«Заручники війни»: інтервʼю з режисеркою про зйомки фільму та порятунок тварин
У вересні завершили зйомки документального фільму «Заручники війни», що розповідає про українців, які ризикували своїм життям для порятунку тварин. У кінотеатрах фільм планують випустити у 2025 році, а ми поговорили з режисеркою Марією Дергачовою1 про складнощі зйомок в умовах бойових дій, моральні виклики та важливість порятунку чотирилапих, які стали заручниками війни.
Як зʼявилась ідея фільму про тварин під час війни
У 2021 році команда планувала зняти стрічку про безпритульних тварин в Україні. Робота мала розпочатись у березні 2022 року:
«Ще в лютому ми готувалися до зйомок, налагоджували контакти з героями. Проте почалося вторгнення. Спочатку ми були в шоці, але коли прийшли до тями, то зрозуміли, що не можемо оминути війну та просто розповісти якусь історію про безпритульних тварин. Це вже не могло існувати без війни, тому ми зробили іншу історію. Всі герої, яких ми мали знімати — опинилися в окупації. Вийшло так, що вони стали героями фільму в іншому контексті, почали розповідати не просто про тварин, а ще й про війну».
У березні 2022 року Марія розпочала роботу над короткометражним фільмом про евакуацію тварин з центру «Adopt Don’t Stop» із Києва за кордон. Проте пізніше зрозуміла, що тему тварин під час війни необхідно висвітлити ширше:
«Загалом все це почалося з невеликої історії, я допомагала як волонтерка евакуйовувати тварин з Києва за кордон і через особисті переплетіння зʼявилась ця тема. Вирішила її висвітлити, бо вона є близькою особисто мені».
Знімальна команда та сюжет фільму
Над фільмом Марія працювала з командою, з якою реалізувала вже не один проєкт2. У стрічці планують показати три етапи боротьби за тварин:
- виживання під окупацією;
- порятунок на фронті;
- нові родини для врятованих.
«У нас по структурі є розподіл на три частини: окупація (притулки Київщини), евакуація (ми їздили на евакуацію тварин з зони бойових дій), третя частина наш улюблений промінчик сонця у цьому фільмі — історії врятованих тварин. Ми вже розповідаємо щасливі історії прилаштувань, коли тварини в сімʼях і все погане позаду».
Зйомки на деокупованій Київщині
Через тиждень після деокупації Київщини знімальній команді вдалося потрапити на звільнені території, де ЗСУ проводили зачистку та розміновували території:
«Росіяни були там понад місяць і залишили багато мін. Коли ми працювали, сапери поруч із нами розміновували території, ми чули звуки детонації снарядів. Нас супроводжували військові, було небезпечно зробити не той крок і потрапити на міну. Були історії, що цивільні поверталися в свої будинки після деокупації та підривалися на розтяжках. Це була дуже сильно замінована територія — найбільша складність і найбільша на той час небезпека. Ми знімали там кілька днів».
Героями фільму «Заручники війни» стали тварини, а провідниками, які могли розповісти їхні історії порятунку — люди. Спочатку Марія з командою знімали тварин у притулку Сіріус, який є найбільшим в Україні. У ньому проживає понад три тисячі безпритульних котів та собак:
«Коли ми приїхали, деякі тварини були живими скелетами, можна було буквально бачити їхні ребра з-під шкіри. Не вистачало їжі, не було можливості її постачати. Доводилося по місцю шукати їжу, варити якісь каші та рятувати тварин».
Знімальна група також відвідала Гостомельський притулок, який пʼять тижнів був під російськими обстрілами. Деяких тварин росіяни розстрілювали впритул, інші — загинули від уламків снарядів:
«Протягом усього часу в притулку залишалася власниця Ася Серпінська, вона вже пішла на пенсію. Це найстарша зооволонтерка в Україні. В окупації її робота не зупинялася ні на день. У притулку було близько 300 тварин, не було проблем з їжею, вона мала запаси корму. Але притулок знаходився близько до зони бойових дій, тому на жаль, було багато прильотів».
Також Марія потрапила у притулок у Бородянці, де була одна з найважчих ситуацій через недбалість керівництва. Їй вдалось зафільмували історії небайдужих волонтерів, які вивозили звідти тварин:
«Притулок був зачинений протягом усієї окупації, тварини залишались у клітках та вольєрах без доступу до їжі та води. Ніхто не міг потрапити на цю територію. Про евакуцію тварин не подбали завчасно і ніхто не лишився на території разом з ними. У перший день деокупації волонтери доїхали до притулку, там проживало понад 400 собак, з них — 222 тварини загинули, а близько 150 змогли дивом врятувати. Усіх тварин почали вивозити, відгодовувати, рятувати фізично та психологічно».
Тварини у затопленій Херсонщині після підриву ГЕС
Коли світ дізнався про підрив росіянами Каховської ГЕС, Марія з продюсеркою були на фестивалі документального кіно, проте довелося швидко змінити плани:
«Я поїхала з пʼятьма сукнями, ми не планували ніяких зйомок, у нас були протерміновані акредитації і сталася така велика трагедія. Ми побачили кадри тварин, які залишалися на дахах будинків і я подзвонила до команди порятунку, вони завершували евакуаційний рейс на Донеччині і одразу виїжджали на Херсон рятувати тварин. Ми прийняли рішення, що теж виїжджаємо та будемо фільмувати. Я позичила якусь футболку зі свинками, старі штани і в гумаках туди поїхала. Вже наступного дня зранку ми були у Херсоні та фільмували все на човні».
Перші дні зйомок у Херсоні оператор знімав все на камеру. Проте, росіяни почали масовано обстрілювати з артилерії місця скупчення людей. Через погіршення безпекової ситуації журналістам заборонили виходити на воду:
«Мій оператор поїхав і я залишилася сама з командою порятунку. Фільмували все просто на телефон. Близько тижня я провела щоденно на човнах, це було важко для всіх. Команда порятунку більше року майже щоденно вивозила тварин із зони бойових дій, вони звикли до екстремальних умов, але до артобстрілів додайте затоплене місто і те, що тобі потрібно керувати човном, який ти перший раз бачиш. Орієнтуватися по місцевості, по Google Maps, але уявіть це карта для машин, а ми пливемо на човнах між будинками».
Марія зазначає, що найважче було через кілька днів після підриву, коли рівень води знизився:
«Звісно всі раділи, що вода сходить, але з-під води у затопленому місті почали зʼявлятися тролейбуси, паркани, газові труби — для нас це все було перешкодами, за це зачіплявся човен. Ми прорізали наші гумові човни не раз, ледь не тонули, нас рятували ДСНС. Щодня були екстремальні виклики».
У звичайних умовах евакуації тварин вивозили на автівках, де було достатньо місця. Проте на гумових човнах у Херсоні не могли поставити більше шести боксів з тваринами:
«Ми починали о шостій ранку і це була безкінечна кількість запливів. Ми співпрацювали з ДСНС, вони віддавали ключі від квартир, чиї власники не думали про такі масштаби трагедії та залишали котів у квартирі, але до вечора вода заповнилася до висоти третього поверху. Приватні сектори фактично повністю пішли під воду. Люди благали забрати тварин, які залишились на верхніх поверхах».
«Найважче було працювати у приватному секторі та ловити котів. Вони маленькі та можуть забратися у будь-який куточок, вони пірнали в горища, до яких неможливо було дістатися. Собака через свій розмір залишалася на даху і їх було легше ловити. Тварини в шоці та стресі агресують, вони не розуміють, що ти хочеш їх врятувати шкрябаються та кусаються. Але були випадки, коли тварини йшли прямо в руки, ніби дійсно відчували, що ти готовий їх врятувати».
Марія досі зберігає на полиці одяг, в якому рятувала тварин із затоплених територій, і не може нічим випрати запах трагедії Каховської ГЕС:
«Затопило все місто, під воду пішли всі заправки, заводи. Бензин та нафта почали виливатися і вода була масна. Коли ми ловили тварин у воді, їх було важко спіймати за шкірку, бо вони були в цьому маслі. До сьогодні я не змогла відіпрати речі, і вони окремо лежать, ніби експонат».
Поїздки у зону бойових дій та команда порятунку з Харкова
«Ми випадково знайшли в інтернеті команду порятунку з Харкова, подивилися на їхні відео, я тоді взагалі не могла уявити, що люди їдуть у зону бойових дій та рятують тварин, і займаються цим щоденно».
У 2023 році Марія та команда почали працювати з командою порятунку та фільмувати тварин поблизу лінії фронту на Харківщині та Донеччині. Зйомки стрічки у зоні бойових дій майже ніколи не можна було спрогнозувати чи передбачити, що відбудеться:
«Коли ми працювали з командою порятунку у Вовчанську і почався наступ на місто, ми доїжджали з Харкова до Вовчанська протягом години і за цей час вже могла змінитися ситуація у місті. Не було чітких меж, де знаходяться росіяни, а де були наші війська. І ти вже по ситуації мав оцінювати, куди ти можеш зайти, а куди ні. З кожним днем це варіювалось, що одна година дороги могла змінити все».
Також у фільмі планують показати історію Руслана з команди порятунку, який врятував з-під завалів у Бахмуті пса Буча. У собаки був обпечений ніс, йому надали допомогу у Харкові.
Як проходила евакуація тварин
Тварини переживали евакуацію з зони бойових дій по-різному. Проте всі вони були налякані, чули безперервні вибухи та не розуміли, що відбувається:
«Тварина в стресі, раптом приходять якісь невідомі люди і починають її ловити, вона не розуміє, що відбувається. Через те, що ти працюєш в зоні бойових дій, немає часу на встановлення контакту з твариною, тобі потрібно якнайшвидше її забрати з цього місця і забратися самому, тому що може початися обстріл. Доводиться силою забирати тварину, звісно, вона розгублена».
Марія розповіла, що найважчим під час евакуації для неї було спостерігати за прощанням власників із тваринами, яких вони були змушені віддати:
«Вони не можуть евакуюватися з зони бойових дій, або їм доводиться евакуюватися, але вони не можуть забрати тварин з собою, тому що потрібно шукати нове житло. У нас є велика проблема з тим, що не приймають з тваринами в гуртожитки, не дають в оренду квартири чи будинки. Тому люди вимушені віддати, і от ці сльози розпачу, що вони повинні попрощатися зі своїми улюбленцями, бо не мають іншого шляху – це дуже важко бачити».
Головною проблемою евакуації — є переповнені притулки. У прифронтових зонах для тварин зовсім не залишилося місця, у тилових містах — притулки переповнені на 30-50%:
«Місць не вистачає через велику кількість тварин. Коли їх евакуюють, команда порятунку забирає тварин до себе в Харків, далі розвозить по всій Україні та за кордон. Намагається якось розподілити їх, але попит і кількість тварин перевищує місця, які б могли їх прийняти. Відкриваються нові центри адопції, але евакуаційний рейс може щодня привозити близько 50 тварин і це шалена кількість, доводиться тіснитися, збільшувати тваринам вольєри, знаходити якісь варіанти».
Адаптація тварин або довгоочікуваний Happy End
Після евакуації тварина потрапляє в місце для адопції, де її соціалізують, намагаються повернути довіру до людей, нагадують, що у неї знову є вдосталь їжі та місць для прогулянок:
«Тварини досить швидко відходять від стресу, адаптуються до нових умов, вони розуміють, що їх врятували. Після адаптації вони готові на прилаштування та їм шукають сімʼї, щоб знайти новий дім».
У третій частині фільму планують показати щасливі історії тварин, які опинились у безпеці з новими господарями. Зокрема, глядачі знову побачать пса Буча та його нову власницю, дізнаються більше про волонтерку з Бородянського притулку та її собачку Лісу або про військового, який за допомогою тепловізора врятував кішку:
«Військовий, який врятував кицю з позиції, він шукав її тепловізором, вона була поранена, а він дуже хотів її врятувати і привіз у клініку порятунку, а після цього забрав додому».
Волонтерка Наталія кілька років опікувалася собаками з Бородянського притулку. Вона мала улюбленицю собачку Лісу, і після деокупації забрала її додому:
«Вона (собака — авт.) була дуже налякана, і до сьогодні чутлива, ляклива, не прибіжить тебе облизувати, лежить в куточку. Але вона дуже довіряє своїй господарці. Собака місяць провела у вольєрі, де половина тварин загинуло. Вона перший час мала звичку злизувати конденсат з носика, кажуть, що вона не могла напитися довгий час, таким чином Ліса себе рятувала і таки вижила. Наче сама собі утворювала цю водичку і постійно нею користувалася. Тільки нещодавно у неї ця звичка зникла».
Підготовка до премʼєри фільму та представлення стрічки світу
У вересні команда завершила знімальний процес фільму, наразі триває робота над монтажем:
«Зйомки фільму тривали з квітня 2022 року по вересень 2024 року з великими паузами, ми шукали фінансування, частково вкладали свої гроші, команда, оператор, водій — всі працювали безкоштовно, на ентузіазмі. Це було важко. Зараз починається чорновий монтаж, а далі довга робота над постпродакшном. Всього має бути 70 хвилин фільму, а знято дуже великий обсяг матеріалу».
У 2025 році фільм планують презентувати українським та закордонним глядачам:
«Ми хочемо, щоб попри весь смуток і трагедію, про які ми розповідаємо, залишилися світлі почуття. Ми говоримо про порятунок, і не зважаючи на те, що люди і тварини, які це пережили, побачили багато поганого та страшного – такі історії рятують. Тобто, ти рятуєш якусь тварину, а насправді рятуєшся сам».
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.
