Як перший виконавець пісні «Чорнобривці» все життя приховував історію репресованого батька

Чим вимірюється людське життя? Що треба зробити, аби тебе запам’ятали? Героїчний вчинок чи може, достатньо буде просто любити свою роботу, як це робив Костянтин Огнєвий. Перед тим, як у вашій голові виникне питання хто це — випереджу його відповіддю — перший виконавець пісні «Чорнобривці»та гімну столиці «Києве мій».

Кожне десятиліття відоме своїми музикантами. Якщо ж запитати людей про те, кого з відомих українських співаків ХХ століття вони можуть назвати — відповідь не забариться. Найімовірніше, це буде Івасюк чи Яремчук. То ким же тоді був для України Костянтин Огнєвий, що залишив після себе і як так вийшло, що син репресованого за українську пісню батька, став відомим на весь світ співаком та доводив своїм виконанням українських пісень до сліз навіть іноземців.

Усе випадкове не випадкове

Костянтин Гноєвий (псевдонім Огнєвий /так, так, можете погратися і попереставляти ті ж букви у прізвищі/) народився у Дніпрі (тоді Дніпропетровську).

В одному зі своїх інтерв’ю говорив, що місто у якому жив, було босяцьке. Серед сусідів — багато злодіїв. Сам же був зі звичайної робітничої родини. Прекрасний біографічний факт, який можна було б використати у майбутньому життєписі популярного совєтського виконавця якби не… Якби не те, що коли Костеві було п’ять — батька заарештували за виконання українських пісень. Це був 1931 рік. Додому Дмитро Гноєвий уже не повернувся — помер у тюрмі. А син усе життя приховував, що його батько був репресованим. Зізнався про це лише в останньому своєму інтерв’ю. До речі, перший свій серйозний гонорар використав на встановлення пам’ятника на батьковій могилі.

Кожен із вас уже чув історії про дітей репресованих. Це те тавро, через яке тобі були перекриті шляхи до популярності та інших країн. Для прикладу згадаймо дитинство Григора Тютюнника. Однак це не випадок Огнєвого. Можливо, через доброзичливий характер, неконфліктність та певну поступливість. Бо ж були випадки, коли його просто забирали поспівати в країні рівних людей люди рівніші.

До прикладу перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький, коли відпочивав у Криму, міг відправити гінця за своїми улюбленцями, серед яких був і Огнєвий. Артисти приїздили до санаторію та співали. Співали все — від оперних арій до сучасних пісень. На такі індивідуальні концерти запрошували артистів одних — без дружин. Накривали стіл, щедро частували. Потім відвозили додому. Зустрічаючи Огнєвого після такого типу поїздок, дружина чула від нього лише одне:

«Ми скоморохи. Наша справа — розважати».

І так майже сорок років…

А до цього під час Другої світової він «дописав» собі рік і поїхав на фронт. Мабуть, думав воювати, але — став співати. Спочатку для своїх побратимів, а потім його відправили до військового музичного ансамблю. Перед солдатами виступав прямо з кузова вантажівки, інколи співав так, що музика перекривала звуки гармат. Одного разу музиканти так завиступалися, що не помітили як почався наступ. Саме тому до кінця життя на руках Огнєвого лишилися сліди від осколків.

москва-Київ? Київ

Уже після війни вступив до московської консерваторії. Ну як вступив, іспити не склав, однак ректор, коли дізнався, що Огнєвий не став студентом подивувався і сказав не морочити голову, а нести назад документи й починати навчання.

Щоправда, вступати саме до москви Костянтин не дуже хотів — мріяв навчатися в Одесі. Говорив, що любить, аби круглий рік тепло було.

Якось Огнєвого запросили на запис телепрограми у Київ. Записали швидко, у нього лишалося кілька днів у місті. Тож вирішив просто прогулятися. Зайшов до Київського оперного театру, який на ті часи вважався найпрестижнішим у союзі. Його пропустили без перешкод — подумали, що молодий виконавець.

Уже в коридорі Костянтин зустрів директора театру і запитав:

«Ви на прослуховування? Що будете співати?»

Огнєвий гав не ловив і вийшов на сцену. А після виконання композиції його прийняли працювати в оперний.

Директор прослухав і сказав:

«Ви прийняті до театру. Через два тижні дебют»

Шокований новиною Огнєвий повертається до консерваторії в москву, але виявляється, що його відрахували за прогули. Однак, ректор дозволив співаку довчитися.

Отож, почалася нова сторінка життя Огнєвого уже в Києві. Він двадцять років працював в Оперному театрі. До того ж Огнєвий перший із академічних артистів став виступати під супроводом інструментальних гуртів. За це йому погрожували звільненням.

«Ви народний артист, соліст опери, чим займаєтеся? Ми вас із театру виженемо», — говорили йому тоді партійні керівники.

Та естраду Огнєвий не кинув. А у 1960 році був першим виконавцем пісні «Чорнобривці». Вже через два роки вперше виконав пісню «Києве мій», яка стала гімном столиці.

Він записав 15 платівок, близько 200 записів зроблено для фондів Українського радіо, знімався у телефільмах, озвучував кінофільми.

Понад 30 років Костянтин Дмитрович викладав у Київській консерваторії. Спочатку доцент, потім професор, а з 1985 року завідувач кафедри сольного співу. Серед його випускників – Микола Мозговий, Віталій Білоножко, Олександр Пономарьов, Степан Гіга, Олег Кулько, брати Приймаки, Ігор Борко та інші.

«Людина має прийти до консерваторії з голосом і піти з неї з ним», — такий був головний принцип Огнєвого.

Колеги Огнєвого згадували, що той ніколи не підвищував голос і з посмішкою говорив учням:

«Це не зовсім те і не так. Треба ще подумати».

Так він сподівався на інтелект учня та розуміння власних помилок.

До Огнєвого через простоту та харизму тягнулися всі довкола.

Гроші та телеграми замість слів про кохання

Серйозно ставився до роботи, однак не настільки серйозно до жінок. З першою розлучився, а з другою, молодшою за нього на десять років — одружився після певних перипетій.

Олена (майбутня друга дружина) закохалася в Костянтина та все чекала, що він освідчиться. Однак Огнєвий жив одним днем. Він міг іти за руку з Оленою і, зустрівши в театрі знайому, сказати їй:

«Ну коли ж ми з вами будемо зраджувати вашому чоловіку»?

Не витримав батько дівчини. Дав їй грошей і відправив до моря. Олена ж написала Огнєвому, що відпускає його.

Співак слідом не кинувся. Натомість відправляв телеграми, писав листи. Одного разу прислав гроші і Олена не витримала — повернулася до нього в Київ. Через два роки пара одружилася. Скромно. Навіть не в центральному РАЦСі.

Слабкості

Огнєвий був схиблений на техніці. За спогадами дружини Олени, у них було все найдорожчих марок — від кухонного приладдя до пральної машини. Авжеж, не на зарплату в Оперному театрі. Тут і стала в нагоді естрадна діяльність. Він любив естраду. Йому подобалося, коли в нього були гроші.

Огнєвий міг раптово заїхати за дружиною, повезти її до магазину та купити шубу, або старовинну обручку з діамантом.

Ще однією слабкістю Огнєвого були жінки. Дружина його дуже ревнувала. Уже з роками просто почала приймати таким як є. Хоча, коли одного разу стосунки в родині ледь не дійшли до розлучення, Огнєвий сказав дружині робити як знає. Вона лишилася з ним.

Останні роки

Спочатку був інфаркт. Однак потім Оггнєвий одужав і знову почав ходити на роботу. Раптом прихопило спину. Почали лікувати, бо він все частіше скаржився, що важко вставати. Згодом лікарі встановили діагноз — рак нирки та метастази в хребті.

Пів року Огнєвий пролежав, не рухаючись, а у 1999 році помер.

Чорно-білий чи сірий світ.

Від авторки

Бути патріотом своєї країни добре. Це — біле. Підтримувати російське — погано. Це — чорне. А якщо ти патріот, що розмовляє російською? Це тоді який колір? — Може, сірий?

Огнєвий народився у непросту добу — репресії, війна, відлига і при цьому був провідним артистом у Київському оперному театрі, викладав у філармонії, вчився у консерваторії та був першим оперним співаком, який почав виконувати пісні на естраді. Зокрема українські.

Якби це був твір про патріотизм, то далі б варто було написати, що Кость Огнєвий попри все беріг у собі дух палкого українця і возвеличував українську пісню, не зважаючи на нещадні жорна совєтської системи. Але Огнєвий не був героєм. Просто людина, яка народилася в союзі. Людина, яка співала все життя.

Я відкрила для себе Огнєвого ще десять років тому. Перша пісня, яку я почула у його виконанні — «Кохана». Спокійно та з теплотою, попри немодну мелодію вона навіяла на мене відчуття внутрішнього тепла. Послухайте. Можливо й вам сподобається.