Україна — окупована шароварами територія

Українська культура багата традиціями, одягом, народною творчістю. Однак усі вони виявилися призабутими та з часом набули нових, дещо спотворених значень. Запитайте нині в українців про символи країни, що ви почуєте у відповідь: оселедці, сало, шаровари, віночки, калина. Однак це те, що прийшло до нас із розквітом совєцького союзу та викривило нашу культуру. Те, що зветься шароварщиною і, на жаль, досі користується популярністю.

Як з'явилася шароварщина

Початком ери шароварщини вважають 20-30-ті роки минулого століття. Саме тоді в союзі не приймали будь-які національні відмінності. Бо ж один народ — спільні традиції.

15 грудня 1933 року на Першій нараді письменників і фольклористів у Москві проголосили: «Усі ідеологічні й художні вимоги, що висуваються до літератури, повинні застосовуватися і до радянської фольклористики».

Тодішня ідеологія мала надважливе завдання — стерти всі відмінності між країнами, що входили до складу СРСР. Бо спільний народ не може мати різну культуру.

Так, поступово у нас з'являлися купа українських ансамблів, які перетворювали українців на кумедних хохлів, цим самим відштовхуючи бажання молоді вивчати українські традиції та нести культуру в маси.

Одяг

Важливим фактором забуття українського строю стало те, що у 20-х роках сільські мешканці масово переїздили до міст, де змінювали народний одяг на той, що носили всі.

Що ж сталося з українськими вишиванками? Вони мігрували на сцену, але зовсім не у звичному вигляді: сорочки з дешевого матеріалу, часто оздоблені квітами-вирвиоко, пластикові віночки, червоні чобітки та атласні непрактичні шаровари. Таким чином наш спадок втрачав свою автентичність та перетворювався у низькосортне вбрання для виступів.

Певна річ, коли бачиш на сцені співаючих дівчат, що вдягнені у стрій такого типу, то і сприйняття того, що вони ретранслюють на сцені — змінюється.

Однак такі зміни торкнулися не лише одягу. Вони спотворювали усі сфери побуту та культури. Зокрема, гопак почали позиціонувати як розвагу малоросів, а традиційний акапельний спів замінили радянськими ансамблями. Замість того, аби розкривати суть весільних обрядів, акцентували увагу на застіллі.

До речі, попри зміни, що почалися ще у 20-х роках минулого століття, історики-фольклористи наполягають, що термін шароварщина пішов від прізвища культурного діяча Бориса Шарварка. Він був одним з ідеологів стандартизованого зображення України та головним режисером усіх масових заходів у нашій країні.

Саме пан Борис вміло закріпив образи укрАінки та укрАінця у вигляді милих, простакуватих, нешкідливих людей.

Незважаючи на те, коли з'явився термін, значення він має одне. Шароварщина — зображення та розуміння української культури за допомогою псевдонародних елементів костюма та побуту.

Марина Гримач у своїй роботі «Анатомія шароварщини» виділяє чотири основні ознаки явища:

• першою ознакою є «імітація традиційної культури», адже «шароварщина» завжди спрощена, невправна, стереотипна та декоративна;
• другою ознакою «шароварщини» є «фестивальність» з комерційним ухилом, тобто проведення культурних практик у форматі концертів, народних гулянь, звітів народної творчості, характерних їжею, видовищами, сувенірами тощо;
• третьою ознакою «шароварщини» є її ситуативність. Однин і той самий предмет або явище культури можуть бути і не бути «шароварними», залежно від контексту, у якому вони розміщені;
• четвертою ознакою є впадання в крайнощі – демонстрація полярних репрезентацій етнічного, наприклад, неприродно сентиментальної та сором’язливої поведінки або ж відверто тілесного і безсоромного.

Отже, попри те що шароварна культура не є сільською за походженням, її споживачем нерідко стає село. Шароварщина схильна до крайнощів і є імітацією сільської культури – спрощеною, невправною, стереотипною та декоративною.

Явище шароварщина увійшло у кінематограф, театр та музику та стало елементом пропаганди. Усе це в комплексі створювало образ низькокультурного українця-малороса.

Через кілька десятиліть методичного промивання мізків багато хто й справді почав вірити у цей нав’язаний образ українця, а сценічні костюми ансамблів сприймати за народне вбрання.

Що маємо зараз?

Отож, шароварщина нині активно користується попитом і використовується в різних культурних напрямках.

Марина Гримач у своїй доповіді зауважила, що шароварщина це певною мірою обгортка, у яку загортають різноманітний продукт, це культура низької якості, але водночас, один з наймасовіших у нашій країні культурних трендів. Причина такого приголомшливого успіху криється в тому, що для українців шароварщина стала однією з найпоширеніших форм репрезентації своєї етнічної ідентичності, і чимало людей сьогодні саме так уявляють собі українськість, яку пригнічували в радянський час.

Танці

Чи не найпопулярнішим танцем в Україні вважається гопак.

Читаємо, що історію виникнення гопака пов'язують з бойовим тренуванням козаків на Січі у 16-18 століттях. Це був виключно чоловічий танець. Гетьмани, взявши булаву, починали танцювати в центрі кола, а входили в коло козаки.

Гопак у СРСР став танцем народів України, який виконувався в національних костюмах під швидку та енергійну музику. Для нього характерні стрибки та активні рухи тілом. Чоловіки танцювали у атласних шароварах червоного чи синього кольору, вишитій сорочці та чоботях.

Наші сусіди на своїх сайтах пишуть що гопак це танець, котрий будь-який професійний колектив вивчить без особливих труднощів. Ага. Як би не так)

Трансформація

Особливої уваги заслуговує гопак Вірського, яким і нині ансамбль, названий на честь балетмейстера, завершує танцювальну програму. Павло Вірський створив номер, який називають восьмим чудом світу.

Вірський самостійно затверджував ескізи сорочок, перевіряв якість швів на костюмах, проводив постійні репетиції. Танцювальна програма розбавлялася комедійними мініатюрами. У радянському союзі київський ансамбль постійно гастролював. Так гопак не лише вийшов за межі шароварщини, а зберігся та став візитівкою українців.

Ми ж пропонуємо переглянути вам танець у виконанні ансамблю Вірського. Особливу увагу зверніть на чоловічу партію.

Нині гопак це народний танець, який виконується у народних сценічних костюмах жінками та чоловіками. Основну партію виконують чоловіки.

Однак, варто пам'ятати, що багато ансамблів відтворюють гопак у тому вигляді, який закріпився ще у совєцькому союзі: примітивний танець у низькосортних костюмах.

Кіно

За часів союзу українці у фільмах представлені в образі тупуватих селян, які носять вишиванки, п'ють горілку та люблять вареники з салом.

Покажіть у совєцькому союзі приклади фільмів де українець є представником інтелігенції?

У сучасному світі образ шароварського українця використовують в кіно і донині. Яскравим прикладом цього є популярне «Скажене весілля» або фільм від студії Квартал 95 «Як козаки».

Музика

Українці мають багату фольклорну спадщину. Особливої уваги заслуговують народні самобутні пісні.

Однак з 20-х років, учасниці ансамблів-близнюків — жіночки у віночках на кожній сцені басистими голосами співали під баян обов’язкову програму та підтанцьовували, розставляючи руки, ніби пляшучи «бариню».

Тоді колективи ставали схожими один на інший, зникала своєрідність ви­конавських і співочих прийомів та традицій, властивих окремим об­ластям України. (історик Юрій Каганов «Конструювання радянської людини (1953-1991): українська версія)».

Тим часом із «неконтрольованим» співом по хатах чи вулицях боролися – адже це були зібрання «більше трьох». Боротьба полягала в нав’язуванні думки, що в хаті за столом чи у дворі співають лише п’яниці.

Зважаючи на те, що зі здобуттям незалежності в українців з'явився попит на вивчення власної культури — багато народних мотивів почало з'являтися і в музиці. Навряд це пов'язано з тим, що укаїнці свідомо хотіли спотворити власну культуру, скоріше за все, шароварщина перекочувала у нашу сучасну музику через незнання справжнього.

Одним з найяскравіших представників шароварщини є Михайло Пополавський.

Нині в музиці, а особливо в часи війни, ми зустрічаємо безліч артистів, які спекулюють на українській тематиці, активно використовуючи шароварські мотиви у своїх творчих доробках.

Мільтфільми

Особливу увагу заслуговують українські мультфільми, зняті в часи СРСР. Згадаймо улюблений «Жив був пес»: господар у атласних шароварах з великим пузом, чи гулянка з горілкою замість справжнього зображення весільних традицій.

Або мультфільм про козаків, які зображені радше як комічні персонажі, ніж відважні воїни-захисники. Усі в однаковому одязі та частіше шукають пригод собі на голову, аніж захищають свою землю.

Нині в деяких українських мультфільмах теж присутні ці псевдонародні образи. Згадаймо нещодавно нашумілу «Мавку». Особливо сцену, де селяни у народних костюмах збираються біля вишукано вбраної директорки лісопилки. Чому їй не одягли народного костюма? Чи не тому, що лише селяни їх носять?

Дитячі книги

Уваги заслуговують ілюстрації до українських народних казок. Авжеж, дитина, як чистий аркуш, тому прищепити їй нове бачення значно легше ніж викорінити його з тих, хто сприймав усе по-іншому. Так, ілюструвалися тексти для дітей теж своєрідно.

На жаль, деякі видавництва досі використовують шароварські мотиви, ілюструючи українські народні казки.

Що робити?

Після початку Великої війни попит на українське зріс. Люди більше цікавляться своєю історією. Важливим стає зміст, а не форма. Багато хто усвідомлює, що ті українці, яких ми бачимо на сцені та на екранах — не завжди представляють нашу культуру у первозданному вигляді.

Для того, аби викорінити шароварщину важливо:

• показувати українців у світі у смокінгах, а не у шароварах;
• не використовувати народних костюмів на сцені;
• замінити форму змістом.

Вихід є

Наша творча спадщина починає ретранслюватися у видозміненому вигляді та може виглядати сучасно та не примітивно.

Музика

Багато колективів використовують етномотиви, при чому роблять це якісно.

Кіно

У сучасній Україні з'являється все більше стрічок, де українець не тупий селюк, що любить сало, а людина, що задумується над важливими проблемами, намагається знайти себе у світі.

Мультфільми

З'являються в нашому кінематографі й якісні мультфільми. Як приклад, «Украдений місяць. Кум».

У ньому розповідь про народні традиції, легенди, козацькі походи.

Козаки — нікому не вклоняються. Вони мають науку світла, яка передається лише чистій душі. Свобода і воля для козака — як місяць і сонце.

Радують і костюми: ніяких дешевих віночків та квіток на вишиванках.

Книги

Варто згадати і видавців, які відтворюють образи українців у притаманному їм вигляді, як це робить Абабагаламага.

На жаль, позбавитися від минулого, яке переслідує нас важко. Те, що створювалося століттями мало не знищили у союзі, й це накладає відбиток на нас теперішніх.

Після скількох років пригноблення дуже непросто повернутися до власних витоків. Однак, нам вдасться. Плекаймо в собі українців. Споживаймо якісне!