СЗЧ чи. . ., що відбувається з неможливою демобілізацією в Україні

Цей матеріал мав починатися ще 21 вересня новиною про те, що громадський активіст Сергій Гнезділов, після п’яти років на фронті вирішив піти в СЗЧ, аж поки органи влади не встановлять чітких термінів служби.

Мав починатися. Але чи можемо ми, як цивільні, порушувати цю тему та говорити про неї? Чи не наробимо ще більшої шкоди, якщо поширюватимемо таку інформацію? Чи не зробимо гірше країні, яка й без того тримає оборону, докладаючи надзусиль? Ми не маємо відповіді на ці питання. Тому беремося просто розповісти про те, у чому суть ситуації та чому демобілізація в країні, де є мобілізація, з юридичної точки неможлива.

З чого все почалося

Уже з 21 вересня у соціальних мережах точаться дискусії щодо вчинку активіста, ініціятора фестивалю «ВиделкаFest» та добровольця, що став до лав ЗСУ ще п’ять років тому Сергія Гнезділова, щодо самовільного залишення частини.

«Відсьогодні я йду в СЗЧ до встановлення чітких термінів служби, чи до свого 25 річчя, маючи за своєю спиною 5 років бездоганної солдатської служби. Підхреслю: бездоганної».

За словами Гнезділова, він пішов на такий крок, аби влада нарешті почала працювати над законом про демобілізацію та добровольці, що стали на захист країни ще у 2022 році розуміли, коли можуть повернутися до цивільного життя. 

Не забуваймо, нас із вами захищають не ті, хто народжений для війни, а ті, кого справді можна назвати громадянами України.

Тож, Сергій Гнезділов у своєму дописі згадує тих, хто міг стати до лав ЗСУ, але натомість отримує фейкову інвалідність, фіктивно одружується з жінками з інвалідністю, фіктивно усиновлює та ухиляється від виконання конституційного громадянського обов’язку.

Що у цей час відбувається з військовими на фронті, які читають такі новини? Чи думають вони про тих, кого захищають, майже три роки, тримаючись на емоційно-вольових засадах?

«Ми дійшли до Рубікону, коли піхота більше не вивозить, а суспільство продовжує “вірити в ЗСУ”, замість того, щоб відповісти собі на запитання: “Чи захистив ти Вітчизну?”. Нас переконують, що піхоту, яка вивозила цю війну на своїх плечах, нема ким міняти. Пʼять мільйонів військовозобовʼязаних чоловіків кажуть військовому на нулю, що це не їхня війна, і що він має бути там до самої перемоги».

За словами Гнезділова, образ захисника, який весь час створювали медіа занадто гламурний та нереальний. Це сталева людина, яка колись погодилась захищати це суспільство без термінів і строків.

«Без термінів служби, без осяжного права на демобілізацію, приїжджаючи в мирний тил, слухаючи суспільство доброволець починає розуміти, що кріпосне право не скасоване, а його — призначено винним та відповідальним».

Після того як Гнезділов публічно повідомив, що самовільно залишив службу, його почали шукати. Його друзів опитують, приїздять до них на роботу. Окрім того, 23 вересня пан Сергій розповів нашим журналістам, що напередодні з 12 години дня у нього під дверима стояли троє чоловіків. 

«Спочатку я не відкривав двері. Вони стояли на сходах. Потім я вийшов з ними на вулицю. Покурили. Попили кави, вони щоправда відмовилися. Я розумів, що стоїть бусік, у який вони мене і хочуть посадити. Видно було як вони на той бусік дивляться. Я відмовився йти в провулок на розмову. Залишився на видному місці. Запропонуав їм викликати мене офіційно».

«Чи я сказав щось таке, що може загрожувати цій державі, якщо це все і так знають?»

Гнезділов досі чекає офіційної реакції влади на свій вчинок. Він не проти опинитися за ґратами, якщо це вирішить проблему. А єдиний варіант її розвʼзання — встановлення чітких термінів служби.

«У нас є голова комітету Верховної ради з національної безпеки. Він може вийти і сказати все, що він вважає за потрібне, у нас є Верховний Головнокомандувач, у нас є Міноборони. Але всі перекидають відповідальність одне на одного».

Поки ж позиція Сергія Гнезділова лишається незмінною — потрібно створити мобілізаційну чергу з числа всіх військовозобовʼязаних українців, і тоді, за його словами, демобілізація стане реальністю.

«На категоричну відповідь від держави, що демобілізація неможлива, є проста у своїй наївності відповідь: так мобілізуйте, блядь!»

Певна річ, після заяви Гнезділова у публічному просторі почало з’являтися багато реакцій на його вчинок. Ми не беремо до уваги коментарі цивільних, але ділимося з вами тим, що думають військовослужбовці. Адже саме їх, перш за все, стосується тема демобілізації.

Одним із перших на заяву відреагував письменник, військовослужбовець Артем Чех. На своїй сторінці він написав, що питання СЗЧ порошували ще з осені 2023 року. 

«В моєму колі десь рік тому вперше прозвучала фраза про публічне СЗЧ. Бо про зайобаність, про невивозимість, про паркетну пургу типу «а в вєлікую отєчствєную воєвалі до конца, і одной палкой на троіх» — то вже давно говорилося. А от конкретно про «піду в СЗЧ публічно» — з осені 23-го».

За словами Артема, тема непроста і її загострення почалося ще торік, коли всі чекали від держави на рішення щодо конкретних термінів служби, справедливого процесу мобілізації. 

«Тоді всі очікували якогось зсуву. Військові сподівалися, що невдовзі їм надійде заміна, яка стане на все готове й не вигрібатиме лайно серед хаосу, як вигрібали добровольці у перші місяці великого нашестя. Цивільні ж очікували, що військові гребтимуть у цьому лайні й надалі, забезпечуючи комфортне тилове життя усім, хто не на службі. Черешеньки, у свою чергу, чекали, що воно все якось затягнеться, мов виразка під листком капусти. А воно — диви — ніхуя не затягується. І служба — безстрокова. І мобілізація — смішна. Деякі індульговані за п’ятивідсотковий податок наповнювачі бюджету продовжили вивергати катастрофічну єресь про економічне бронювання і про те, що воювати мають військові. Тоді як військові виявилися взагалі не військовими, а такими ж цивільними, лише з тією різницею, що в потрібний момент не обісралися і впряглися тягловими у цей нескінченний процес із порятунку країни».

Чех говорить, що публічно в СЗЧ можуть піти тільки публічні люди, які можуть надати цьому публічного розголосу. Тому Сергій це зробив першим. І зробив це чесно.

«Це доміно дуже скоро може посипатися. Десь із березня. Бо багато хто собі сам поставив конкретні строки служби: три роки. Три роки — це чимало. Це прямо дуже дохуя. У березні в мене, наприклад, буде 4 роки і два місяці, що я віддав службі. Більшість з цього часу я провів в лісах і полях, зрідка навідуючись у спокійні міста, де ніфіга не видно, що іде боротьба за виживання».

«Боротьба за виживання йде там, де виживають. На позиціях у начисто виголених посадках. На островах. В полях. Де зариваєшся носом у землю так, що потім ще тиждень відхаркуєш чорні соплі. Де сидиш в окопі з двохсотими. Де копаєш, не спиш, знову копаєш. Отам боротьба за виживання. І витягує це все переважно піхота. Діди витягують. Заручники війни та системи. Саме тієї системи, яку все влаштовує, поки не рвоне. А скоро рвоне. І це буде прямо дуже неприємно і пожежонебезпечно. Проігнорувати не вдасться. Бо одна справа тихі сзчешники, що розбіглися селами та містечками, а інша – публічна і серйозна розмова з тими, кого слухають не лише тут, але й на заході. Слухають, дослухаються, роблять висновки».

«І розмова ця буде відверта. На категоричну відповідь від держави, що демобілізація неможлива, є проста у своїй наївності відповідь: так мобілізуйте, блядь! Корупція не дозволяє? Так а я чому маю за ваші пройоби віддуватися? Я достатньо довго захищаю державність, а ти як держава маєш давати пизди всім, хто заважає тебе захищати. Оцим чмошникам у влк, що мають свій прайс, оцим юристам, які фіктивно розлучають, женять, хоронять і так далі, оцим от уйобкам з барсєтками під ТЦК, що рєшают тут за чєловєчка… Це простий запит на справедливість. І наївний, так? Нехай наївний. Але чесний».

«Військовослужбовець не мусить копирсатися ще й у цьому гівні. Він приходить і каже: я віддав здоров’я, час, сім’ю, яка розвалилася, робочі навички, що просрав, життя, яке не пожив. І вимагаю простої справедливості без казенних відмовок і перекидання відповідальності. Я стерся, згорів, мене майже немає, і хочу повернутися у цивільне життя гідно. З честю. З медалями. З шаною. Інакше я йду жити своє життя, яке жив до. Бо люблю його. А ще люблю, коли мене не найобують. Коли не роблять крайнім. І не виношу, що мою готовність померти зрештою за якихось два роки забули й натомість таврували мене потенційним зрадником, кримінальником і дезертиром…».

«Подібні випадки дуже сильно демотивують бійців та провокують робити те ж саме»

Про своє ставлення до вчинку Гнезділова заявив Заступник командира 3-ої ОШБр Максим Жорін:

«Оце показово-медійне “добровільне СЗЧ” матиме дуже сумні наслідки, про які мабуть автор цього вчинку не дуже думає. Якщо це й привертає до чогось увагу, то лише до того, що порушення дисципліни це “нормально”. Натомість дисципліна — одна з основ будь-якої армії».

За словами Жоріна, війна не закінчилася і поки що нічого про її закінчення не говорить. Навпаки, на деяких ділянках фронту російська армія досить успішно веде наступальні дії.

Демобілізація обовʼязково має бути. Влада дуже з цим запізнилась

Із відповіддю на заяву Гнезділова не забарився і ветеран ЗСУ, громадський діяч, правозахисник Масі Найєм.

За його словами, демобілізація обовʼязково має бути. Влада дуже з цим запізнилась і це питання він постійно підіймає. Оскільки вважав і вважає формулу 36+ рішення ставки такою, яка просто є окозамилюванням.

«Питання до СЗЧ і легітимізації його є для мене неприпустимим. Так, у нас теж є випадки близьких людей, які пішли в СЗЧ і на непокору. І ми розуміємо, що буває, що нема вибору. Ми займаємось іхніми справами, залишаємо їм допомогу. Але ми ніколи публічно не виходили на захист самого факту СЗЧ чи непокори. Ці речі дуже небезпечно змішувати».

«Я вважаю, що як військові ми не можемо це толерувати. Бо є багато випадків, коли через СЗЧ одних — інші підрозділи втрачали своїх побратимів».

Суспільство не хоче мобілізації, не хоче капітуляції, і хоче бути захищеним, це як?

«Чи може бути демобілізація під час війни? Терміни служби мають бути. Одні відвоювали — інші їх замінили. Війна може тривати ще роками. Це мають вивозити одні й ті самі? Люди по два роки майже без ротацій, по дві зими в окопах, в норах. Під постійними прильотами. Ви уявляєте як це: щоночі не знати чи буде ранок? Бо криють з усього, з чого можна».

Масі Наєєм наголошує, що важливо зберегти державу. Не політиків, не якусь норму закону, а всю державу.

«Дуже прикро, що суспільство частково зняло з себе відповідальність за війну постіком у фб і донатом… Треба дорослішати. І не впадати в роль жертви, яку дуже сильно підтримуватимуть ті, хто втомились. Я всіх можу зрозуміти. Але і ми маємо зрозуміти, що якщо росіяни будуть в Києві — вже ні про які строки не буде мови. Це треба тримати в голові».

---

Тема встановлення термінів служби не нова у суспільстві. Немає жодного міста, у якому б рідні військовослужбовців не виходили з плакатами, на яких вимагали демобілізації. 

Однак, чи взагалі можлива демобілізація в країні де є мобілізація. Чи можливо звільнити зі служби військових у час війни?

Аби отримати відповідь на це запитання ми поспілкувалися з Ксенією Надтокою, юристкою, помічницею адвоката.

Чи можуть мобілізовані та контрактники залишити військо під час воєнного стану за законодавством?

«Залишити можуть, але це буде кримінально караним, оскільки за самовільне залишення військової частини настає кримінальна відповідальність за статтею 407 КК України. Також дуже схожа стаття 408 — дезертирство. Відмінність між законами полягає в суб’єктивній стороні, тобто у ставленні самого злочинця, оскільки дезертирство це залишення частини з метою ухилення від проходження військової служби».

Що нам говорить законодавство?

Законодавство дозволяє тільки звільнитися з військової служби.

Звільнення може відбуватися в порядку статті 26 Закону України про військовий обов’язок та військову службу. Там є перелік конкретних підстав, які необхідні для цього звільнення окремо для мобілізованих в період воєнного стану, окремо для контрактників, окремо для особливого періоду, мирного часу, воєнного стану. 

Зокрема, для мобілізованих є сім підстав для звільнення, а для контрактників їх дев’ять. Тобто, звільнення може відбуватися тільки в порядку статті 26, військовослужбовець повинен мати необхідні підстави, визначені у відповідному підпункті цієї статті, зібрати необхідні документи та подати рапорт на ім’я командира та чекати рішення про звільнення.

«Виявляється, що законопроєкт про ініціативу звільнити від кримінальної відповідальності військових, які самовільно залишили частину, якщо вони виявлять бажання повернутись, був в тиху прийнятий і 7 вересня набув чинності. Тепер, військовий, який вчинив злочин за статтею 407 або 408 КК України може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо він виявить бажання та подасть заяву, то може добровільно повернутися до служби. Це стосується тільки тих військових, які вчинили цей злочин вперше».

Відповідальність за СЗЧ

За самовільне залишення військової частини у період воєнного стану передбачене позбавлення волі від п’яти до десяти років, а за дезертирство — від п’яти до 12 років.

«Окремо хотілося сказати про можливість звільнення зі служби тих військових, які були умовно достроково звільнені від відбування для проходження служби. Тобто, той закон, що засуджені люди можуть звільнитися за умови, що вони йдуть служити. Для них підстави звільнення інші, їх всього три: за станом здоров’я (за висновком ВЛК непридатний з виключення з військового обліку або непридатний з переоглядом), набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання. Тобто, якщо він після умовно дострокового звільнення під час служби вчинив новий злочин і вже є обвинувальний вирок. Він набуває законної сили і людину звільняють від проходження служби, щоб повернутися до відбування покарання. Третій пункт — у зв’язку із закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації».

Останнє про мобілізацію

Людина сама по собі демобілізуватися не може, оскільки процес демобілізації — це скасування і припинення мобілізації. Тобто переведення ЗСУ з воєнного стану на мирний після завершення війни.

«Демобілізація можлива лише після фактичного припинення війни і вона застосовується після указу Президента про демобілізацію. Вона не може стосуватися окремих осіб, груп. Як мобілізація стосується всіх, так і демобілізація може стосуватися всіх тільки після закінчення війни. Тому не зовсім коректно вживати термін демобілізуватися, людина може лише звільнитися від проходження військової служби».

---

З усього вищесказаного випливає, що на сьогодні темою для обговорення має бути не демобілізація, адже за визначенням вона можлива тільки після закінчення війни. Натомість держава (а тут йдеться не лише про владу, а й про кожного українця та українку) має задуматись над тим як покращити мобілізацію. Можливість звільнитися зі служби для тих, хто служить три-пʼять-десять років, нині можливе лише за умови, що є резерв, який їх може замінити. Розуміння обовʼязку захищати державу кожним придатним військовозобовʼязаним та збільшення темпів мобілізації — єдиний шлях для кожного військового отримати чіткі та зрозумілі терміни служби.

У нас все.

Кінець.