«Щедрик» — екскурс в історію, фільм для жінок чи розповідь про одну квартиру?

У січні 2023 року на великі екрани вийшов український фільм «Щедрик». Це історії трьох родин у період з 1939 по 1945 роки. Попри історичне тло стрічка має багато прогалин, але разом з тим — безліч позитивних відгуків на кіноплатфомах. То про що ж кіно та кому варто його подивитися?

Станіславів (теперішній Івано-Франківськ). 1939 рік. До будинку, де здає квартири єврейська родина, заселяються двоє сімей — поляки та українці. Ставлення одне до одного майбутніх сусідів видно одразу — поляки ігнорують знайомство з українцями та прямують до власної оселі. Полячку дратують нові сусіди, їй не подобається шум навколо, бо ж українська родина — музиканти. А пані Софія ще й викладає вдома співи. Однак усе змінюється, коли донька української родини приходить до сусідів. Вона співає «Щедрика» та запрошує всіх додому на святкову вечерю.

Саме діти, які потоваришували, стають об’єднавчим містком для дорослих. Мала полячка Тереза часто навідується до квартири своєї української подруги Ярослави. Разом з ними проводять час і дівчата-єврейки.

Так звана сусідська ідилія порушується, коли до міста приїздять совєцькі “асвабадітєлі” та забирають маму Терези. Дівчинка ж лишається в українській родині.

Так, головна героїня Софія стає опорою уже для двох дівчаток. Далі більше — до міста заходять нацисти та наказують усім євреям зібратися в одному місці.

Дівчатка Дора і Талія лишаються із Софією. Коли батьки не повертаються, українська родина розуміє, що має опікуватися ще двома дітьми. Однак тримати єврейок в квартирі небезпечно. Тому в домі діють нові правила — у вікна не визирати, з картири не виходити, якщо хтось стукає в двері — ховатися.

Ситуація ще більше загострюється, коли у квартиру поруч заселяється родина німецького офіцера.

Але не будемо розкривати таємниць. Бо дивитися буде не цікаво.

Фільм рівний. Попри зображення трагічних історичних подій — немає епізодів, які чіпляють за душу. Смерті, вбивства та голод сприймаються просто як буденні факти. Нііби так і має бути.

Загалом стрічка більше зосереджена на жіночих переживаннях та емоціях, тому чоловікам не рекомендуємо дивитися перед сном — можна заснути.

Чимось це кіно нагадує «Крути». Там теж про трагічні події на тлі історичної доби, однак і там і там зображені вони певною мірою поверхнево.

Знаючи історію України глядач уже розуміє, що ніякого хеппіенду для українських інтеліґентів, навіть після звільнення від нацистського режиму — бути не може. Тому й не чекає, а ніби приймає сам факт страждання і несправедливості.

Якщо у фільмі «Додому» ми бачимо супротив і боротьбу, яка надихає, то тут просто переказ історії, яка могла б трапитися з сусідською бабцею. Поспівчували, але нічого не зробиш — рухаємося далі.

Позитивним моментом є звучання «Щедрика», це відсил до історії, можливість дізнатися більше про пісню та трагічну долю її автора (авжеж, якщо є бажання). До того ж, аби підкреслити різноманітність культур, творці стрічки роблять акцент на піснях і традиціях різних національностей. Щоправда діалог, у якому Софія розповідає своїй доньці Ярославі про Щедрий вечір та пісню виглядає дещо штучним.

Нині, попри війну, український кінематограф радує кількістю нових стрічок. Усі вони, безперечно варті уваги, бо переглядаючи кожну — ви допомагаєте розвиватися нашій культурі. Тому варто переглянути «Щедрика» аби: