В оточенні зради: як зберегти глузд, коли здається, що все пропало

Кажуть, що українці буквально з «нічого» вміють організувати мем, срач і зраду. Не знаю, як щодо перших двох, а для останнього зараз нічого толком і вигадувати не треба. З одного боку  шаленими темпами кладеться бруківка. З другого — союзними військами збиваються ворожі ракети, щоправда, не над твоєю країною. А з третього — F-16 вже який місяць обіцяють доставити «до Нового року».

Про яйця по 16, які вже стали класикою національної зради, я соромливо продовжувати не буду. І це все з дня в день, з кожної праски, комбінується з щовечірнім деренчанням шахедів, ракетною небезпекою та новинами з фронту, шаленно засмучує і демотивує.

Як же у таких умовах зберегти здоровий глузд і психологічну стійкість? Як витримувати навалу з інформації про зраду та погані новини? Про це сьогодні й поговоримо.

Отже, чому ж нас так зачіпають новини про зрадоньку?  Річ у тім, що все, що стосується нашої безпеки, є дуже чутливою інформацією для мозку, одне з фундаментальних завдань якого — зберегти наше життя. Одна з найдревніших його структур — амігдала, реагує на потенційну небезпеку, але без залучення кори головного мозку, яка відповідає за раціональне мислення.

Тобто ми стикаємося з тригерною інформацією, починаємо на неї емоційно реагувати гнівом, злістю, демонструємо поведінку “бий-біжи-замри” і це все без особливого ментального фільтру.

А оскільки військо, і все, що з ним пов'язане, є для нас символічною фігурою захисту, безпеки, то не дивно, що на всю інформацію щодо дефіциту боєприпасів, некомпетентні дії командування і затримку з допомогою, ми реагуємо яскраво.

ІПСО, до речі, на тому і базується, щоб кинути інформацію, на яку ми зреагуємо обуренням і відчаєм, і яку ми не будемо аналізувати (спершу, принаймні).

Від того, як ми почуваємо себе в оцій інформативній навалі, залежить не тільки якість нашого сьогодні, а і благополуччя в майбутньому. І вміння працювати з інформацією, своїм ментальним станом, може дати нам відчуття двох стіночок, коли зовні несеться, але ти зробив для себе, власної безпеки, все, що міг.

Тому, найперше з чого варто почати, це:

• учитися медіаграмотності. Інформація теж зброя. Важливо цікавитися першоджерелами тригерної інформації, перевіряти її на достовірність (деколи в наш інфопростір потрапляють вирвані з контексту тези чи некоректно перекладені слова іноземних партнерів), задавати собі питання на кшталт "Яка мета цього повідомлення, його вкинули щоби що?", "Кому це може бути вигідно?".

Не секрет, що деякі іноземні медіа давно і надійно сидять під Рабськими Виміратами і просувають вигідні ворогу наративи. Та навіть публічні  звернення, інтерв’ю наших політиків до іноземних партнерів можуть містити чутливу інформацію для того, щоб розбурхати їх трохи. Це теж треба мати на увазі та пам’ятати, щоб зберегти собі пару зайвих нервових клітин. Для того, щоб вчасно вмикати раціональне мислення, ще на початку війни я купила собі яскравий жовтий ремінець на годинник і нарекла його якорем: щоразу, коли я починала панікувати через якусь новину та помічала його на руці — згадувала про те, що непогано було б ввімкнути раціо, а не тільки переляк;

• не зациклюватися на новинах, де щось "планують", "збираються приймати", "хочуть передати". Нагадувати собі про те, що це вилами по воді писано, реагувати відповідним чином, але з усвідомленням того, що це може не відбутися.

Згадайте, як перед цією зимою був шквал інформації про масовані удари по енергетиці. Хтось брав до уваги і заряджав павербанки, а хтось на додачу ще й превентивно страждав.

• дозувати новини. Дуже розумію тих, хто схильний залипати у стрічці, бо сама така. Це дає відчуття хоча б якогось контролю за ситуацією.

На мою думку, повністю відокремлювати себе від новин зараз недоцільно, а місцями навіть небезпечно, але дозувати їх надважливо.

Я обрала для себе два новинні канали, які переглядаю двічі на день і два моніторингових, які дивлюся, коли оголошується тривога, щоб розуміти, наскільки близько від мене зараз російські літаючі бляшанки. Зараз новини плюс-мінус скрізь однакові тому перегляд десятків пабликів створює інформаційний шум і відчуття, що зради ще більше.

• працювати над стресостійкістю. Ми не завжди правильно розуміємо сенс цього слова, вважаючи, що стресостійкість — це про те, як людина відреагувала на стрес в момент його отримання. Насправді, це про те, як ми витримуємо його в принципі. Для мене стали одкровенням слова доктора Тала Бен-Шахара: "Стрес не є проблемою. Біда у відсутності відновлення".

Надзвичайно важливо давати собі можливість видихнути, розслабитися доступним способом (в ідеалі було б без речовин, які змінюють стан свідомості).

Добре, якщо є можливість розслабити тіло, бо м’язове напруження — це не дуже корисно в принципі, а розслаблення дає нервовій системі сигнал, що можна видихнути. Ви коли-небудь відчували розслаблення в тілі і тривогу водночас? Ні? Отож бо;

● багато рухатись. Рух — це найфізіологічніший спосіб зняття стресу. До того ж, коли ми зосереджені на діях, положенні свого тіла, то перестаємо підтримувати думкомішалку у своїй голові;

● Орієнтуватися на власні опори. Людей — формувати і звертатися до кола людей із схожими цінностями, думками, але за умов, що після контакту з ними "зрадонька" не збільшується в масштабах. Бога — класно відчувати, що над тобою є щось більше і сильніше, ніж всі русняві ракети разом взяті. До того ж, молитва для багатьох є засобом саморегуляції. На себе, своє тіло, вміння, навички з розумінням того, що навіть якщо всі інші опори руйнуються, в мене завжди лишаюся Я, і мого досвіду, мозку і рук достатньо щоб впоратися. Тому ніколи не треба жалкувати час на те, що вчить і збагачує нас. Вкладання в себе часу, сил, грошей — це інвестиція у найбільш фундаментальну опору в житті;

● робити те, що знаходиться в зоні власної відповідальності. Це і користь приносить, і буквально вимикає відчуття безпомічності після чергового висловлення стурбованості та закликів не ескалувати (тут був би доцільним смайлик, який матюкається);

● свідомо уникати інформації, яка може нанести травму свідка. Бо після того, як ти дізнався про сімейні традиції загиблої в завалах родини, про те, в якій позі знайшли немовля, а потім почув "ракет не дамо, бо це червоні лінії", то злість, образа та безсилля відчуваються особливо сильно;

● дбати про свій стан. Одну і ту ж інформацію ми сприймаємо більш чи менш інтенсивно, в залежності від внутрішнього стану. Тому надзвичайно важливо вкладатися в нього.

Потрібно оточувати себе тим, що створює максимально можливий на даний момент рівень комфорту, багато сміятися (сміх дає амігдалі команду "відбій"), дбати про себе, створювати собі рутину та не нехтувати досягненнями сучасної психології.

Якщо з певних причин відвідування психолога зараз не можливе, все одно існує купа дієвих практик, які допоможуть заспокоїтись, розслабитися, тримати фоновий спокійний настрій. Знайти їх зараз не проблема, від себе ж я рекомендую супер практичний "Психолог на зв’язку. Поради для людей, які обирають життя у війну" від БФ "Право на захист".  Довідник авторства Анна Могильник і Маріїї Яцухненко то справжній скарб, який можна завантажити безкоштовно на сайті фонду. Щиро люблю ТГ-канал Світлани Ройз "Стійкість для стійких", там вона дає практики на дві хвилинки, які допомагають розслабитися, переключитися, плюс там дуже затишна атмосфера. І ютуб-канал "Медитації українською" — там практики на будь-який смак.

Ви могли помітити, що попри тему, тут насправді не так багато інформації про фактчекінг, медіаграмотність і таке інше. Так і є. Але я свято вірю в те, що не можливо виробити резистентність до поганих новин, зради та і ситуації в цілому, без роботи над своїм станом.

Бо коли ти розбалансований, знервований і виснажений, з колії може вибити навіть найменша дрібниця, я вже мовчу про те, що робиться в нас з вами в країні. Лише із зваженого, ресурсного, більш-менш спокійного стану, ми можемо адекватно реагувати на життєві виклики та якісно відновлюватись після. Бо якщо не війна, то що ще може змусити людей дбати про свою зозульку?

Дбайте про себе, бережіть нерви і донатьте. І тоді зради будуть лише черговим досвідом, який мизасвоїмо і лише підсилимось❤️

Для СІЛЬ.Медіа психологиня Інна Радченко