Мір, труд, май: спростовуємо радянські гасла

«Ооо. Я пам'ятаю, яке це було свято. Більше, мабуть, тільки 7 листопада. Вихідний. На вулицях людно, грає музика. Всі йдуть із повітряними кулями, транспорантами, плакатами вождів».

Для багатьох людей радянського покоління першотравень запам'ятався саме таким. Мало хто тоді задумувався, що день солідарності виник у Чикаго. Бо у союзі свято мало особливе значення. Щоправда, не для всіх. Поки одні раділи святкуванню, інші були в таборах, жили без паспортів, а замість грошей за роботу отримували трудодні.

То яке ж воно, подвійне свято, що так глибоко вкорінилося в головах наших родичів?

Розбираємося за допомогою головних лозунгів з історикинею Тамарою Ткаченко.

Правда и справедливость – политика коммунистов!

Чомусь одразу приходить на думку Чорнобиль. Бо радянський союз приховував від усіх інформацію про те, що трапилося. Лише під тиском Європи, коли про катастрофу дізналися в інших державах, верхівка просто змушена була сказати про вибух. Однак реальні масштаби все одно ніхто не окреслив. Людям, які тоді їхали з Чорнобиля, говорили, що це тимчасово й вони скоро повернуться.

Щодо справедливості – яскравий приклад переслідування інакодумців, засудження їх до тривалих термінів ув'язнення, створення каральної медицини (спеціальних психіатричних лікарень).

«Потрапив до інституту Сербського. У мене стали брати кров по цілому шприцу через день. Всього за 20 днів у мене взяли 10 шприців крові по 10 куб сантиметрів в кожному. Для яких аналізів потрібна була така кількість крові, ніхто з хворих не розумів. Самопочуття моє з дня на день погіршувалося, на прогулянки я не ходив, спав цілодобово. Щойно вставав з ліжка починала крутитися голова, підступала тошнота і я втрачав свідомість. Ніхто з хворих не отримував так, як я – 12 кубиків в одному уколі, інші отримували 2-3 кубика. Негативний вплив на моє здоров’я здійснювало й те, що в мене через день брали по повному шприцу крові. Харчування було недостатнім, низькокалорійним…З кожним днем ставало дедалі гірше. Мій організм був отруєний аміназином. Крім головокружіння та втрати свідомості почалися болі в серці. Я відчував, що помираю, але мені було все одно. Мені хотілося лише щоб мене ніхто не чіпав», – дисидент Юрій Ветохін.

Власть и собственность – народу!

В основному законі держави Конституції зазначалося, що вся влада належить народу. Але у 6 статті було написано, що керівною та спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи державних і громадських організацій є комуністична партія радянського союзу. Саме комуністична партія, а не народ, визначала генеральну перспективу розвитку суспільства, внутрішню та зовнішню політику.

Ну і якщо говорити про владу, то коли відбувалися вибори, голосували за одного кандидата. Дуже часто навіть не знаючи, хто ця людина. Та й кандидатур визначала партія, а не народ. Як правило, альтернативи не було.

Коли декларували рівність громадян, у радянському союзі існувала партійно-державна номенклатура, яка користувалися різними пільгами. Це були ті, хто мав привілеї в розподілі матеріальних благ, закриту систему виробництва та постачання продовольства.

Солидарность народов в борьбе за свои права – основа мира на Земле!

У 1962 році радянський союз почав розміщувати на острові Куба балістичні ракети із ядерними боєголовками. Тоді світ стояв на межі ядерної війни і тільки завдяки здоровому глузду і безпосереднього прямим переговорам між президентом США Кеннеді та Микитою Хрущовим, який на той час очолював радянський союз, вдалося уникнути війни.

Для багатьох селян, звільнення від рабства почалося лише з 1974 року. Тільки тоді їм почали давати паспорти. До цього люди не мали жодних документів.

Наприклад відома на весь світ художниця Катерина Білокур, картини якої були на виставках у Європі, була закріплена за своїм колгоспом і не мала документів, які б посвідчували її особу.

Достойному труду – справедливую зарплату!

Протягом багатьох десятиліть у радянських колгоспах праця вимірювалася трудоднями. Так званими паличками. За них селяни часто отримували зерно, або ж просто "дякую". Лише в травні 1966 історія радянських трудоднів закінчилася. Люди почали отримувати гроші за роботу.

Нет – нищете и безработице!

Справжнім лихом у радянському союзі став товарний дефіцит. З кожним роком у розряд дефіцитних товарів потрапляло все більше і більше речей. Тому "діставання" дефіцитних товарів стало ледь не сенсом життя частини людей.

Особливо дефіцитними були якісні та імпортні товари. Коли вони з'являлися на полицях — за ними вишикувалися довгі черги. Черги, до речі, стали символами й ознаками великих міст, постачання яких було порівняно кращим ніж у селах.

Достойная жизнь ветеранов – честь и достоинство общества!

Ви колись чули вислів: Без рук, без ніг, а низу краник? Він з'явився дякуючи, ветеранам Другої світової війни, які повернулися йому додому без рук та ніг. Їх називали самоварами.

Тоді додому повернулося багато людей без кінцівок. Деякі мали родину. Більшість — лишалися без будинку та рідних людей. Однак радянська влада не могла залишити напризволяще героїв війни. Тих, хто віддавав життя за велику перемогу, тих, чий подвиг закарбувався у віках.

Про них подбали — частину вивезли до Сибіру, ​​дехто потрапив до Валааму. Це концентраційний табір для інвалідів Другої світової війни, який був заснований на наказі тодішнього керівництва. Подейкують навіть про розстріли. Однак досі історики не знайшли документів, які підтверджують цей факт.

У інтернатах героїв війни без рук та ніг подеколи навіть виносили подихати свіжим повітрям та підвішували на гілки дерев. Інколи про них забували й вони замерзали. Це були молоді хлопці, скалічені війною, які більше не могли бути корисними Батьківщині.

Отаке «достойне життя».

Да здравствует великий вождь трудящихся И. В. Сталин!

Використавши у 1932-1933 роках проти українського селянства терор голодом, Сталін не залишив поза увагою й інші верстви населення. Так, 2 липня 1937 року підписали рішення на основі якого з'явився таємний наказ з визначенням розкладки ворогів народу.

Вимагалося в найближчі чотири місяці викрити й репресувати 269 тисяч ворогів. З них 76 тисяч мали розстріляти, а інших — відправити в табори.

Щоб полегшити виявлення такої кількості ворогів народу, чекістам дозволяли офіційно використовувати фізичні методи впливу на допитах. Під тортурами люди часто визнавали себе винними у скоєнні неіснуючих злочинів.