Я їхала з аеропорту в Солт-Лейк-Сіті (столиця штату Юта) і дивувалась, наскільки багато американських прапорів довкола. Здавалось би, так, я в США, тому не дивно бачити їх усюди. Та справа була не лише в тому, що я ще повністю не усвідомлювала: я дійсно долетіла на інший континент й дивлюсь на ці прапори не у фільмі, а наживо, з вікна машини. Американці люблять свій прапор, а тому встановлюють його не лише біля закладів харчування, компаній, громадських місць, а й у себе біля будинків.
Комунікація
Адаптація розпочалася, мабуть, із першого відвідування магазину. Високі ціни, і, звичайно, мій мозок множить усе на 41. Я дивлюся на продукти й роблю висновок, що не так вже мені й потрібний той чи інший товар. Рахуючи в гривнях, я просто переосмислюю свою потребу в конкретній їжі знову й знову. Також під час купівлі в Америці додатково нараховується податок: він не врахований у вартість товарів. З усіма цими думками я прямую до касира, і він запитує, як у мене справи. Не знаючи, що відповісти, я нервово кажу: «I am ok, thank you. How are you?». Та тоді я ще не розуміла: неважливо, що пролунає після запитання. Байдуже, якою буде відповідь: американці запитують «Як ви?» задля ввічливості. Касир чи продавець-консультант зобовʼязаний запитувати клієнтів, як у них справи.
Американці легко розпочинають спілкування. Коли я працювала в магазині, поступово small talks, тобто короткі розмови, стали моєю новою звичкою. Як українці, мені було незвично говорити з незнайомцями на будь-які теми. Та американці легко ведуть такі діалоги: вони цікавились, звідки я, і чи подобається мені в США; запитували, як справи в моєї родини; коментували мій акцент. І хоча незвично розповідати про сімʼю людям, яких я бачу вперше, усвідомлюю: американці так показують свою вихованість і приязність. А мені важливо нагадати їм про війну проти України, і це я можу робити й через опис життя моєї родини.
Продукти
У це може бути важко повірити, але овочі та фрукти мають зовсім інший смак в Америці. Вони ніби позбавлені тої соковитості, до якої я звикла. Хліб не такий, як вдома. І гречану крупу майже неможливо знайти в магазинах, тому купую її на «Амазоні». За весь час перебування тут я ніде не знайшла кисломолочний сир. Проте можу сказати точно: в США легко знайти консерви на будь-який смак. Тут споживають численну кількість ультраобробленої їжі. Не лише у фільмах, але й насправді тут, у майже всіх вдома, можна знайти пластівці й газовані напої. А от любов до апельсинового соку — це міф: він не такий популярний.
Американці багато працюють і деякі з них просто не хочуть витрачати час на самостійне приготування страв: навіщо, якщо можна купити заморожені вечері? Нагрів у мікрохвильовці, і можна їсти. Наприклад, у кожному магазині продають уже нарізаний і помитий салат із готовим соусом в наборі — так легко зібрати все докупи й зекономити вільний час. Та мені оброблені продукти не смакують. Дуже звикла до домашніх страв, а тому не можу по-справжньому осягнути зручність існування вже готового картопляного пюре чи нарізаних грибів, які я все одно мию вдома.
Заклади харчування
Нікого не здивує таке: в США дуже люблять фастфуд. Та я не могла осягнути, наскільки: кількість подібних один на одного закладів харчування мене вразила. Дуже багато бізнесів мають однакове меню: бургери, картопля фрі, курячі нагетси. Куди б не їхали, по дорозі завжди знайдете «McDonald’s» або інший фастфуд-заклад поряд з автозаправними станціями. Ви ніколи не залишитеся без бургера. У рідному Києві я рідко ходила в «McDonald’s», проте тут альтернатив для того, щоб бюджетно попоїсти небагато. Повноцінна страва в кафе або ресторані обходиться від 17 до 50 доларів залежно від закладу. Потрібно завжди памʼятати про чайові: це персональна образа офіціанту й ресторану, якщо відвідувач не залишить «a tip». Стандартні чайові — мінімум 15%-20% від загального рахунку (без податку). Те саме працює і в перукарнях, готелях, таксі. Залишати чайові представникам персоналу — це важлива особливість американської культури.
Інші культурні особливості
США — суміш культур: різні етнічні групи вносять свої традиції, кухні, свята. До прикладу, великим є вплив мексиканської культури (особливо у штатах, які колись були територією Мексики). Не секрет, що друга найбільш поширена мова в Америці — іспанська. У штаті Техас міста мають назви з мексиканським корінням, і всюди можна знайти ресторани мексиканської кухні. Дуже легко знайти й мережі ресторанів швидкого харчування, де продають тако й буріто, як-от «Taco Bell» і «Del Taco».
Оскільки США — велика країна мігрантів, тут відзначають не лише мексиканські, а й деякі європейські свята: німецький Октоберфест, ірландський День святого Патрика. Такі святкування допомагають спільнотам європейців зберігати свою національну ідентичність та інтегруватися в американські громади заразом.
Важливими для американців є такі свята: День подяки, Різдво, День незалежності США.
Інтеграція української спільноти
У кожному штаті є група українців, яка спілкується між собою в соціальних мережах, старається планувати заходи. В Юті, до прикладу, організовували концерти українських виконавців, святкували наш День незалежності у формі мітингу на підтримку України. У Техасі був майстер-клас із писанкарства, а 26 квітня цього року в Остіні відбулася благодійна зустріч із письменницею Катею Бльосткою. Однак, звичайно, найкращі умови для українців, аби адаптуватися, є у великих містах США, як-от: Чикаго, Нью-Йорк, Лос-Анджелес. Там легше знайти своїх людей, українські заходи й продукти.
Коли ми були в національному парку Юти, я почула українську мову. Привітавшись, ми запитували один одного, звідки приїхали, і де живемо зараз. Було водночас і радісно, і сумно, і так дивовижно зустріти земляків настільки далеко від дому, за тисячі кілометрів, посеред пустелі. Я ходила на українські заходи, готувала борщ і деруни, спілкувалася з нашими людьми в США. Проте все одно сумую за домом: безумовно сім’єю найбільше, а також — нашими стравами, книгарнями, продуктами, вулицями Києва. Згадую мою улюблену Контрактову площу, де Колесо огляду мерехтить яскравими вогниками світла різного кольору, а в повітрі відчувається запах кави. Атмосферу та красу Подолу і Києва загалом, напевно, не можна порівняти ні з чим більше. Дух рідного міста дихає свободою, і він відроджує почуття вікової історії, величної і такої близької серцю.
Вікторія Лисенко
Подякуй автору!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати автору гривнею.
