Сумщини не існує

Що ви знаєте про Сумщину? Відомі уродженці, памʼятки, події, хроніки воєнних дій, кролевецька яблуня-колонія чи може якісь меми? Пригадали? А знаєте, чого ви точно не знаєте про Сумщину? Що її не існує.

Непоганий початок, ні? Зараз все поясню. Спершу буде трохи нудно, бо треба надати фактаж і пояснити, що до чого і звідки, але потім все стане на свої місця. Дочекайтесь.

У цій статті я хотів би вам коротко розказати, яку велику свиню нам підклав совок, коли переділив області України, щоб максимально розділити і перетасувати між собою усталені історичні звʼязки в регіонах, затерти локальні ідентичності, допомогти українцям влитись в безлику масу пролетарського болота і не дати деяким регіонам розвиватися і жити.

Сумщиною прийнято називати територію Сумської області, коли хочеться додати пафосу або уникнути зайвого канцеляризму. Назва ця прижилася, і багато використовується як в публіцистиці, мистецтві, так і просто в розмові для позначення території і людей, що її населяють.

Сумську область було створено в 1939 році з районів Чернігівської, Харківської та Полтавської областей. Скоріш за все, зроблено це було для оптимізації і полегшення адміністрування територіями, що до цього були погано сполучені і віддалені від своїх попередніх обласних центрів. До цього, в 1932 році, територія сучасної Сумської області була в складі Харківської, і, не повірите, Київської області, котра тягнулася від польського кордону і аж до Глухова. Ще раніше, Суми таки були адміністративним центром, але не області, а округу. Ще була РомЕнська (так, наголос на Е), Конотіпська (так, через і) і Новгород-Сіверська/Глухівська (її переіменовували). До цього територія області була розділена між Харківською, Чернігівською і Полтавською губерніями. Одним словом, тасували як холодну колоду карт, шукаючи найбільш підходящої конфігурації. Підходящої, звичайно під УССР – не під Україну. І знайшли в 1939 році, коли остаточно переділювали адміністративний устрій і надавали йому практично сучасного вигляду.

Власне з того моменту і починається історія нашого дорогого серцю франкенштейна – Сумщини.

Здавалося б, область як область, не більша і не менша від інших, зі своїми приколами і своїми проблемами. Чого його ото займати, якщо воно вже є. Але мені, як людині, яка саме в Сумській області народилась і сформувалась, не давала спокою якась розмитість, чи, може, невираженість нашого райського куточка, і в звʼязку з чим його відсутність в загальнодержавному дискурсі. З нас ніхто не жартував, ніхто не згадував, ніхто нічого до нас не мав і скажу вам чесно, далеко не всі знали, де ми взагалі знаходимося. Як казав мій знайомий із Запоріжжя: “по тому, як ви говорите, мені завжди здавалось, що Суми це десь між Рівним і Житомиром”. А дехто не вмів навіть показати, де вона є, та область на мапі. В такому собі тіньовому бані Сумська область існувала аж до початку великої навали, коли, повірте мені, мільйони українців почали хоча б з чимось асоціювати Сумську область. Чому?

Чому Сумщини не існує, і що ж тоді існує?

Проблема в тому, що Сумська з-поміж усіх українських областей найбільш штучна і неорганічна. Якщо подивитися на мапу історичних регіонів України, то ми з подивом зʼясуємо, що всі інші області України лежать в одній, а максимально в двох історичних регіонах, в якому так чи інакше один домінує, підтягуючи за собою решту. Виключенням може бути лише Карпатський регіон та Бессарабія, де маленькі історичні зони на кшталт Бойківщини чи південної Гагаузії компактно існують в межах однієї області.

Тут же ми маємо дуже дивну патову ситуацію, коли область зібрали зі шматків переферій трьох різних регіонів практично в рівній мірі. Північ області є частиною Сіверщини, або східного Полісся, якщо бажаєте, і історично тяжіє до Чернігова, а не до Сум. Глухів, Конотоп, Шостка та інші міста і містечка, так само, як їх жителі, не асоціювали себе із Сумами від слова зовсім і були орієнтовані на північ і захід. Ромен, Недригайлів, і решта південно-західного кутка області – це Наддніпрянщина, а якщо точніше – Засулля – територія, що традиційно лежала до Переяслава, до Полтави, до Лубен, до Миргорода, але аж ніяк не до Сум. Вони їздили на ярмарки, до роботи і козакувати на захід і південь. Слобожанська ж частина, тобто від Білопілля на південь, включаючи Суми, Охтирку і південно західну частину, була периферією Слобожанщини, і тільки харитонівські заводи зробили з Сум місто в загальному розумінні цього слова. Слободи, а разом з ними і слобіцький тип адміністрування територіями закінчувався Сеймом на півночі, де починались інші закони і правила. Саме завдяки тому, що Суми, як обласний центр, приналежить територіально до Слобожанщини, дуже часто всю Сумську область титрують так само. Але це не так. Зовсім не так. Мова, традиції, історія, і багато чого сильно відрізняють Слобожанщину від неСлобожанщини. Уявіть собі обʼєднання Тернопільської області з Хмельницькою і спільне іменування їх як Поділля, або як Галичини. Ні? Не вʼяжеться? З якого тоді дива, Сіверщина мала би повʼязатися в єдине ціле зі Слобожанщиною і Наддніпрянщиною, маючи настільки різні дороги в історії.

Якщо вам здається, що це все переливання з пустого в порожнє, і всі ці межі історичних регіонів це чиста умовність, котра не відображається на практиці, то давайте дослідимо хоча б один важливий аспект.

Північна частина області переважно говорить Східнополісським говором. Він дуже прикольний, своєрідний і колоритний. В ньому відчувається поліський драйв, який ми, як правило, повʼязуємо з впливом білоруської мови, хоча це не так, це прото Полісся. Лісові люди говорять інакше ніж степові, і це нормально, а враховуючи той факт, що літературний стандарт було створено на основі Наддніпрянських говірок, саме полішуцькі здаються нам дивними і архаїчними. В паралельному світі домінуючі поліщуки гикають, перекривляючи окаючих і чикаючих степовиків. Посилання на характеристику цієї і кожної наступнупної говірки я лишу в коментарях. Поцікавтеся.

Західна частина області з центром в Ромнах – це частина ареалу класичної наддніпрянської говірки. Дружина мого брата з-під Ромнів, я знаю про що кажу. Вони говорять інакше, значно ближче до стандарту ніж ми, слобожанці. Хоч її хтонічна фонетика трохи затонована правильною телевізійною дикцією, та в побуті всього не заховаєш. В мові західняків (в межах Сумської області) вловлюються нотки польтовського говору, позаяк історично їхні контакти саме з польтавським регіоном були значно активнішими і разюче відрізняються як від сіверців, так і від слобожанців.

І, нарешті, слобожанці. Тут історія взагалі заплутана, бо слобідська говірка будувалась на перетині східнополіської, степової та, не вгадаєте, подільської говірки. Так, саме подільської, бо в результаті “Великого згону” на Слобожанщину перебралася величезна кількість людей з Поділля. Вас ніколи не дивувала така кількість однакових назв міст в Вінницькій і Сумській областях? Ніколи? Нічого дивного, нормальна людина при здоровому глузді таких закономірностей не шукала б. Не дивлячись, що новоприбулі колоністи всотували в свою культуру і говір багато елементів з сусідніх територій, слобожанський говір все ж вийшов самобутнім, і можна чітко провести межі його поширення.

Все ці три наріччя – різні. Реально різні. Ви можете почитати про їх відмінності і особливості на Вікіпедії, можете побродити по ютубах в пошуках записів із експедицій, а можете на каналі “Ідея Олександрівна” послухати розбір слобожанського і наддніпрянського діалектів і порівняти їх між собою. Про поліський, а тим паче східнополіський такого розбору в неї ще немає, але сподіваюся, що він зʼявиться, і вона отримає значок за збір в себе на каналі всіх говорів Сумської області. Фонетика умовного силяна з-під Шостки, буде значно ближчою до фонетики умовного силяна з-під Овруча, ніж з-під Недригайлова чи Тростянця, хоч до Овруча йому втричі довше, і треба проїхати через чотири області.

І ви ж розумієте, що мова і говори, це тільки верхівка айсберга, індикатор, а враховуючи таку разючу різницю між ними, цей айсберг просто величезний. Архітектура, самоуправління, привілеї, традиції, історія і глибина занурення в контекст України в цих регіонах дуже різняться. Десь козацькі привілеї були знесені тільки на початку 20 століття за комуністів, і люди жили в одному правовому полі, а десь їх вже не було кілька сотень років, і правове поле було зовсім інше. В одномі місті живуть нащадки козаків, що билися з Московитами, і в інших нащадки козаків, що билися з Московитами проти інших козаків. Одні території є правдивим хартлендом України з 10 століття, а інші встигли побувати в складі РСФР і приєднались до нас тільки в середині 20-х років, принісши з собою ще трохи етнічної і мовної неоднорідності. Одним словом, в межах однієї області зібралося стільки протилежностей, що надії на побудову чогось цілісного просто немає.

В звʼязку з вищевикладеним, напрошується логічне питання – і шо? Ну неоднорідна ця область, так, є різниці по кутках, так, є відмінності, що з того?

Що поганого у відсутності “Сумщини”?

Пояснюю. Така клаптиковість виключає ментальне обʼєднання жителів території у спільноту, і разом з тим забирає можливість маніфестації себе як чогось реально існуючого. Не може бути традиційної сумської кухні, бо в трьох частинах області ці традиції – різні. Не можу бути сумської писанки, бо є слобожанські, є сіверські і є наддніпрянські, і як би нам не хотілося, якоїсь “посередині” не буде. Не може бути сильного політичного представництва з подальшим лобіюванням інтересів області, бо кожен працює на свій (або на наш) край, через що, більшість голів Сумської ОДА приїжджі, а мажоритарні округи слугували приватними виборчими майданчиками різного роду падалі. Не може бути чогось як спільне культурне представництво, бо тупо не ясно, що саме представляти, бо кожен сам за себе. Одним словом, Сумська область як територіальна одиниця не має спільного знаменника, але має дуже пошарпані економічні, соціальні та історичні звʼязки навіть всередині себе самої, а окремі її частини взагалі не відчувають своєї привʼязки до центру, історично продовжуючи тягнутися до своїх хтонічних орієнтирів.

Але, скажете ви, минуло вже понад 80 років, чи за цей час нічого не зрушилося? За цей час ті ж поляки зробили не свої історично регіони цілком своїми, словаки розбудували свою державність, а Білорусь взагалі встигла зникнути! Останні 80 років стали часом найшвидших змін в усій Європі і тільки Сумська область сиділа і чекала невідомо чого? Так от, зрушення є, на жаль. Творячи “квітучу і гостинну” Сумщину за совка, вийшло не обʼєднати різні регіони в один, а розмити їх, лишивши зі знаком питання в очах сам на сам з собою. Не забуваймо теж про надзвичайні демографічні втрати цих регіонів в голодомори і війну, майже вибитих чоловіків та загальне притлумлення національнрї, а разом з тим і локальної ідентичності.

Поверхневість, замітання історії під килим і бажання виконати план з сумщчинізації (або зсумщчення, як вам більше подобається) населення області привів виключно до нерозуміння людьми себе як частини взагалі будь якої спільноти. Він лишив після себе лише крінжові гасла про “багатий і щедрий край” з якими зустрічають “високих” гостей, красиві пісні для виконання в БК ім. Карла Лібкнехта і кульок комплексів. Співочий, мальовничий, щедрий і багатий, це все ширма, щоб приховати болючу пустоту і беззмістовність. Яка ти, Сумщино, сьогодні? Славна і партизанська? Чи, може, хліборобська? Чи, може, цукропромислова? А, може, ти край козацької слави, що взагалі смішно, бо з одного боку Глухів – остання козацька столиця, а з іншого – слобідські козацькі полки, що бились проти Мазепи і Брюховецького. Може, просто квітуча і працьовита? Саме під цим шаром совкового ідеологічного новоязу з його родючо-квітучими партизанами поховано справжні обличчя міст і людей, що тут живуть. Саме за цими лекалами досі проводять заходи і річниці, в чергове і в чергове транслюючи ці безликі совкові наративи про все хороше і проти всього поганого. Всі ці віршики про рідний край, затирають реальний Глухів і Конотоп, Лебедин і Ромни, котрі замість того, щоб дбати і розбудовувати свої власні, і повірте мені, дуже потужні наративи та ідентичності, волочаться в цьому потоку беззмістовного ідіотизму, мимоволі наслідуючи його. Не вірите? Послухайте гімни цих міст, і пісні про них. Музичні памʼятники пальто.

Дуже важко транслювати себе, коли для цього тобі треба прорвати накладену на тебе товсту вуаль посередності, котра густо вкриває всю область, і з часом тільки товстішає через передруковані з совку методички в яких “радянська” просто замінили на “родюча”.

А, щодо методичок. Де вони точно не працюють, так це в туризмі – надзвичайно перспективному напрямку для непромислових областей, котрий в стані перетворювати забиті дошками села на престижні екокурорти. Уявіть, що при ОДА, при кожній райраді і громаді існує штатний відділ туризму на зарплаті. Тобто існують люди, котрі з ранку і до вечора, пʼять днів на тиждень тяжко працюють, будуючи туристичний бренд Сумщини. Блаженні люди на болоті будувати. Не маючи стратегій, знань, ресурсів, кінцевої мети і навіть розуміння питання. Дони Кіхоти нашого часу. Вас же не дивує, що в них нічого не виходить? І, спойлер, не вийде, бо не можна успішно рекламувати те, чого нема. Дуже важко заохотити людину відвідати щось, чого вона не розуміє, не знає і навіть не уявляє. Особливо, коли буквально поруч є щось, що вона прекрасно уявляє, що можна внятно описати одним реченням, і те, що вже давно живе в масовій загальнонаціональній свідомості. Маю на увазі Полтавщину, Чернігівщину або той же Харків.

Готуючи цей матеріал, я закинув в себе на сторінці опитування, щодо асоціацій з “Сумщиною”. Я розумію, що це не репрезентативна вибірка, але коментарі понад сотні людей, більшість котрих не з Сумської області, дають право вважати ці відповіді в міру обʼєктивними. І знаєте шо? Нічого спільного для всієї області не прозвучало, окрім хіба що бідності. Це або якісь конкретні явища навколо персоналій, тобто Ющенка xb ХЗВ, конкретні природні зони типу красиві ліси (котрих на півдні майже нема), або левади коло річок і луги (яких толком нема на півночі), красиву мову (вже говорив), козацтво, котре, правду кажучи, більш розʼєднуючий фактор, і кілька коментарів про партизанів. Решта була про якісь взагалі локальні речі, дитячі спогади, або, яких більшість – взагалі жодних асоціацій. Нуль. Чи мене це дивує? Абсолютно, ні. Мене більше б здивувало, якби було інакше, бо я, людина, родина котрої до пʼятого походить з теренів колишнього Білопільського району, не можу нічого такого пригадати. Якщо щось спало на думку – пишіть, я заінтригований.

Чому так сталося, і чи це проблема тільки “Сумщини”?

На мою скромну думку, Сумська область не єдиний, хоч і найбільш запущений випадок такої “ідентичнісної подратості”. Головна проблема полягає в тому, що сам адміністративний розподіл України на області був створений, як я говорив на початку статті, не для України, а для УССР, для окупаційного режиму і мав на меті не забезпечення комфорту і органічного розвитку підкорених територій, а контроль і зручну експлуатацію. Виключно. Саме бажання безпечно визискувати є першопричиною такого, а не іншого поділу території України на якісь частини. Окрім останньо приєднаних до совка територій на Заході України, жодна область не є органічним утворенням в суті своїй. В кожній або поєднані кілька історичних зон, або ж відрізана частина цієї зони, що в свою чергу змінює антропологію регіону, і повірте мені, не в кращу сторону. Саме таким чином Україна втратила західне і центральне Полісся, позаяк там нема жодного обласного центру, котре своєю родзинкою могло б зробити поліську ідентичність і продавати її. Саме так історична Волинь зменшилась втричі і переїхала на північ, і тепер в масовій свідомості є просто жалюгідним клаптиком невідомо де. Чи ви думаєте, випадково совки зробили область не Луцькою, а Волинською? Із Закарпаттям все ясно, воно більше і не було, а от Буковинську вони абсолютно закономірно зробили Чернівецькою, щоб притлумити факт існування румунської Буковини і не дай Бог чого з того не вийшло. Цей розподіл дуже нагадує польський до 1999 року. Вони теж мали купу воєводств названих за найбільшим містом, але поляки це змінили, отримавши незалежність, і тепер всі, за виключенням одного Опольського воєводства, носять назви історичних регіонів – Підляшське, Поморське, Сілезьке і тд. Чи в них роботи іншої не було, окрім таблички міняти, чи грошей за багато, чи вони хотіли плутатися в назвах, мені зʼясувати не вдалося.

До речі, щодо воєводств. Як вони взагалі додумалися лишити таку архаїчну назву, а не іти в ногу з часом, гордо ділячи свої території на області, автономні республіки, райони і інші ОТГ. Хоча, ні, це не справедливе зауваження. Просто справа в тому, що в усій Європі поділ на такі сучасні і модернові області зберігся тільки в кількох країнах, і повірте, це не ті держави, які ви собі уявляєте, чуючи слово “Європа”. Більше того, в більшості країн Європи, за кількома виключеннями, ці адміністративні одиниці не носять назву найбільшого міста регіону, а опираються саме на історичні назви. І як вони не плутаються в своїх провінціях, кантонах і жупаніях?

Тут посилання на таблицю, де проаналізовано всі країни Європи за типом їх адміністративного поділу.

А якщо серйозно, то в процесі деколонізації і підготовки до “дорослого” сучасного життя більшість постколоніальних країн Європи усвідомлено повернулися до своїх традиційних адміністративних одиниць. Тільки ті, котрі ще не до кінця усвідомили себе в повному праві на своїй землі, досі живуть згідно колоніального поділу, як правило, навіть цього не усвідомлюючи. Наскільки мені відомо, то під час підготовки реформи децентралізації, був проект переформатування областей “по регіонам” , але він спіткнувся об інтереси місцевих еліт, котрі не хотіли втрачати доступ до обласного фінансуванні, тож це була мертвонароджена дитина. Контролювати і експлуатувати, це іноді дуже приємно, якщо ти знаходишся з потрібної сторони президії.

Чомусь українцям навіть страшно подумати, що найбільш хтонічним і логічним адміністративним поділом для нас є такі страшні і мілітаристські полки та сотні, котрі, в свою чергу, враховували історичні особливості територій, на котрих формувалися. УНР розподілялась на землі, і ви не повірите, значно більш органічно, ніж Україна зараз, хоча на той момент в них не було ні ґрунтовних досліджень, ні часу, ні вміння в якісне адміністрування. Але встигли. Ми, на жаль, ще ні, і враховуючи кількість необхідної для цього роботи, цього скоріш за все це зроблено і не буде. Залізницю он 30 років переіменовували, які там полки.

Хоча, ви будете приємно здивовані, але коли ситуація вимагає не понтів а ефективності, ці історичні кордони виринають в найнесподіваніших місцях. Коли пушкіністів випхали з Сумської області, командування сил оборони вирішило створити ОТУ (оперативно-тактичні угруповання), з метою ефективного управління військами на кордонах. І знаєте шо? ОТУ Суми і ОТУ Північ розділені по кордонах Слобожанщини і Сіверщини (точно я вам не скажу де, бо вдруг ви русскій дівєрсант, що шукає інформацію про стики сил оборони). Ці розлами, о диво, не взялися з неба, а обумовлені передовсім зручністю, логістикою, історією і самою природою, тож в час Х, вся ця соловїна родючість поступається логіці та ефективності. Цікаво, а що буде, якщо перестати грати в цю гру і глянути тверезими очима на ситуацію в мирний час?

Чомусь в нашому щирому бажанні декомунізуватися і європеїзувати свій життєвий простір ми відкидаємо той факт, що в, до прикладу, Кіровоградській області, проблема не в назві, точніше, не тільки в назві, а передовсім в самому факті її існування, позаяк, взагалі незрозуміло, навіщо так бесцеремонно ліпити докупи середню Наддніпрянщину і шматок Поділля? Щоб що?

Можливо, з часом і досвідом, остаточно розбивши лоба об намагання зробити красивий ремонт в кривій хаті, ми таки візьмемо приклад з європейців, котрі з усіх сил намагаються зберегти в топоніміці саме історичні назви, розуміючи, що Тоскана, Провансаль або Баварія мають значно твердіший ґрунт під ногами ніж, прости Господи, квітуча партизансько-козацька Сумщина.

---

Блоги є персональною думкою автора. Редакція «Сіль.Медіа» може не поділяти поглядів колумністів та не несе відповідальності за зміст їхніх текстів.