Знайти кожного: як українські журналісти розслідують воєнні злочини росіян

Від початку повномасштабного вторгнення сучасна українська журналістика зазнала змін. Медійники зіткнулися з багатьма викликами, які в минулому не були такими актуальними, як нині. Журналісти фіксують воєнні злочини, дії окупантів на тимчасово окупованих територіях, висвітлюють правду про цю війну та всіляко доносять її до світу.

Втім, не варто забувати, що також представники ЗМІ не лише інформують суспільство щодо стану справ у країні, а й проводять власні розслідування, які дають змогу викрити російських загарбників та злочинців, які брали чи беруть участь у катуванні військових та цивільних, грабуванні мирного населення та відкритому геноциді українського народу.

Від дати проголошення незалежності України медійники боронять нашу державу на інформаційному полі, лишень від початку великої війни вони почали робити це активніше. 

Тож у цьому матеріалі ми розповімо про кілька розслідувань, якими нині займаються українські медійники.

Фільм-розслідування «Втеча від росіян. Історія порятунку викрадених українських дівчат»

Катування, погрози та примусова русифікація – ось що нині переживають діти, яких окупанти депортують до росії чи примусово вивозять на тимчасово окуповані території. Військові рф створюють справжні табори та катівні, в яких утримують неповнолітніх українців.

Суть розслідування

Команда незалежної агенції журналістських розслідувань «Слідство. Інфо» створили фільм-розслідування, в якому зібрали факти про утримування росіянами викрадених українських дітей. Медійники не лише показали всьому світу історію двох дівчат, яких примусово депортували окупанти, а й також зробили все можливе для їхнього порятунку.

Головними героїнями розслідування, яких довелося рятувати з російської неволі, стали 18-річна Анастасія та 17-річна Марія, що проживали у Херсоні. Дівчата близько 11 місяців перебували в окупації не лише в своєму місті, а й на території тимчасово окупованих Криму та Генічеську.

Історія викрадених дівчат досить складна, як і історія їхнього порятунку, адже окупанти масово вивозять дітей та молодь на підконтрольні росіянам території та ні за яких обставин не хочуть повертати їх рідним. 

Для вивезення подруг застосували схему «роздачі путівок», яка полягає в тому, що вчителі-колаборанти, які згодилися на співпрацю з окупаційною владою, запропонували українкам нібито відпочити в одному з кримських санаторіїв. Дівчата згодились, адже поїздку їм запропонувала знайома викладачка, не підозрюючи, що згодом їм доведеться звідти тікати, оскільки їх не лише незаконно утримуватимуть там, а й вивезуть на територію іншого окупованого міста.

Українок привезли в санаторій в Євпаторії, обіцяючи їм двотижневий «відпочинок». Насправді ж дівчат тримали в Криму близько двох місяців, а згодом перевезли в окупований з лютого 2022 року Генічеськ. 

Це сталося приблизно в той час, коли воїни ЗСУ звільнили Херсон. Дізнавшись про звільнення рідного міста, дівчата намагались «достукатися» до так званого керівництва закладу з проханням відпустити їх додому. Втім, після чергової відмови та примусового виїзду до Генічеська втратили останню надію на швидкий порятунок.

Згодом про історію дівчат дізналася одна з журналісток агенції розслідувань Юлія Химерик. Вона сконтактувала з ними через соціальну мережу Instagram та дізналася, в яких умовах їх тримають. 

З розповіді Анастасії та Марії про те, як їх перевезли до Генічеська, поселили до гуртожитків та «дали можливість навчатися» в місцевому коледжі стає зрозуміло, що росіяни та колаборанти намагаються створити нібито «свою» атмосферу, в якій викрадені діти почуватимуть себе не викраденими, а повинні бути вдячні за сумнівний та уявний «порятунок».

Вплив та підняті питання

Розслідування допомогло з’ясувати, в яких умовах тримають депортованих українських дітей і уявити, в якому стані перебувають інші. Наприклад, від викрадених дівчат журналісти дізналися, що росіяни й так звана колабораційна влада погрожують дітям та створюють для них нелюдські умови для життя.

У гуртожитках, де мешкали героїні розслідування, було холодно, кімнати не опалювалися, обігрівачі брати забороняли, душ вмикали лише раз в тиждень, а то й рідше. У будівлі були відсутні кухонні плити та приладдя для жителів помешкання. За будь-якої спроби дівчат суперечити правилам воєнної комендатури, яка діяла в межах навчального закладу, їм погрожували вигнанням на вулицю.

Завдяки розповідям Марії та Анастасії, медійникам вдалося дізнатися, як окупанти впливають та тиснуть на дітей: психологічно та фізично. Вони не лише намагаються примусово русифікувати неповнолітніх українців, прививаючи їм почуття поваги до культури росіян, а й використовують психологічний тиск з метою повного стирання української ідентичності.

Ось як ці процеси прокоментувала радниця-уповноважена президента України з прав дитини Дар’я Герасимчук:

«Вони хочуть виростити бійців, які потім підуть проти України».

«Вони мають намір викрасти майбутнє нашої країни, викрадаючи наших дітей».

Пізніше журналісти дізналися, що росіяни й колаборанти також створюють катівні для депортованих. Так звані ями, в яких дітей б’ють так, аби побоїв не було видно на тілах.

Під час розслідування медійники також підняли одне з чи не найважливіших наразі питань: як рятувати дітей з тимчасово окупованих територій, як це було з Марією та Анастасією? Виявилося, що наразі в Україні немає прямих ліній для того, щоб евакуювати людей з території росії чи окупованих українських населених пунктів. Це можна зробити лише самостійно, або через інші країни.

Наступною проблемою, яку висвітлили медійники під час розслідування та на яку точно варто звернути увагу керівним органам України – деякі батьки не хочуть займатися порятунком своїх дітей. Для цього існують різні причини: страх, вплив російської пропаганди на свідомість дорослих чи нерозуміння алгоритму евакуації. Особливо гостро ця проблема постає в контексті розуміння того, що окупанти часто викрадають сиріт, які позбавлені батьківського піклування, та про яких немає кому потурбуватися, окрім самої держави.

Так батько Марії спочатку відмовився від евакуації доньки, оскільки боявся, що її затримають на кордоні та повернуть назад, що спровокує жахливі наслідки для неї. Чоловік закликав дівчат залишатися в Генічеську та чекати, доки українські військові звільнять місто.

Це ж медійники з’ясували і під час розмови з благодійним фондом «Save Ukraine». Представники організації зазначили, що просто не мають права займатися евакуацією дітей, якщо на це не дають змогу батьки чи опікуни викрадених. Вони не можуть повпливати на цю ситуацію.

Виникає цілком логічне питання: хто допомагає окупантам вивозити дітей на непідконтрольні українцям території чи до самої росії? Відповідь теж не змушує себе довго чекати – колаборанти. Серед яких багато педагогів.

Ідентифікація колаборантів

У ході розслідування журналісти «Слідства.Інфо» встановили щонайменше п’ять осіб, зокрема, українців, які причетні до викрадання дітей з Херсонської області та депортації їх на територію держави-агресора чи підконтрольні окупантам населені пункти. Цю інформацію можна використати для притягнення злочинців та державних зрадників до відповідальності за скоєне.

Загалом, розслідування, яке провели медійники, привернуло увагу тисяч людей як в Україні, так і за кордоном. Представник Офісу Генпрокурора України Юрій Бєлоусов зазначив, що цей фільм стане частиною кримінальної справи проти рф.

---

Викриття одного з підрозділів російської розвідки

Від початку повномасштабної війни OSINT-розслідування набрали нових обертів, оскільки працівники ЗМІ активно послуговуються даними з розвідки на основі відкритих джерел та знаходять безліч інформації, яка викриває російських злочинців. 

Журналісти не лише встановлюють імена та особисті дані окупантів, знаходять інформацію про їхні місця проживання чи рід діяльності, а й дізнаються про цілі підрозділи російських окупаційних військ. Уже нині ці дані будуть в нагоді правоохоронцям, працівникам Служби безпеки України та загалом державі для притягнення воєнних злочинців до відповідальності на міжнародному кримінальному суді. 

Суть розслідування

Нещодавно один з медійників «Телебачення Торонто» Анатолій Остапенко провів власне розслідування, під час якого йому вдалося віднайти інформацію про засекречений підрозділ головного управління розвідки росії та його працівників, які займаються розробкою ІПСО, звернувши увагу лише на одного окупанта, який загинув на третій день вторгення російських загарбників до України.

На це розслідування журналістів наштовхнула надзвичайна цікавість російських чиновників до родини одного із загиблих в Харкові окупантів Олександра Жихарєва.

Як стало відомо медійникам, Жихарєв брав участь у захопленні Харківської спеціалізованої школи №134. Окупант та, як стало відомо пізніше, один із спецпризначенців підрозділу ворожої розвідки, загинув на третій день повномасштабного вторгнення – 27 лютого 2022 року, втім, політики та представники всіляких російських міністерств понад рік приїздили до родини загарбника та приділяли занадто багато уваги як для одного військового в рф.

Хід розслідування

Поспостерігавши за пропагандистськими сюжетами росіян та почавши з’ясовувати особистість загиблого окупанта, медійники отримали інформацію про його батька Миколу Жихарєва та брата Данила Жихарєва. Оскільки розслідувачам здалися сумнівними постаті цих двох, вони «копнули» далі. 

Завдяки корумпованості рф та одному з найбільших бажань жителів країни-агресора, яке полягає в можливості швидкої наживи, журналісти отримали доступ до злитих російських податкових баз даних. Вже звідти вони дізналися, що обидва представники родини Жихарєвих отримують зарплату не інакше як від міністерства оборони рф. Тут вже стало цікавіше, оскільки інформації про місця їхньої роботи вказувати ніде не захотіли, як і офіційні посади.

Втім, дослідивши базу даних трішки детальніше, розслідувачі виявили цілий прошарок працівників так званого гру рф, які представляли собою секретний підрозділ управління, що займається ІПСО.

Так, саме ці росіяни розробляють схеми та алгоритми для інформаційно-психологічних операцій як для жителів країни-агресора, так і для українців на тимчасово окупованих територіях чи депортованих на підконтрольні ворогові землі.

Деанонімізація спецнайманців

Попри те, як спецслужби не намагались замаскувати їхні імена, вказуючи фейкові номери мобільних телефонів та приховуючи особисту інформацію, журналістам вдалося з’ясувати адреси та паспортні дані працівників підрозділу та представити їх українцям:

• Елизавета Пенькова;
• Валерия Шацкая;
• Анастасия Голубицкая;
• Наталия Безсмертная;
• Михаил Хованский;
• Андрей Лобурец;
• Юлия Семенова;
• Татьяна Некрасова;
• Галина Смирнова;
• Оксана Бондаренко;
• Андрей Подгуйко.

Вплив розслідування

Це розслідування – черговий доказ того, що росіяни, які скоюють злочини проти українців (тобто, всі), не такі вже й не недосяжні, де б вони не працювали та спецпризначенцями яких служб би не були. Саме завдяки корумпованості та недбалості уряду цієї країни, зажерливості її людей та самого існування підрозділів, які спеціалізуються на створенні психологічної зброї проти мирного населення, журналісти мали можливість виявити та знайти кожного, хто бере участь у війні проти українців. 

Інформація, яку знайшли журналісти, а також інтерпретували у доступний для аудиторії формат, черговий раз доводить те, що кожен росіянин, який скоїв воєнний злочин проти українців та кожен, хто відповідальний за вторгення окупантів до нашої держави, буде знайдений та опиниться на лаві підсудних в Гаазі.

Виконана медійниками робота та дані працівників так званого засекречного підрозділу гру може бути використана українськими правоохоронцями та представниками ГУР, а схема розслідування в подальшому застосовуватися для пошуку колаборантів, воєнних злочинців тощо.

---

«Ввязался — побеждай». Історія російських мобілізованих, які хотіли побєдіть в Україні

Повномасштабна війна, бажання виявити кожного російського окупанта та сучасні методи розслідування дали змогу журналістам виявляти російських військових, маючи в арсеналі крихти інформації: одну світлину, аудіозапис голосу, скриншот відео чи… військовий квиток.

Суть розслідування

Так журналісти нашого видання отримали документи двох мобілізованих росіян, які прийшли захоплювати українські землі. Квитки окупантів знайшли неподалік донецького міста Авдіївка. Самих же господарів цих папірців поряд не було.

Завдяки доступу до особистих документів окупантів, журналістам вдалося дізнатися про їх життя трохи більше. Використовуючи соціальні мережі та кілька слів у військових квитках, медійники з’ясували, де та в яких умовах росіяни проходили свою службу.

З профілів загарбників у соцмережах вдалося дізнатися не лише їхні міста проживання чи як змінилася їхня зовнішність за кілька років від проходження строкової служби, а й їхні «вподобання», якщо це можна так назвати. 

Також використовуючи традиційні «одноклассники» та «вконтакте», журналісти з’ясували подробиці особистого життя і навіть змогли знайти дружину одного з військових. Під час розмови з медійницею під прикриттям, яка представилася умовною Настею, що нібито знайшла телефон чоловіка жінки на одній з позицій, росіянка розповіла, що цей окупант вже ліквідований силами ЗСУ.

Використовуючи ті ж соціальні мережі, журналістам вдалося отримати скриншоти листування одного з військових рф, яких розповідав знайомому, де він перебуває та чим займається. Поєднавши цю інформацію з даними з даними розвідки на основі відкритих джерел, стає зрозуміло, ким саме служили росіяни, а також напрямки, на яких вони воювали та скоювали свої воєнні злочини проти українського народу.

Використання отриманої інформації

Інформацію, яку здобули розслідувачі, можна використати для ідентифікації інших окупантів, оскільки доводить, що на основі відкритої розвідки у мережі, можна знайти багато потрібних даних. Також цією схемою можна послуговуватися під час встановлення місць перебування мобілізованих росіян, які воюють на території України.

Це розслідування – ще один доказ того, що маючи щонайменше одну зачіпку, можна дізнатися про ворога іншу інформацію, аж до банального: живий та продовжує тероризувати населення України чи вже мертвий. Це не звільняє жодного окупанта від відповідальності за скоєне, втім, додає цифру до зведення Генштабу.

---

«На це здатні лише психопати»: хто катував херсонців?

Черговим доказом воєнних злочинів росіян та причетності окремих окупантів до катувань мирного населення на тимчасово окупованих територіях України стало розслідування журналістів агенції «Слідство. Інфо».

Суть розслідування

Оскільки медійникам вдалося поспілкуватися з одним із херсонців, яких катували російські окупанти в катівні для цивільних, світ зміг дізнатися нові подробиці воєнних злочинів, які скоює ворог на тимчасово не підконтрольних Україні територіях, а також імена катів та інформацію про них.

У цьому розслідуванні журналісти не лише дізналися, що роблять росіяни з полоненими цивільними та як знущаються над ними, а також зібрали докази воєнних злочинів ворога від безпосереднього очевидця та постраждалого українця. 

Використовуючи інформацію, яку надав херсонець Данило, заздалегідь попрохавши працівників ЗМІ заблюрити його обличчя, оскільки він досі боїться, що окупанти можуть його знайти, медійникам вдалося зафіксувати факти фізичного та психологічного насильства росіян над мирним населенням України.

Чоловік не звертався до поліції, оскільки йому вдалося виїхати із захопленого ворогом Херсону до деокупації міста. Втім, він поспілкувався з журналістами та надав їм важливі свідчення. Можливо, люди б і не дізналися правду, якби Данило не наважився розповісти її медійникам, адже більшість українців, яких тримали в херсонській катівні, і які не встигли чи не змогли втекти, були примусово вивезені на територію росії чи закатовані до смерті.

Медійникам вдалося з’ясувати, що роблять росіяни з цивільними українцями, яких викрадають серед вулиць та тримають в неволі:

• намагаються вибити свідчення про тероборону, українських військових, диверсанантів, місця розташування складів зі зброєю;
• погрожуть зґвалтувати, б’ють електрострумом, заганяють голки під нігті;
• найжорстокіше знущаються над тероборонівцями, яких їм вдалося викрасти;
• відбирають речі, перевіряють телефони, змушують роздягатися та б’ють;
• погрожують зброєю та вбивством;
• застосовують психологічний тиск, залякують.

«Я не знаю, що йому робили, що з ним робили. Але коли я почув той крик, я не знаю, мені, мабуть, ні один фільм жахів тепер не страшний», – спогади херсонця про катування окупантами бійця тероборони.

Співпраця з правоохоронцями та ідентифікація російських воєнних злочинців

Окрім зібраних доказів воєнних злочинів росіян та їх оприлюднення для всього світу, журналісти також змогли попрацювати зі слідчими, які займаються справою херсонських катів (Олександра Бичарова, Олександра Науменка, Анвера Муксимова та Олександра Чиленгірова), а також встановити імовірно причетних росіян до знущань над українцями.

Також медійники з’ясували, де проживає кожен з окупантів, де вони проходили свою службу і яку участь брали у воєнних діях на території України.

Не менш з тим, журналісти виконали ще одну роботу, яка дасть змогу цивільним, які врятувалися з херсонської катівні чи постраждали від ворога на інших окупованих територіях, а правоохоронцям притягти росіян до відповідальності за скоєні злочини. За інформацією Данила, вони ідентифікували особи ще щонайменше двох окупантів, які тероризували мирне населення – Андрій Лисов та Єгор Бондаренко, а також встановили особи ще близько 20 росіян, які можуть бути причетними до знущань над цивільними. 

Наразі, завдяки віднайденим медійниками фотографіям та даним, правоохоронці зможуть ідентифікувати злочинців.

Світлини імовірних злочинців також залишимо тут, оскільки лише поширюючи їх та показуючи справжні обличчя росіян, існує шанс, що їх хтось впізнає.

Вплив розслідування

Розслідування, яке провели медійники, знову доводить те, що кожен воєнний злочинець, який прийшов захоплювати українські землі, буде знайдений. Це лише питання часу та розголосу. Співпрацюючи зі слідством, журналісти можуть викривати окупантів, та розповісти всьому світу про те, що вони роблять з нашими людьми.

---

«Тридцять три дні окупації у будинку №17, Буча, Україна»

Це розслідування вже саме по собі підняло сучасну журналістику на новий рівень, оскільки для того, щоб достеменно з’ясувати, як жили мешканці одного з бучанських багатоповерхівок під час окупації міста, медійники використовували повідомлення з їхнього чату.

Багато українців досі не можуть розповісти про жахи окупації, які їм довелося пережити, адже росіяни вбивали їхніх друзів, рідних чи знайомих, знущалися над ними та бомбардували їхні домівки. Тож журналісти відтворили картину життя в захопленому місті, поспілкувавшись з мешканцями багатоквартирного будинку №17, що розташований у промисловій зоні Бучі – міста, що стало символом жорстокості ворога.

Суть розслідування

Журналісти використали нестандартні методи розслідування з єдиною метою – висвітлити, в яких умовах люди переживають окупацію та в якому психологічному стані перебувають в цей час. Але, здається, їм вдалося набагато більше. 

Використовуючи листування бучанців у месенджері Telegram, а також безпосередньо оглянувши місця подій, медійники відтворили картину тогочасних днів, показавши світу, в яких умовах живуть українці в окупації.

Переглянувши чат будинку, можна відразу простежити зміни у настрої людей, їхні переживання, страхи та тогочасний психологічний стан. Містяни були нажахані, розчаровані та знесилені. Кожного дня вони бачили смерті своїх знайомих та сусідів, втім, намагалися й надалі турбуватися одне про одного.

Відтворення картини життя людей в окупації

Завдяки цьому по-новому створеному розслідуванню, нескладно простежити, як живуть люди в окупації та зрозуміти їхній стан після звільнення населених пунктів. Українці тижнями, а то й місяцями, шукають воду, їжу та ліки, тікають від обстрілів та російських військових, потерпають від насилля окупантів.

Медійникам також вдалося зафіксувати жахливі руйнування, які лишили після себе росіяни. Знищені будинки, побиті та пограбовані квартири, зруйновані оселі – обличчя окупантів.

Фіксація воєнних злочинів, скоєних окупантами

З чату мешканців будинку №17 журналістам вдалося зібрати свідчення щодо обставин смертей інших людей. Містяни розповідали одне одному, хто з їхніх знайомих загинув та за яких обставин. Оскільки Буча була окупована і правоохоронці не мали змогу відразу ж зафіксувати загибелі людей, інформація, яку надали містяни, стане ще одним доказом воєнних злочинів росіян. 

Так, з листування бучанців медійники дізналися, що деякі люди помирали від нестачі їжі та ліків, але багатьох вбивали окупанти. Порушуючи всі звичаї війни, вони розстрілювали мирних мешканців, забивали їх до смерті та знущались над українцями.

Одним із питань, яке висвітлили журналісти, стали суперечки людей на підґрунті виснаження та перебування в стані постійного страху. Містяни були виснажені та залякані, тож починали сварки між собою. 

Використовуючи такий незвичний метод розслідувальної журналістики, медійники не лише зібрали інформацію про злочини російських окупантів, а й змогли показати всім, як і що відчувають люди, які опинилися на одній території з ворогом. Цей матеріал дав змогу зафіксувати жахи, які скоїли росіяни в місті, а також те, як їх переживало мирне населення.

---

Сучасна журналістика змінилася. Не можна стверджувати, що в країні стало менше проблем, які потребують уваги соціуму чи суспільного розголосу, втім, наразі розслідувачі дещо змінили свій вектор діяльності. Щодня росіяни скоюють воєнні злочини на території України, намагаються захопити наші міста та села, депортують дітей та чинять геноцид української нації. Тож усіх об’єднала спільна мета – знайти та покарати кожного, хто прийшов на українську землю, вбиває, катує та викрадає наших військових та мирних жителів.