«Весілля Настусі» Ольги Богомаз — поверхневий роман про глибокі проблеми

Є двоє рідних людей — брат і сестра — Яра й Олег. Вони двійнята. Разом росли, щоправда ставлення до них у родині було різне. Разом поїхали до столиці, коли почалася війна на сході України. Щоправда поїхали через різні причини. Аж ось — об’єдналися. Мама зателефонувала — попрохала приїхати на весілля молодшої доньки. Найменшу називають у родині Настуся. Вона та, що народилася уже після смерті батька. Та, до якої у матері було найтепліше ставлення.

Настуся виходить заміж одразу після закінчення школи. Але ні Олег, ні Яра додому їхати не хочуть, і мають на те безліч причин. Про які ми дізнаємося протягом читання.

Ольга Богомаз — українська письменниця, яка народилася на сході країни. У своєму інтерв’ю для видавництва «Лабораторія», яке і випустило книгу вона зауважує, що ця історія почалася у 2014 році. Її місто тоді пережило окупацію з мінімальними збитками.

«Кожного літа я приїжджала додому і мене не полишало відчуття, що я дивом не втратила цю землю… З’явилося бажання задокументувати у пам’яті малу батьківщину такою, якою знаю її я».

«Весілля Настусі» — це дебютний роман авторки. Саме ця обставина пом’якшує ставлення до нього у багатьох читачів. Мовляв, пані вперше роман написала, поверхневість, чи то пак не глибинність можна і пробачити.

Отож, Яра та Олег вирушають на схід. Туди, де пройшло їхнє дитинство. Протягом подорожі у них виринають спогади про дорослішання та дитинство.

Їдуть вони туди виключно через прохання матері. Перечити їй не сміють. Бо будь-який супротив викличе лише конфлікт у родині. Тому, незважаючи на уже дорослий вік та самостійність головних героїв, вони, пригинаючи голови — вирушають у дорогу.

Жодних сімейних сентиментів до молодшої сестри Яра та Олег не відчувають. Бо Олег завжди “літав у своїх мріях”, перейнявши батькову любов до малювання.

Сам батько Євген був художником, який працював у школі вчителем малювання. На жодну іншу роботу дружина його не пускала, попри скрутне становище родини в 90-х. Батька не стало, коли знищили його картини. Однак Олег намагається знайти хоча б одну.

Олег шукає роботи батька в таємниці від інших. Нікому про це не розповідає. Однак наприкінці ділиться результатами з Ярою. Сестра ж говорить, що вже давно займалася пошуками хоча нічого нікому не говорила, бо ніхто нічого у неї не запитував.

Здається, така філософія у їхній родині: Говори лише тоді, коли запитують.

Сама ж Яра нагадує листок, що впав із деревини. Вона сама по собі. Вона недоотримала материнської любові в дитинстві, бо не проживши до кінця смерть батька, стає тією, на кого звалюють усі дорослі обов’язки.

Зазвичай вона тікає з дому після сварок з матір’ю, а сама Оксана (мати дівчини) дорікає їй, коли після школи не прибрано в домі, або не приготовлено їжі. Загалом Оксана після смерті чоловіка наскільки зациклюється на роботі, що перестає готувати сніданки дітям. Усе падає на їхні плечі.

Додатковим клопотом для двійнят стає молодша сестра Настуся.

«Коли народжуєш дитину, яку ніхто, окрім тебе, не чекає, потрібно приготуватися її захищати. Яра зненавиділа сестру ще до народження — по-дитячо му сильно. Мати пообіцяла старшій доньці, що дозволить гратися з Настусею, а донька пообіцяла нізащо й ніколи цього не робити. В Олега були власні спостереження про нову сестру. Він почав зневажати молодшу, коли скінчилися гроші, а скінчилися вони приблизно тоді, коли мати привезла додому Настусю на таксі».

Родичі не розуміють як жінка наважилася на третю дитину після смерті чоловіка. Світла на цю ситуацію проливає уже перед весіллям Настусі близька матері жінка — мовляв, Оксані треба було, аби її щось тут тримало після смерті чоловіка.

Яра ніколи не спілкувалася з молодшою сестрою, попри те, що ділила з нею кімнату. Настуся була для неї зайвим клопотом — нагодуй, відведи в школу, приведи з гуртків. А однією з ідей фікс Яри був порятунок іграшок від молодшої сестри. Яра не приймала того, що мала Настуся грається — для неї це виглядало так, що сестра нищить усі її іграшки, тож їх треба було обов’язково заховати, цим самим врятувати.

Можливо, для Яри Настуся була не сестрою, а тим, хто зруйнував її звичний світ, який був у неї за життя батька. Коли разом з татом дівчина могла безтурботно піти до кафе, аби поласувати смачними тістечками. Це все зникло, коли батька не стало. Але так як у той самий час з’явилася Настуся — Яра могла пов’язати ці події в один вузол.

Сама Настуся єдина, у кого в цій родині було дитинство. Можливо через недоторканість до буденних проблем та стіни з матері-брата-сестри вона зберегла цю наївність подорослішавши. Здається, вона єдина хоче підтримувати стосунки з братом та сестрою. Особливо з сестрою. Це доводить її дзвінок напередодні весілля.

У книзі дім — це не те місце, яке викликає радість. Тут зображена не та родина, у якої теплі стосунки. Авторитарна мати, донька з дитячими образами, яка так і не навчилася бути дорослою у розмовах з матір’ю, син який переживає все в собі та найменша дитина, якій, здається дісталася любов від матері з лишком, навіть та, яка не дісталася її старшим брату та сестрі.

Ольга Богомаз використала у книзі дві мови. Її герої, що живуть на сході говорять російською. Яра з Олегом спілкуються між собою українською. Але, коли приїздять додому — переходять на мову регіону. Це теж один з факторів, що показує обрив між ріднею.

У родини немає спільних спогадів, що їх пов’язують. Кожен з них пам’ятає з минулого різне. А у відповідь одного на питання «А пам’ятаєш» — інший відповідає категоричним «ні».

Хоча, спільним об’єднавчим фактором для всієї рідні був дід Федір. Мати під час дзвінків розповідала дітям про його самопочуття. Зрештою, і під час поїздки Яри та Олега на весілля родину об’єднав саме дід.

Роман Ольги Богомаз зачіпає багато важливих проблем: тут і про власну ідентичність, і про стосунки в родині, і про збереження власної пам’яті та пошук свого коріння. Однак текст все ж здається недокрученим та неповним. А багато питань залишаються без відповідей. Та «Весілля Настусі» варто читати хоча б для того, аби зрозуміти, як рідні люди можуть перетворитися на чужих одне одному.