Ветеран Володимир Довган — майстер авторської гончарні керамічних виробів DOVGAN-ART у селі Хотів Київської області. Він один із перших почав відновлювати Сокальську кераміку. Працює над відродженням традиційної кераміки Київщини 15-18 століття.
Народився чоловік 1967 року в місті Шептицький у Львівській області. Був солдатом в Красногорівці під час АТО у 2015-2016 роках. Пан Володимир розповів, що випадкове знайомство з традиційним гончарним ремеслом у 1991 році стало початком любові до глини. А згодом, це захоплення переросло в професію та бізнес.
«Я щаслива людина — все життя маю хобі, яке приносить мені ще й прибуток».
Це не фабрика та не мас-маркет, тому для виробництва не потрібно великої кількості найманих працівників.
«Після того як завершимо облаштовувати арт-простір для майстер-класів та глинотерапії, хочемо розширити штат працівників, — ділиться планами на майбутнє пан Володимир, — але це дуже складне питання. Адже працівника-гончара треба підготувати, навчити. Ми вже робили спроби знайти охочих, оголошували конкурс на безкоштовне навчання. Мали навіть переможицю конкурсу з Тернополя. Дуже талановита та вмотивована учениця. Їздила до нас вчитися. Але про працевлаштування, звичайно, мови не йшло. На жаль, серед місцевих жителів ми майбутніх помічників майстра поки що не зустріли».
Та загалом найбільша складність у будь-якого бізнесу — знайти й не втратити свого клієнта.
Про Майстра
Володимиру подобається гончарство, бо «Це любов і воля. І така розкішна Сокальська кераміка не мала б бути забутою. А ми її майже втратили».
Сокальська кераміка: деталі
Письмово про дев’ятьох сокальських гончарів згадано ще у XVI столітті.
Тоді основними техніками в оздобленні полив’яних виробів сокальських майстрів були ритування, ріжкування, фляндрування. А провідними мотивами — коло, півколо, крапки, короткі лінії, інколи сітки, а також гілочки з розетками, пуп’янками і листками, зображення одного, двох, рідше трьох птахів (голуби, горобці, соколи, зозулі, невизначені птахи), рідше — кози або цапа, годинника. Часто використовувалася тема “сердечка”, написів з побажаннями, метафорами і.д.
Гармонійне поєднання форм і декору підкреслюють, що глиняні вироби Сокаля є помітним явищем не лише української, а й загальноєвропейської кераміки.
Основні техніки:
Ритування – виконували через нанесення поглибленого жолобка невеликою дерев’яною паличкою чи цвяхом, наче олівцем. Так видряпувався візерунок будь-якої форми.
Глянсування – робили гладким предметом, це міг бути камінець. На сухому черепку – наносились лінії, смуги та інші прикрашання.
Ріжкування – спеціальний ріжок наповнювали ангобом, в отвір-дірочку внизу вкладали або гусяче перо, або скляну трубочку. Цівка ангоба таким чином легко наносилася на поверхню готового виробу. Пізніше, ближче до наших часів, ріжок замінили для зручності на грушу з гуми. В такій техніці майстри виписували лінії, прямі та хвилясті, наносили цятки, листочки, розетки або інший орнамент.
Фляндрування – гострим предметом з’єднувалися три чи чотири стрічки ангоба різних кольорів, схоже це було на мармурові розводи, вони були чіткі та схожі на зигзаг.
Пан Володимир постійно експериментує з формами та техніками. Надає перевагу глазуруванню, експериментам із різними поливами. Захоплюється як традиційними формами, так і різними варіантами їх синтезу, адаптує до потреб сьогодення. Перевагу надає виробам, які не тільки декоративні, але й можуть виконувати практичні функції.
Володимира мотивує можливість постійно творити.
«Подобається бути максимально незалежним. Я не зміг би працювати у великій корпорації з великою кількістю штучних обмежень та примусів. Мені це не цікаво».
Гончарною справою Володимир Довган захопився на початку 90-х. Кілька друзів поїхали до одного з останніх старих майстрів гаварецької кераміки навчатися майстерності. У результаті, в м.Червоноград Львівської області – з’явився цілий осередок гончарів. У той час Володимир працював виключно в техніці чорнолощеної «гаварецької» кераміки. Згодом, певний час захоплювався керамікою Трипілля.
Частиною творчості Володимира є освітні проекти, майстер-класи. Зокрема, пан Довган веде гурток кераміки для дітей та батьків в творчому просторі «Арт-хаОс», дитячому садочку «Пацьорки», «ШколаДовкола», проводить майстер-класи по гончарному мистецтву під час фестивалю «Древо роду», бере участь в етно-фестивалях як в Україні, так і за її межами. Є одним із засновників фестивалю «Сам собі свято» на Веселих Кутах.
Реабілітація
Завдяки військовому досвіду Володимир побачив потребу у розвитку реабілітаційної гіпнотерапії для людей з посттравмою.
Цільова аудиторія гончарні – поранені військові, які перебувають на лікуванні чи реабілітації в медичних закладах Київщини.
У майстерні Володимира є реабілітаційні майстер-класи для ветеранів та членів їх сімей. Ідеальним варіантом є формат «Індивідуальний» – з кількістю учасників до трьох людей.Групові зустрічі теж досить ефективні. Вони більше наштовхують на спілкування учасників між собою, що не менш важливо та корисно, ніж «медитації» з глиною. Позитивний ефект дає навіть разова подія.
Майстер-класи проходять у тісній співпраці з БФ «Після служби», психологами лікарні «Феофанія».
Володимир поділився історією про хлопця, який був у полоні.
«Уявляєте в якому стані була його душа, коли він завітав до нашої майстерні?! Він просто сидів і слухав голосно… москальський шансон. Розговорилися, сказав, що колись був ковалем і робив троянди з металу, а з глини не пробував ніколи… от після того, як він зробив свою першу глиняну троянду, перед нами була зовсім інша людина. Інший погляд, інші рухи… і шансону вже не було. Такі історії надихають».
Про грант
Майстер вважає, найважливішим є те, що він змусив себе спробувати свої сили в грантових програмах.
«Важко було перший раз. Бо ти ж впевнений, що купа людей, які можуть щось краще за тебе».
Про грантову програму від Ветеранського фонду України Володимир з дружиною Оксаною дізналися в Ярмізі.
«Був такий дуже крутий багатофункціональний реабілітаційний центр. До речі, Ярміз і досі плідно працює, але сконцентрував свої зусилля на психологічній підтримці та реабілітації сімей ветеранів та військових. Подання документів на перший конкурс ВАРТО 1.0 було корисним досвідом. Ми конкурс не виграли. Але засвоїли урок, зробили висновки і вже ВАРТО 2.0 стала нашим першим успішним досвідом участі у подібних програмах. Завдяки отриманим коштам нам вдалося розпочати будівництво простору для майстер-класів, придбати додаткове обладнання. Коли я кажу ми, то маю на увазі свою сім’ю, команду».
ВАРТО – це проєкт фінансування від українського ветеранського фонду, що допомагає бізнесам ветеранів та членам родин загиблих на конкурсній основі.
Подавати заявки на фінансування проєктів можуть: ветерани, члени сімей загиблих ветеранів війни (померлих) та члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, які зареєстровані відповідно до вимог законодавства як фізичні особи підприємці та юридичні особи, зареєстровані не пізніше ніж за два роки до отримання фінансової підтримки, засновниками яких є ветерани, члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та члени сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України.
Мінімальна сума фінансування проєктів – 500 000 грн, максимальна – 1 000 000 грн.
У майбутньому Володимир планує організовувати фестивалі та брати участь у різних культурних подіях.
«Жити».
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.
