Зруйновані міста, викрадені діти, зламані життя: українські документалки про вторгнення росіян

Кіно – один із найдоступніших засобів візуально зобразити життя, чи, радше, виживання, а також інші події, що відбуваються під час повномасштабного вторгнення, зафіксувати воєнні злочини російських загарбників та свідчення їхніх жертв. Тому сучасний кінематограф став одним із засобів показати всьому світу, що зробили росіяни з нашою державою.

За ці майже півтора року від початку Великої війни в Україні, вийшло чимало документальних стрічок про збройну агресію окупантів. У цьому матеріалі ми зібрали кілька, вартих уваги.

Документальний фільм журналіста та мандрівника Дмитра Комарова «Рік»

Від початку повномасштабної війни амплуа Дмитра Комарова, якого здебільшого запам’ятали з програми «Світ навиворіт», змінилося. Бо з виходом його документальної стрічки «Рік», люди стали сприймати чоловіка та його роботу зовсім інакше.

Вперше глядачі побачили фільм на своїх екранах 24 лютого 2023 року, на річницю Великої війни. Телевізійний проєкт складається з двох частин.

Ми не враховуватимемо окремі частини цього проєкту, такі як дні з державними діячами, а поговоримо власне про основну його долю – задокументовані події повномасштабного вторгнення.

У фільмі показані не лише кадри з деокупованих міст, а й уривки інтерв’ю з військовими та державними діячами. Кінокартина фрагментована та різноманітна. У ній зібрані розмови з Президентом, Головнокомандувачем, очільником української розвідки, спогади про ранок 24 лютого та перебіг бойових дій на початку вторгнення.

Команда Комарова також показала роботу наших військових, які знищують ворогів. Відсутність певної манірності робить цей фільм по-справжньому жахливим за своєю суттю: журналіст показує кадри не здалеку, а з самого окопу, під час обстрілів. Показує розбиту росіянами колону українських авто мирних жителів, які намагалися виїхати з небезпечних територій.

Цей фільм вартий уваги, адже в ньому зібрано багато доказів російської жорсткості та української стійкості, які має побачити світ.

Документальний фільм про депортацію та викрадення українських дітей «Понівечене дитинство»

Журналісти видання «ONLINE.UA» створили документальний фільм «Понівечене дитинство», в якому розповіли історії лише кількох дітей, які стали жертвами російського цинізму. Але таких дітей сотні тисяч.

У фільмі використали фрагменти інтерв’ю з дітьми, яких викрали росіяни, та батьками, що їх врятували. Діти розповіли, що окупанти створюють абсолютно непридатні для проживання умови для найменших українців, яких примусово депортують.

За свідченнями врятованих дітей, росіяни здійснюють на них психологічний тиск, намагаються маніпулювати почуттями та використовують наративи, згідно з якими, батьки викрадених українців нібито не бажають їх шукати, тому «добрі» окупанти знайшли для них вже нову, «кращу родину».

Також у фільмі розповіли про те, яким чином росіяни всіляко використовують техніки примусової русифікації, намагаючись переформатувати дитячу свідомість, засмічуючи її пропагандистськими настановами.

Документальний фільм «Окупація: ціна слова»

Медійники однієї з наймасштабніших українських агенцій журналістських розслідувань «Слідство. Інфо» створили документальний фільм, що висвітлює одне й найпоширеніших явищ та злочинів, що скоюють росіяни від початку повномасштабного вторгнення – переслідування працівників ЗМІ на окупованих територіях.

Відсутність інформації = безперешкодна можливість поширення своєї пропаганди

У фільмі зібрали історії п’ятьох журналістів. Автори кінострічки розповіли історію кожного медійника, аби довести, що злочини окупантів проти українських представників преси регулярні та систематичні, а не поодинокі.

Кілька журналістів детально згадали та розповіли про те, як їм погрожували, викрадали та били, в яких умовах вони перебували в російському полоні, як від них вимагали інформацію про інших журналістів та місцевих військових.

Є у фільмі й історія загиблого на початку повномасштабної війни українського фотожурналіста Максима Левіна. Окупанти вбили чоловіка. Його тіло знайшли за кілька тижнів. Представники організації «Репортери без кордонів», які згодом розслідували обставини загибелі журналіста, дійшли висновку, що росіяни катували чоловіка перед тим як вбити.

У кінострічці також згадали і той момент, що найбільше загарбників дратує той факт, що українські медійники «заважають» їм створити та показати ідеальну картинку їхньої «зустрічі» з людьми, які нібито все життя чекали на таких «визволителів».

За словами виконавчої директорки Інституту масової інформації Оксани Романюк:

«Одне діло захопити територію, а інша справа – це втримати контроль над цією територією. Без впливу на мізки громадян, через інформаційні ресурси – це дуже складно зробити. Тому вони й намагалися захопити ці ресурси та захопити журналістів, змусити їх співпрацювати».

Фільм присвятили Максиму Левіну та всім журналістам, які загинули від рук окупантів внаслідок повномасштабного вторгнення, що розпочали військові держави-терористки 24 лютого 2022 року.

Документальна стрічка «Інтернаціональний легіон. Воля без кордонів»

Усі вони вирушили до України, аби захищати її незалежність та народ. Не всі вони військові, але без сумнівів стали на оборону нашої держави. У кожного з них своя мотивація, мета і стимул, які змусили їх покинути кордони рідної держави та вирушити сюди. Втім, усі вони схожі в одному – цінують волю, свободу та життя всіх людей на землі. Вони – військові інтернаціонального легіону.

У кінострічці журналісти поспілкувалися з кількома воїнами, які нині обороняють нашу державу в складі інтернаціонального легіону. Захисники розповіли чому саме вирішили приєднатися до українських військових, за що воюють та що їх найбільше налякало.

Кінострічка вкотре дає змогу побачити та показати те, як ставляться жителі інших країн до війни, яку розпочала росія. Військові-іноземці зазначають, що на власні очі побачили, наскільки окупанти безпринципні та наголошують на тому, що ті порушують та ігнорують будь-які закони і звичаї війни.

«Вони вже програли цю війну, але занадто вперті, аби визнати це»

У фільмі також зібрали кадри зі зруйнованих росіянами міст, які зафіксували журналісти та іноземні військові під час виконання бойових завдань на фронті.

Кінотрилогія «Воєнна розвідка України: на морі, у небі, на землі»

Аби закарбувати роботу української воєнної розвідки, військовий ЗСУ Артем Шевченко створив цикл документальних фільмів.

Перший фільм «Авіапрорив на Азовсталь. Небо» розповідає про унікальні деталі повітряно-десантної операції розвідників до оточеного окупантами Маріуполя. У фільмі розповіли, як навесні 2022 року військові здійснювали логістичну операцію з постачання гарнізону оборонців, що перебували на «Азовсталі».

У кінострічці показали інтерв’ю з українськими розвідниками, які розповіли, як проводили цю операцію. Також у фільмі використали кадри, що зняли під час її проведення.

Другий фільм «Харківський контрнаступ. Земля» розповідає про масштабну та блискавичну операцію-контрнаступ українських розвідників та воїнів у Харківській області, яка відбулася восени 2022 року. Саме тоді за участі воїнів ЗСУ та штурмовиків загону «Кракен» було звільнено майже всю Харківщині від російських окупантів.

У стрічці показали кадри з боїв на фронті, роботу розвідників та штурмовиків, як вони планували свої операції та які складнощі зустрічали на своєму шляху. Про складнощі та перебіг операції розповів і сам очільник ГУР МО Кирило Буданов.

Третій, останній фільм з циклу «Битва з острів Зміїний. Море» розповідає про перебіг боїв та боротьби за відновлення контролю українців над островом Зміїний.

У кінострічці розповіли про те, як українські військові потрапили в полон та в чому саме полягала небезпека тривалого контролю окупантів над островом. Також у фільмі використали унікальні кадри з операції, в якій брали участь спецпризначенці СБУ.

Документальний фільм від Ukraїner «Як у вас почалося 24 лютого?»

У цій документальній стрічці журналісти показали історії людей, які стали на захист нашої держави та роблять все можливе для нашої спільної перемоги. Медійники поспілкувалися з українцями, життя яких докорінно змінилося після початку повномасштабного вторгнення. Вони обрали для себе нові професії та звання і працюють на нашу спільну перемогу.

У фільмі не лише використали кадри з місць бойових дій, а й фрагменти інтерв’ю з військовими, волонтерами, медиками. Всі вони розповіли про те, що саме стало для них поштовхом піти в ту чи іншу сферу оборони України, що вони при цьому відчували та думали. Вони також розповіли про те, які складнощі зустрічають на своєму шляху та як з ними можна впоратися.

Через призму власного досвіду та за допомогою використання кадрів з тих місць, про які говорять люди, можна зрозуміти, що відчували ці українці в ті моменти.

Документальна короткометражна стрічка «Фортеця Маріуполь. Останній день на Азовсталі»

За своїх хронометражом цей фільм дуже короткий, але дуже пам’ятний. Його автором став Дмитро «Орест» Козацький, який обороняв завод «Азовсталь» до повного виходу всіх військових та цивільних з території підприємства. У чотирихвилинному фільмі військовий показав вщент зруйнований завод, який щодня й щоночі бомбардували росіяни.

Ця стрічка не динамічна, але захоплює дух жахами тієї реальності, з якою довелося зіткнутися українцям, які опинилися на території «Азовсталі». Дах пробитий, обстріляний та провалений вниз, з нього на бетонну підлогу стікає дощ.

Музичний супровід, який лунає на фоні зафільмованих щемких кадрів, навіює почуття жаху та страху. Військовий зняв територію зруйнованого комбінату за день до російського полону, давши можливість всьому світу побачити, що зробили окупанти з місцем, де перебували тисячі бійців та цивільних.

Страшно уявити, скільки людей загинули на території «Азовсталі», який безперестанно штурмували російські загарбники, не маючи жодної людськості чи жалю, вбиваючи все живе на своєму шляху, знищуючи до останнього місце, в укритті якого перебували мирні українці, які потребували порятунку.

Вони зруйнували не «Азовсталь». Вони намагалися зруйнувати серце Маріуполя. Але в них не вийшло.

Кінематограф завжди був одним із найдієвіших засобів висвітлення певної епохи чи реальності. Війна завжди жорстока та нищівна, і створюючи саме документальні фільми, люди намагаються показати це та донести до іншого світу.

У кінострічках про це вторгнення українці показують правду такою, якою вона є, без жодних прикрас та вигадок. Перевага документалістики полягає в тому, що вона — про реальність, якою б страшною чи жахливою та не була.

Це лише деякі з фільмів, варті уваги, адже ми та весь світ маємо знати та бачити, хто такі росіяни, що вони чинять з нашою країною та не дати їм приховати свої злочини, які вони скоюють проти українського народу.