кав’ярні з нуля, то грошей було потрібно більше».

За умовами гранту подружжя мало найняти двох працівників, але сама Анастасія також працює у кав’ярні. Вчитися довелося всьому – на курсах з підприємництва отримали базу, яка допомагає у веденні бізнесу та керуванні людьми. Крім того, Анастасія пройшла курси баристи.

«Я завжди відкрита до нових знань, тому пішла навчатися на курси до мережі кав’ярень і там я всьому навчилася. Зрозуміла, що це дуже цікаво і я б хотіла це робити – дарувати позитивні емоції людям. Чудово, коли людина проходить, бере чашку кави, а там або сердечко, або якийсь ведмедик. Приємно ловити потім від людини позитив», – розповідає жінка. 

Окрім кави у Caffeine_stories можна поласувати бельгійськими вафлями з різними начинками та сиропами. Також є попит на хот-доги, гамбургери, невеличкі піци, картоплю фрі та нагетси – особливо серед дітей. Влітку меню планують розширити. До речі, у цій кав’ярні на постійній основі пропонують безкоштовну каву для військових – це принциповий момент для родини.

Ведення бізнесу на відстані

Зараз Володимир Іліка захищає нашу країну, але навіть на відстані може контролювати бізнес, звісно, коли є можливість.

«Коли у чоловіка є трішечки часу ввечері після служби, то він може зайти в наші програми, проаналізувати склад, що у нас є, чого нема, можливо, ми якийсь чек не закрили чи щось не прорахували. На відстані він може це все дивитися і підказувати мені. Чоловік може також подзвонити постачальникам і замовити щось, вирішити якісь питання стосовно закупів. Може викликати якихось сторонніх працівників, якщо це треба, оплатити їх. Я знаю, що якщо я його попросила, то все буде вирішено».

Плани розвитку села

У Володимира й Анастасії в планах розвиток не тільки власної справи, її розширення та вдосконалення, а і розвиток рідного села. Починаючи від благодійних акцій та навіть корисних лекцій для матусь з залученням спеціалістів, закінчуючи створенням громадської організації та здійснення мрії – створити реабілітаційний центр для ветеранів.

«Дуже важливе для нас питання, особливо для чоловіка, створення реабілітаційного центру для військових. У нас велике село і в ньому є певні приміщення, які стоять порожні. Є дуже велика потреба зробити ребцентр з класними спеціалістами. Ще один акцент – розвиток дітей. Є ідея створити якийсь безкоштовний парк, типу скейт-парку для активного проведення часу й розвитку».

Поради для жінок, які живуть на відстані від чоловіків-військовослужбовців

Анастасія, як і мільйони українок, знає, наскільки важко жити на відстані від чоловіка. Проте за цей час вже зрозуміла, що не варто ставити життя на паузу.

«Перших три роки, коли чоловік служив, я не жила. В плані такому: я не відвідувала якісь заклади, нікуди не ходила, я просто перечікувала ці три роки. Але насправді це роки твого життя, які не повернуться. Ніхто не каже забувати чоловіка чи поводитися якось неправильно. Але варто не втрачати дорогоцінні шанс та хвилини».

Анастасія радить у цей період розвиватися: тримати себе в гарній формі, займатися спортом, читати книги, щоб кожен день ставати кращою версією себе.

«Чоловік приїде і матиме класну жінку, хорошу, розумно, адекватну. Бо якщо я буду в депресивному стані й він, можливо, приїде в такому ж, то це погана історія. Хтось із нас повинен мати таку енергію і силу, щоб сім’я нормально функціонувала. Тому раджу не забивати на себе, жити, рухатися, розвиватися попри це все».

Поради щодо власної справи

Хоч власна справа родини Анастасії та Володимира існує не так багато часу, проте в них є вже певний досвід, яким вони сміливо можуть ділитися. Поради Анастасії можуть бути корисними для тих, хто тільки починає щось створювати, особливо, якщо мова йде про заклади харчування.

«Насамперед я б порадила більше прораховувати все до сантиметрів в плані розміщення в будівлі. Тому що, коли ми будували приміщення, нам здавалося, що воно буде дуже великим. А по факту, як у фільмі «Засновник», де вони малювали як все буде розміщуватися всередині «МакДональдса», от так і треба було все малювати, продумувати, наскільки все буде комфортним, щоб потім не переробляти».

Анастасія дає цю пораду не просто так, бо сама з чоловіком стикнулася з тим, що дещо довелося переробляти. В результаті пара викрутилася, але радить вчитися на чужих помилках.

Крім того, у жінки є й поради для дружин військовослужбовців та членів їхніх родин, які теж хотіли б започаткувати власну справу, але не наважуються. Анастасія каже, що для неї було важко побороти страх можливих помилок. Зараз зізнається, що цей страх вона подолала.

«Мені здавалося, що зробити помилку – це кінець всього. Але в процесі, коли було будівництво, коли ми це все створювали, то я зрозуміла, що помилки – це циклічний процес. Ми йдемо, помиляємося, розуміємо, як наступний раз зробити краще, можливо, знову помилимося, але отримуємо досвід. Тому я раджу не боятися помилятися й не боятися пробувати, бо рано чи пізно все буде добре».

А ще Анастасія озвучила дуже важливий меседж для дружин військовослужбовців:

«Коли чоловіки бачать, що у цивільному житті щось створюється, то їм це дає позитивне бачення майбутнього. Вони знатимуть, що коли повернуться, то в них буде своя справа, якою вони будуть займатися. Таким чином чоловіки розуміють, що дружини чекають на них, що їм потрібна допомога та підтримка, бо всі дружини бажають, щоби швидше закінчилася ця війна і їхні чоловіки скоріше повернулися додому».