Не виносити «сміття» з хати, їсти все з хлібом і жити як всі. Радянські звички, яких ми досі не можемо позбутися

У союзі люди жили за звичками, які сучасна молодь навряд зрозуміє: господині колекціонували сервізи, робили консервацію та накривали столи на всі свята. Деякі радянські традиції досі можна зустріти в побуті українців, адже так робили батьки та покоління перед ними.

Деякі звички так глибоко вкоренилися у суспільстві, що позбутися їх важко і досі. Але можливо, якщо знати справжні причини тієї чи іншої звички. Що ми й спробували зробити у матеріалі.

«Не чіпай, це на Новий рік»

Зізнавайтеся, бачили в бабусиній шафі нові скатертини, рушники, посуд тощо, які завжди чекали або й досі чекають кращих часів? Пояснити це просто. Радянські часи – період дефіциту, черг та економії. Людей змалечку привчали жити в очікуванні кращих часів, вигаданого казкового комунізму, зберігати гроші під матрацом, а кришталевий посуд – у серванті. Перелік подібних речей можна довго продовжувати, однак це не лише про матеріальне.

Сама ідея про те, що колись настануть якісь кращі часи, досить шкідлива, адже мова про економію на власному комфорті. Люди звикли відкладати якісні речі для кращої нагоди. Але яка нагода може бути кращою, ніж ваше життя та задоволення ним?

Не варто чекати гостей чи Різдва, аби порадувати себе красивим одягом чи поснідати з гарного посуду. Слушний день – сьогодні, правильний час – зараз.

«Сам гинь, а товариша виручай»

Радянське мислення передбачає глибоке переконання, що людина – маленька частинка великого колективу, а спільне благо важливіше за індивідуальне. Звідси походить думка, що ми маємо безпосереднє відношення до життя інших людей, а отже, мало не зобов'язані коментувати чи критикувати, коли хтось робить те, що ми вважаємо неправильним. Це ж стосується нав’язливої допомоги, яку часто прикривають любов’ю чи піклуванням.

Ця звичка настільки глибоко в’їлася в поведінку людей, що навіть фраза «це її/його особиста справа» досі здається декому радикальною. Літні люди донині вважають, що мають право змусити молодих родичів жити за їхніми правилами, розповідають, на що треба витрачати гроші та як виховувати дітей.

Давати непрохані поради – однозначно шкідлива, токсична звичка, від якої варто позбуватись. Це не означає, що варто відмовитися від допомоги один одному. Зовсім навпаки: час поважати особисті кордони іншої людини, її вибір та досвід.

Столи, що ломляться від їжі

У багатьох родинах традиція збиратися за одним столом існує за замовчуванням, не зважаючи наскільки якісні стосунки між людьми, чи цікаво їм разом, чи хоча б приємно бути за одним столом. Тих членів родини, які вирішують не приєднуватися до дійства, категорично засуджують, адже «колективні переконання» важливіші за особисті інтереси.

Добре, якщо родина дружня, однак іноді сімейні стосунки залишають бажати кращого. Для людини з родинними проблемами це завжди стрес. До того ж не всім до вподоби столи, що вгинаються від страв, море алкоголю та російські фільми на телевізорі.

До речі, чи задумувалися ви колись, навіщо стільки готувати? Справа не лише в колективній травмі Голодомору, що спричинила бажання купувати й готувати наперед. Йдеться не лише про гостинність, а й про бажання показати статус, навіть якщо його не було: ось яка я молодець, дефіцит дістала, успішна жінка! Та який сенс побиватися кілька днів на кухні, щоб потім половину викинути?

«Не винось сміття з хати»

Про сварки, насилля, про те, що хтось у сім'ї має залежність і псує життя всій родині, про все погане – мовчати. Це переконання безсумнівно має зникнути. По-перше, ділитись власними почуттями та подіями, що непокоять з іншими – важливо та корисно. По-друге, якщо не виносити «сміття» з хати – вдома буде брудно та незатишно, і навряд хоч хтось зможе бути там щасливим.

Сімейне насилля не має бути табуйованим. Ні жінка, ні чоловік, не повинні залишатися в аб’юзивних стосунках. Поради старшого покоління про терпіння й жіночу мудрість роками робили життя тисяч сімей нестерпним. Тож, якщо одного разу з вами повелися неприйнятно — такі стосунки варто припиняти.

Домашні та «парадні» речі

Якщо ви й досі носите вдома старі футболки й спортивки з дірочкою, а красиві речі одягаєте лише «на вихід» – прийміть наші співчуття, ви продовжуєте жити з совковим мисленням. Звичка ходити вдома аби в чому залишилася нам від союзу, адже дістати нові якісні речі в часи дефіциту було тим ще квестом. Тож ходити в них просто так вважалося неприйнятним.

Піклуватися про себе потрібно будь-де та будь-коли, щоб подобатися собі не раз на тиждень, а щоденно, коли проходиш повз дзеркало. Якщо ви чекали нагоди викинути старі речі та одягнути свої ідеальні джинси – це знак.

Народна медицина

Найкраща у світі радянська медицина була настільки «ефективною», що люди негайно увірували в цілющу воду, «заряджену» перед телевізором, користь прийняття кип’яченої урини натщесерце та магічні властивості гасових припарок. Чому?

Замість того, аби покращувати якість медичних послуг, у союзі збільшували кількість лікарень. Як наслідок — вони майже завжди були переповнені, нерідко люди лежали просто в коридорах. Причиною цьому також є те, що багатьох госпіталізували без показань.

Безоплатна медицина, що є чи не головним предметом ностальгії, насправді міф. Медичний бюджет формувався з податків усіх робітників, тобто із загального бюджету країни. Через нібито безоплатність ставлення до людей часто було хамським та формальним й аби отримати нормальне лікування доводилося «покласти щось в кишеню» медичному персоналу або принести «пакет із гостинцями» під стіл головному лікарю.

До всього, в союзі був серйозний дефіцит ліків та анестезії. Наприклад під час лікування зубів знеболюючі використовували лише у разі видалення зуба, а пломби робили зі сплаву металів із ртуттю, що досить шкідливо для організму. До того ж лікарі використовували багаторазові голки та скляні шприци, що дезінфікували просто кип’ятінням. Хоча масовий випуск одноразових шприців розпочався ще у 1961 році.

Розвиток медичної галузі срср значно відставав від Заходу, адже через «залізну завісу» радянські фахівці не мали змоги обмінюватися досвідом з закордонними колегами й користуватися сучасними технологіями. Це дуже гальмувало розвиток медицини. Лікарі часто застосовували застарілі методи й зверталися до народної медицини.

Ймовірно, сукупність цих факторів і спричинила таку популярність народних методів. Хоча й донині декого з нас бабусі намагаються нагодувати риб'ячим жиром чи закапати в ніс цибулевий сік, варто пам'ятати, що при погіршенні здоров'я є лише один дієвий метод — звернутися до лікаря.

«Поки не доїси з-за столу не встанеш»

Не зайвим буде згадати й харчові звички, про які ми раніше робили великий матеріал.

Звичка все доїдати. Усі ми з дитинства пам’ятаємо, що гратися з їжею погано, з хлібом взагалі грішно, а про те, щоб викидати продукти не могло бути й мови. Якщо борщ от-от скисне, його згодують татові або дідусеві як невибагливим членам родини. Головне – ні в якому разі не виливати. Виходить, краще піддатися ризику отруєння зіпсованою їжею, ніж викинути її.

Покоління, які пережили страшний голод, звикли тижнями тримати у холодильнику суп чи борщ, поки все не з’їдять, і змушувати дитину їсти надмірно, навіть якщо вона вже наїлася. Численні докази геноциду, у тому числі свідчення очевидців, пояснюють, чому для українців табу навіть змітати хлібні крихти на підлогу. Молоді люди нерідко відчувають сором, викидаючи зіпсовану їжу, хоча більшість з них про великий голод знають лише з книжок. Так працює національна пам'ять.

Однак такі методи виховання можуть призвести до розладів харчової поведінки. Дитина буде схильна переїдати, не чути власні потреби у їжі, відмовляти собі у тому, що подобається. У результаті почнуться проблеми у сприйнятті власного тіла, нездорове ставлення до їжі, відчуття провини, «зриви».

Їжа – важлива частина нашого життя, тож важливо ставитись до неї свідомо.

Їсти все з хлібом. Радянський союз постійно мав потребу в робочих руках, а ці руки потребували дешеві вуглеводи та калорії. Їхні діти своєю чергою застали епоху дефіциту, і приказка «Їж з хлібом, а то не наїсися!» — прямий наслідок цього.

Обід з трьох страв. Радянська людина з самого народження і до пенсії жила в суворих часових рамках. Тож ні про яке харчування з перекусами мови бути не могло: сніданок, обід і вечеря за розкладом, строго в один час. Працювати з полудня до сьомої вечора на одному салаті, як ви розумієте, неможливо. Тому на обід брали перше, друге і компот. З булочкою.

Пити чай «з солоденьким». До речі про булочки. Подавати солодощі до чаю — це ще один неприємний і не зовсім здоровий наслідок триразового харчування. Хоча взагалі-то вже давно можна насолоджуватися смаком самого чаю, адже він тепер не тільки в пачці зі слоном і не тільки зі смаком влежаного віника.

«Не викидай!»

«Раптом ми щось викинемо, а завтра воно стане в нагоді?» – ця думка не дає спокою людям, які пережили не одну економічну кризу. Їм шкода речей, вони роками накопичуються на балконі, утворюючи неоціненний культурний шар. І з часом квартира перетворюється в печеру Аладдіна, якби той жив на смітнику.

Навряд однією лижею можна розпалити багаття, а через шматок засвіченої фотоплівки помилуватися на сонячне затемнення. Така звичка, вироблена в роки дефіциту, сьогодні має жалюгідний вигляд.

Нагадаємо, раніше ми писали про кулінарний спадок «совка».