Тут можна почитати про яку школу мріють ті, хто вчить наших дітей

Учитель для учнів та батьків — це особливий вид істот. Навіть не людей. Зазвичай, на вулиці можна почути фрази про те, що робота вчителя — це виховувати та навчати. «Для того діти в школу йдуть». Часто, коли вчителі говорять про погану поведінку дітей батькам — наштовхуються на агресію та реакцію про те, що мовляв, «це ваша робота виховувати. Ви за це гроші отримуєте».

Зазвичай, люди, що ніяк не пов’язані з педагогікою, навіть уявити не можуть, скільки додаткових задач виконує вчитель протягом робочого дня. І що цей день у нього може закінчуватися лише перед сном (або і ні).

• Що кожен урок складається з кількох етапів. 
• Що перед початком уроків учитель має обдзвонити батьків усіх відсутніх учнів і дізнатися причину їх нез’яви в школі. 
• Що він готується до кожного уроку. 
• Що діти різні. І важко батькам вдома буває знайти підхід до своєї дитини. Учитель має це робити з 30-ма дітьми у класі. 
• Що урок за який треба опитати-пояснити-перевірити триває лише 45 хвилин (а в початковій школі ще менше). 
• Що крім електронних журналів учитель заповнює ще купу документів, збирає купу довідок та пише тисячі списків у журналі техніки безпеки. 
• У багатьох школах учитель не має перерви. Бо в час, коли учні бігають — чергує на коридорі, аби шию ніхто собі не звернув. При цьому заробітна плата в учителя, припустимо спеціаліста, який лише випустився з вищої школи — лишає бажати кращого.

Однак, якщо вчителювання це те, що людині подобається, то вчитель, чи радше наставник, залишить по собі теплі спогади та надихатиме своїх учнів. Буде для них прикладом.

Спеціально до Дня вчителя ми поспілкувалися з педагогами і розпитали, що для них школа їхньої мрії

Ділимося з вами їхніми мріями.

Сиджу в укритті з дітьми зараз, і просто розумію, що хочу миру для України, а все інше — другорядне 

Учитель звільнений від паперової роботи, має повну свободу викладання

Я НЕ хочу бачити вчителів і адміністрацію, яких поглинули тони паперу (звіти, нікому не потрібні плани тощо)

Досить тих зошитів — я за ноутбук, планшет, телефон і все з чим діти працюють 24/7

Що робить Міносвіти, аби реалізувати мрії вчителів та зробити їхню роботу більш комфортною?

Нині Оксен Лісовий та МОН запланували реорганізувати школи, які будували ще в радянський період. Осучаснити їх і зробити приємними для того, аби учні та вчителі хотіли там знаходитися. Зміни перш за все торкнуться тих закладів, які зруйнувані внаслідок бойових дій.

Для цього МОН разом із Міністерством цифрової трансформації, урбан-бюро «Big City Lab» та ГО «Маріуполь Реборн» розпочинають проєкт трансформації шкіл.

Одним із етапів формування концепції нового освітнього простору є опитувальник для вчителів та учнів про те, яким вони хочуть бачити сучасний освітній простір. До речі, якщо ви належите до цих категорій — опитувальник тут.

Міністр освіти анонсував реорганізацію п’яти шкіл уже у вересні 2024 року. Мова йде про заклади на Київщині, Харківщині, Дніпропетровщині та Запоріжжі. Для їхнього осучаснення МОН та Мінцифри залучатимуть донорські кошти.

Окрім того ж, ми маємо розуміти, чи змінюється щось уже зараз. Адже вчителі — це люди, які вміють адаптуватися як ніхто: до нових програм, нових підручників, тенденцій, трендів (бо як інакше вони будуть прикладом і наставником). Тому ми знайшли приклади шкіл, які відбудували після вторгнення росіян, аби розуміти чи відрізняються новостворені комплекси від уже існуючих. Що ми побачили.

Благодійний фонд Buduyua, що здійснює процес відновлення школи в Гостомелі уже оприлюднив проєкт навчального закладу.

До роботи над школою залучили фахівців з педагогіки, дитячої психології та інклюзивності. Особливу увагу приділятимуть рекреаціям. У радянсько-пострадянських школах вони жахливі – фактично, діти їх не використовували. У сучасних закладах вони мають бути різноманітними та комфортними.

Багато нового з’явилося в школах також і з запровадженням реформи НУШ.

НУШ перш за все стала викликом для вчителів. Бо змінювати довелося багато чого: перш за все підхід — ніяких оцінок, критики, порівнянь учнів між собою. Школа почала перетворюватися на місце, де діти стають впевненішими, не бояться сказати свою думку та вміють вчитися, а не бездумно запам’ятовують купу непотрібного матеріалу.

Зміни відбуваються. Однак на шляху до них можуть бути перепони. Зазвичай в освітньому просторі їх кілька

Перепона 1. Небажання адміністрації закладу змінюватися та йти в ногу з часом. У школах із таким керівництвом ініціативним вчителям, педагогам-новаторам та просто освітянам, які отримують задоволення від своєї роботи — працювати зазвичай некомфортно.

Перепона 2. Учителі, які не хочуть змінюватися. Зазвичай це люди, які застали ще радянську школу і мають досить консервативний погляд на навчання та виховання. На жаль, в Україні досі є прихильники “білоговерхучорногонизу” та завдань за шаблоном.

Перепона 3. Небажання батьків чути вчителя, який прагне змін. Зазвичай, у школах де вчитель, батьки та учні співпрацюють як єдине ціле — такої проблеми немає. Вона виникає, коли батьки впевнені, що проблеми навчання, виховання і поведінки — це виключно проблеми вчителя.

Перепона 4. Консервативні погляди батьків на навчання учнів. Це коли люди, що застали старий режим вважають його найкращим і ефективним. І дітей віддають до вчительок, що сповідують його нині.

---

Працювати вчителем не просто. Свого часу я пішла на роботу до школи, коли мені був 21 рік. Тоді мала великий клас і купу батьків, що були старші за мене вдвічі. Вони приходили до мене на розмову, ділилися своїми бідами та проблемами, що стосувалися виховання дітей. Досі пам’ятаю, як одна мама, років на 15 старша за мене плакала, бо не знала, що робити з поганою поведінкою свого сина. А я тоді дивилася на неї і не знала, що мені їй сказати, як заспокояти.

Я не знала, що їм порадити. Однак мій плюс був у тому, що усіх їх я дуже любила. За них усіх дуже вболівала. А ще тоді зрозуміла — як важко бути вчителем.

Минув час і я, яка давно покинула вчителювання — почала шукати першу вчительку сину. Не школу — вчительку. Бо розуміла, що, коли вчителька щаслива, любить дітей і з радістю ходить на роботу — цим вона надихатиме мою дитину, мотивуватиме до знань. Тож коли я знайшла таку — видихнула.

Зараз ми змінюємося так сильно як ніколи. Кожен з нас окремо і країна вцілому. Журналісти СІЛЬ.Медіа вітають освітян з їхнім професійним святом і бажають лише позитивних змін і ментального здоров’я. Дякуємо що ви є. Ваша праця — дуже важлива.