Жіночий погляд у мистецтві: коли камера дивиться не на жінку, а разом з нею

Що відчуває жінка, коли на неї дивиться камера? Це не риторичне питання. Більшість художніх фільмів показують героїнь очима чоловіка. Та є й інший ракурс — жіночий. Саме про нього й поговоримо.

Як відповідь на концепцію чоловічого погляду (male gaze — про нього ми вже писали в одному з наших матеріалів), яку сформулювала британська дослідниця Лора Малві, з’явилась ідея жіночого погляду (female gaze). Кінорежисерка та письменниця Айріс Брей описує його як спосіб звільнити жінок від ролі сексуального об’єкта. У своїй книзі «Жіночий погляд: революція на екрані» (2020) вона аналізує, як у кінематографі можна зобразити дівчат як повноцінних суб’єктів, а не декоративних персонажів.

«Це не просто погляд, створений жінками-режисерками. Це погляд, який передає досвід героїні», — писала Айріс Брей.

Перші приклади жіночого погляду: кіно Аліс Гі-Бланше

У німому короткометражному фільмі «Madame a des envies» («Бажання мадам») режисерка Аліс Гі-Бланше зобразила жіночі бажання ще у 1906 році. Вагітна жінка у стрічці піддається своїм примхам: їсть, курить, забирає смаколики у перехожих. Її чоловік безпорадно біжить слідом, везучи візочок із дитиною. Емоції героїні передано через великі плани, що дають змогу глядачеві відчути її внутрішній стан. Уже тоді камера фокусувалась на переживаннях, а не лише на зовнішності.

Як розпізнати жіночий погляд у фільмі?

За визначенням Айріс Брей, кінематограф з жіночим поглядом має такі ознаки:

• Головна героїня є жінкою.
• Історія розказана з її точки зору.
• Події кидають виклик патріархальним нормам.
• Глядачі проживають досвід героїні через акторську гру та сцени.
• Якщо тіла показані еротизовано — це зроблено свідомо, без вуаєризму.
• Задоволення глядача не виникає з об’єктивізації.

Жіночий погляд виводить глядача з пасивного споглядання в активне співпереживання. Він змушує дивитися не на жінку, а разом із нею.

Досвід, який рідко бачимо на екрані

Айріс Брей зізнається:

«Я переглянула сотні фільмів і серіалів, щоб написати цю книгу («Жіночий погляд: революція на екрані»), і я була шокована тим, наскільки рідко показані досвіди, пов’язані з жіночими тілами (цисгендерними чи трансгендерними). 

Фізіологічні досвіди (ріст грудей, менструація, оргазми, аборти,

пологи, кліторектомія, менопауза), а також соціологічні досвіди (відсторонення, домінування, сексуальне насильство, зґвалтування) ігноруються, ніби вони не мають значення.

Наші художні фільми, які переважно писали, продюсували, режисерували чоловіки, демонструють кричущу зневагу до жінок». 

Ці аспекти або замовчуються, або показані з позиції зовнішнього, часто чоловічого, погляду. У результаті жінки не впізнають себе в культурному продукті.

«Розповідь служниці»: про жінок і для жінок

Серіал «Розповідь служниці» (The Handmaid’s Tale), знятий за романом Маргарет Етвуд, показує тоталітарне суспільство, де жінки перетворені на «живі інкубатори». Попри жорстоке приниження, серіал має жіночий погляд: головна героїня Джун бореться за гідність і свободу, а події подано через її сприйняття. Завдяки внутрішньому монологу глядачі проживають її травму зсередини. Це приклад того, як навіть теми насильства можуть бути подані з емпатією.

Візуальні прийоми жіночого погляду в кіно

Великий план. Коли камера фокусується на обличчі героїні, глядач краще відчуває її емоції. Так, у «Чорному лебеді» (Black Swan) ми бачимо, як внутрішні тривоги балерини Ніни передаються через міміку та погляд.

Сцени зі сновидіннями та галюцинаціями. У «Чорному лебеді» режисер використовує галюцинації, аби показати страхи й невпевненість героїні — ми буквально бачимо її психічний стан.

Всевідаючий голос-оповідач. У серіалі «Пліткарка» (Gossip Girl) голос за кадром веде оповідь, коментує події та створює атмосферу від імені жінки.

Руйнування четвертої стіни. У «Погані» (Fleabag) героїня безпосередньо звертається до глядача, ніби веде внутрішній діалог із нами. Це розширює межі екрана і втягує глядача в її переживання.

Суб’єктивна камера. У серіалі «Я люблю Діка» (I Love Dick) камера показує сцену з перспективи героїні, яку ігнорують чоловіки. Це дає змогу краще зрозуміти її відчуття відчуження.

«Портрет дівчини у вогні»: приклад естетики рівності

У фільмі Селін Ск’ямма «Портрет дівчини у вогні» (Portrait de la jeune fille en feu) художниця Маріанна малює наречену Елоїзу. Камера зосереджена не на об’єктивації, а на спостереженні та взаємності.

Обидві жінки дивляться одна на одну. Вони — не предмет і глядач, а два суб’єкти, рівні у бажанні. У сексуальних сценах кадри не розділяють героїнь, а залишають їх поруч, в одному плані — як рівноправних партнерок.

«Навіть якщо я — об’єкт картини, я також і суб’єкт, який спостерігає», — говорить Елоїза.

Цей фільм — яскравий приклад того, як жіночий погляд у кіно може руйнувати стереотипи та формувати нову оптику бажання.

Чому це важливо

Фільми з жіночим поглядом — це не тільки про репрезентацію жінок. Це про зміну парадигми. Вони вчать емпатії, розвивають емоційний інтелект і допомагають будувати рівноправні стосунки.

Бути собою — важливіше, ніж підлаштовуватись під шаблони краси з екрана. Особливо, якщо ці шаблони створені чужими очима.

Іноді достатньо змінити ракурс — аби змінити світ.

Вікторія Лисенко