Студентські роки — насичені часи. Для молоді — це нові події та знайомства, але не в Україні. Ковід та повномасштабне вторгнення значно змінили життя студентів. А заняття онлайн зробили їх менш соціальними. Принаймні за їхніми словами.
2020 року Кабінет Міністрів України запровадив карантин для всіх закладів освіти (і не тільки). Відтоді школярі та студенти “сиділи” на дистанційці. До 24 лютого 2022 року пандемія COVID-19 відійшла на другий план через російське вторгнення. Однак частина студентів продовжила навчатися дистанційно.
Мінус соціальні навички
Поліна Бакеєва — шестикурсниця в Полтавському національному педагогічному університеті. Навчається на вчительку української мови та літератури. Дівчина говорить, що дистанційне навчання значно вплинуло на життя.
«Соціальні навички до ковіду були більш розвиненими, памʼятаю на прикладі своїх одногрупників, адже ми комунікували та бачилися практично кожного дня. Могли допомагати один одному, підтримувати. Спілкування було налагоджене практично з кожним. Жага до знань, особисто в мене, була на високому рівні, адже ми більше могли взаємодіяти з викладачами. Я була більш зосередженою та цілеспрямованою, як і більшість моїх одногрупників. Коли почався ковід, і в нас розпочалося дистанційне навчання, то мені було досить важко, тобто складно було встановлювати через екран компʼютера звʼязок із викладачами та своїми товаришами з групи. Мене щось постійно відволікало та тривожило, тож це погіршило навчання».
До ковіду Поліна брала активну участь в студентському житті: записалася до гуртків, спілкувалася зі студрадою. Під час дистанційного навчання цього не було, та коли її група вийшла вперше на очне навчання, то участі Поліна вже практично ніде не брала.
«Серед студентів мого університету стало менше спілкування з одногрупниками та знайомими, адже після повномасштабного вторгнення хтось виїхав за кордон, а з кимось вже просто не перетинаємося».
Поліна говорить, що мотивація до навчання зменшилася. Студентці хотілося більше діяльності в університеті, вона не могла зібрати себе до купи, були періоди, коли вона вигорала через навчання.
«Студенти до ковіду були активними та ініціативними. Ми прагнули очного навчання, а не дистанційного, хотілося більше соціалізації. Наразі до дистанційного настільки звикли, що воно стоїть в пріоритеті, люди виснажені постійними тривогами — це відволікає від навчання. Щодо теперішнього студентства, наразі намагається відродитися певна соціалізація. Усіх заохочують вчитися очно. Активно працює студентська рада, щоб студенти могли відвідувати заходи та брати в них участь. Тому може комунікація та взаємодія збільшилися у порівнянні з часами ковіду та з початку вторгнення».
Вже не так цікаво
Вікторія Гайтанжи навчається в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтва на графічну дизайнерку. ЇЇ посада — голова студентського самоврядування НАКККіМ. Вона розповіла, що за час повномасштабного вторгнення жага студентів до навчання сильно зменшилася. Молодь не відчуває справжнього студентського життя через постійну ізоляцію під час ковіду та війни.
«Студенти стали менш зацікавлені в розвитку самоврядування та участі в заходах нашого закладу».
Вікторія помітила, що молодь менше спілкується через відсутність такої можливості:
«Мотивація до навчання помітно зникає під час проведення пар онлайн, адже студенти знаходяться на нейтральній території та не можуть особисто поспілкуватися з викладачами або одногрупниками».
Дівчина помітила, що студенти не мають певної організованості та відчуття відповідальності. Скорочується можливість комунікації не тільки зі своїми однолітками, а також зі старшими курсами. За останні роки студенти стали менш зацікавлені у своїх спеціальностях та розвитку у цих напрямках.
Все залежить від людини
4-курсниця Анастасія Лавренюк навчається в Житомирському державному університеті імені Івана Франка на вчительку української мови та літератури. Вона вважає, що немає великої різниці у прагненні до знань у тих, хто не робив цього до ковіду чи повномасштабної війни. Як показує час, в наших реаліях є можливість навчатися в будь-який період, чи то ковід, чи війна. Різниця лише в тому, як змінюється якість цієї освіти, адже онлайн навчання, на її думку, завжди було гіршим.
«Зміни у мотивації дуже відчутні, особливо після початку війни, був пригнічений стан, постійні переживання, і навчання тоді навіть в думках не було, бо єдине, про що думали, чи настане завтрашній день. Звичайно з часом звикаєш до цієї обстановки, постійних тривог, і розумієш, що в будь-якому випадку руки опускати не варто, навчання — це важливий період в житті, тому потрібно триматися та мотивувати себе самостійно, навіть через не можу».
Анастасія говорить, що порівнюючи тоді й зараз, змінилося багато, особливо ставлення до речей. Зараз моральне стоїть вище над матеріальним, радість приносить те, що твої близькі люди поруч, живі та здорові, та можливість існувати в цю хвилину. Кожен став сильнішим і витривалішим, люди можуть оцінити ситуацію холодним розумом, і морально бути готовими до гіршого, більшість із нас навчилися надавати підтримку і бути поруч в скрутні часи. Тяжкий час навчив багатьох речей, які раніше в нас виявлялися не так.
Думка викладачки
Викладачка Полтавського педагогічного університету з кафедри журналістики Леся Лисенко повідомила, що криза завжди передбачає певні етапи адаптації до нових умов.
«Не всім студентам вдавалося самоорганізуватися на однаково високому рівні. Очевидно, були на це різні причини: емоційна напруга під час самоізоляції в умовах карантину, дискомфорт, пов’язаний з побутовими проблемами, коли усі члени родини теж працювали дистанційно; відсутність належного технічного забезпечення тощо. Не думаю, що пандемія кардинально вплинула на мотивацію студентів навчатися. Можливо, карантин проявив її рівень у питаннях самодисципліни, організованості, здатності до системної самостійної роботи».
Пані Леся впевнена, що спілкування наживо у колективі – це простір для різних студентських активностей, які доповнюють навчальний процес, урізноманітнюють його. Онлайн-версії таких форм не можуть бути адекватними альтернативами для студентського колективу, особливо на перших курсах навчання.
«На мою думку, найбільше ізоляція позначилася на вмінні студентів налагоджувати зв’язки, контакти. Спілкування – це основа нашого соціального життя. Коли руйнуються усталені комунікаційні моделі, то не всім вдається швидко адаптуватися до нових. Навіть в умовах змішаного навчання, за можливості працювати в аудиторії ми з колегами помічаємо відсутність згуртованості, спільності, іноді дезорієнтацію через зміну онлайн і оффлайн моделей».
З соціологічного боку
Тетяна Єрескова, соціологиня, фахівчиня з соціальних комунікацій та доцентка кафедри соціології Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана зазначила, що студенти стали більше проводити часу онлайн.
«Усе це передбачало оптимізацію самостійної дослідницької, пошукової, творчої діяльності студентів. А це підвищило вимоги до вмінь студентів самостійно вирішувати проблеми. Саме тому основною особливістю для студентів у цей період стала не лише необхідність систематизації знань, але й формування набору певних вмінь та навичок для збереження ефективності навчання».
Хоч ковід та повномасштабне вторгнення погіршило багато звичних речей, та все ж молодь в процесі адаптації.
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.
