Психологічне відновлення ветеранів війни та адаптація до цивільного життя

За інформацією Центру громадського здоров’я нині в Україні від 20% до 40% військовослужбовців потребують психологічної допомоги. Симптоми гострої травми виявляють у 60-80% військових, які бачили тіла цивільного населення та стали свідками загиблих побратимів.

У той же час військовослужбовець Віктор, що зараз проходить лікування в одному з центрів реабілітації говорить, що більшість військових не хочуть звертатися за психологічною допомогою:

«Ти не можеш надати психологічну допомогу, якщо людина сама цього не хоче, а більшість хлопців не готові до цього. Ті, хто звертаються, тим ніколи не відмовляють, і вони отримують доволі позитивні результати».

Психологічна допомога та інтеграція в цивільне життя після повернення із зони бойових дій дуже важлива. Адже за даними світової статистики кожний п’ятий учасник бойових дій за відсутності будь-яких фізичних ушкоджень страждає на нервово-психологічні розлади; серед військових, що мають поранення або каліцтво – кожний третій. Інші наслідки проявляються через кілька місяців після повернення до умов життя. Це різні психосоматичні захворювання.

За словами психологині Інни Радченко у військових виділяють наступні розлади поведінки:

• спалахи гніву;
• схильність до суїциду;
• страх нападу ззаду;
• відчуття провини за те, що лишився живим;
• появу шкідливих звичок;
• ідентифікація себе із вбитими;
• конфлікти з оточуючими та ріднею.

За результатами дослідження «Програма реінтеграції ветеранів» — більше половини (60%) ветеранів, які не продовжують службу відчували певні труднощі при переході до цивільного життя.

Саме тому, психологічна реабілітація важливий елемент національної безпеки з точки зору наших реалій. 

Програми повинні не просто зосереджуватися на одному аспекті психологічних викликів, а застосовувати комплексний підхід та надавати допомогу у подоланні тих перешкод, які постають перед ветеранами на шляху до відновлення. 

Щоб вибудувати у ветеранів довіру, програми реінтеграції повинні узгоджуватися з місцевою спільнотою ветеранів, аби не упустити їх актуальні потреби та налагодити гарну комунікацію.

Зважаючи на це, важливими є державні програми, що повертають ветеранів до цивільного життя та надають психологічну підтримку. Тож розповідаємо про Міністерства у США, Хорватії та Україні, які займаються справами ветеранів.

Робота з ветеранами у США

Міністерство у справах ветеранів США – займається соціальним забезпеченням та захистом ветеранів військової служби, членів їх родин та тих, що перебувають на їх утриманні (у тому числі загиблих військовослужбовців).

Міністерство є правонаступником Адміністрації з питань ветеранів США, яка була утворена 21 липня 1930 року як окремий державний орган. Це друге за величиною федеральне міністерство після міністерства оборони США. На даний час МДВ реалізує понад 100 федеральних і відомчих програм.

Загалом система адаптації військовослужбовців до цивільного життя у США бере свій початок з часів Другої світової війни, з 1944 року. Тоді прийняли Закон про реорганізацію ЗС, відповідно до якого військовослужбовцям при звільненні пропонували отримати освіту на рівні коледжу та отримувати допомогу протягом одного року після звільнення.

У той же час, у ЗС США існує Перехідна програма допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі збройних сил. Зазначена програма спрямована на надання допомоги в пошуку роботи і пов’язані з цим послуги.

Військовослужбовці можуть скористатися зазначеною програмою протягом 10 років після звільнення зі служби. Програма існує для всіх категорій, незалежно від типу підписаного ними контракту.

Також у США існують програми, спрямовані на соціальнопсихологічну адаптацію військовослужбовців, які брали участь у бойових діях та завершили службу у ЗС. 

Післявоєнна психоадаптація та попит на неї

Згідно із дослідженням, проведеним американським аналітичним центром «Корпорація RAND», із початком війн в Іраку та Афганістані потреба в кількості фахівців з надання психологічної підтримки військовослужбовцям різко зросла. 

З цією метою Міністерство зі справ ветеранів, починаючи з 2001 року, майже вдвічі збільшило бюджет, кошти якого були спрямовані на подолання цієї проблеми.

Крім цього Міноборони США та Міністерство зі справ ветеранів проводить роботу по створенню мережі реабілітаційних центрів, в яких надається допомога ветеранам ЗС Сполучених Штатів, які постраждали від посттравматичного синдрому та інших психічних захворювань, пов’язаних із перебуванням у зонах бойових дій.

З 2011 року в США була впроваджена система з психологічної або соціальної адаптації військових. Представництва цієї організації, що складається із мережі більше 600 центрів, працюють майже у всіх великих містах країни, куди кожен військовослужбовець може звернутися за підтримкою психологів або соціальних робітників. 

Досвід Хорватії

Хорватія — невелика європейська країна, яка має великий досвід роботи з ветеранами. Ветерани Вітчизняної війни (1991-1995 рр.) займають особливе і почесне місце в житті суспільства. Статус захисника у Хорватії нині має понад 500 тисячлюдей, тобто дев’ята частина населення.

Міністерство з питань ветеранів Вітчизняної війни Хорватії виникло на початку 1998 року, аби розбудувати комплексну систему допомоги категоріям, які постраждали внаслідок війни.

«Перше, що зробила держава, – організувала допомогу ветеранам, які прагнуть самі створити своє робоче місце. Другий пункт програми – допомагаємо ветеранам покращити свої навички чи змінити професію. Також є допомога підприємствам, які приймають на роботу ветеранів чи дітей загиблих ветеранів. І ще є програма створення ветеранських кооперативів. Це коли ветерани об’єднуються у такі специфічні фірми-кооперативи. До речі, з точки зору психологічної реабілітації цей тип реінтеграції у «мирне життя» виявися найефективнішим», – розповідає держсекретарка Міністерства ветеранів Хорватії Невенка Банич.

Підтримка ветеранів та членів їх родин, відтак, включає надання їм медичного обслуговування, коштів на реабілітацію та лікування та інші пільги.

Через виклики, із якими зіткнулася значна частка населення Хорватії — ветеранів, членів їх родин, родин зниклих безвісти чи загиблих ветеранів — уряд Хорватії запровадив «Національну програму психосоціальної та медичної допомоги учасникам та особам, які постраждали внаслідок Вітчизняної війни, Другої світової війни та тим, хто повернувся із миротворчих місій». 

Уряд поставив за мету, використовуючи наявні знання та досвід, розробити систему допомоги та підтримки та забезпечити для постраждалого населення найякіснішу можливу інтеграцію в суспільство.

З цією метою у 1995 році розпочали створювати центри психосоціальної допомоги учасникам та особам, які постраждали внаслідок Вітчизняної війни, а Уряд Республіки Хорватія у 1999 році затвердив першу Національну програму психосоціальної та медичної допомоги учасникам і особам, які постраждали внаслідок Вітчизняної війни. Програма розроблена для реалізації по всій Республіці Хорватія на місцевому, обласному, регіональному та національному рівнях.

На місцевому, а саме обласному рівні створені центри психосоціальної допомоги, які працюють з 1995 року і до сьогодні. 

У центрах психосоціальної допомоги працюють на непостійній основі фахівці різного профілю – психологи, соціальні працівники, психіатри, юристи та інші спеціалісти у соціальній і гуманітарній сфері, які постійно надають консультативну та психосоціальну підтримку постраждалим (щоденне організоване чергування у центрах) та у формі мобільних команд (шляхом виїздів команди фахівців на виклик та до родини постраждалих).

Також, після того, як стала зрозумілою така потреба, були організовані клуби ветеранів, консультації для подружжя та сімейні консультації, дитячі майстер-класи.

Важливим аспектом програм є юридична допомога. У центрах можна отримати інформацію про всі програми та проєкти, що реалізуються Міністерством з питань ветеранів (можуть отримати зразки заяв та/або професійну допомогу під час подачі заявок на заходи з професійної підготовки та працевлаштування, співфінансування витрат на підготовчі курси для зарахування до вищих навчальних закладів, лікування в барокамері, медичну або фізичну реабілітацію тощо).

Що в Україні?

Міністерство у справах ветеранів України запрацювало у 2019 році. Це центральний орган виконавчої влади, утворений на підставі постанови Кабінету Міністрів України 28 листопада 2018 року, шляхом реорганізації Державної служби України у справах ветеранів.

Перейменоване 2 вересня 2019 року на Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України з приєднанням Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Сучасну назву повернули 11 березня 2020 року зі скасуванням об’єднання міністерств.

Одним із напрямків роботи Міністерства є збереження психічного здоров’я ветеранів та членів їх сімей.

Виконуючий обов’язки Міністра у справах ветеранів України Олександр Порхун під час свого виступу на форумі «Україна. Рік 2024»зауважив, що за прогнозами, після перемоги, понад півтора мільйона військових повернуться до цивільного життя. Разом з ними до миру повертатимуться і їхніх сім’ї, а також родини загиблих та зниклих безвісти Захисників і Захисниць України. 

Усі вони потребуватимуть допомоги.

Кошти які виділяють на відновлення ментального здоров’я

За інформацією Мінветеранів станом на квітень в Україні понад 1,2 мільйонів ветеранів із них — більше 800 тис — учасники бойових дій. На 2024 рік держава виділила 160 млн грн для психологічної реабілітації. До того ж, у багатьох громадах країни створюють реабілітаційні центри у яких надають допомогу психологічну допомогу військовослужбовцям, ветеранам та їх родинам.

Робота міністерства за час повномасштабного вторгнення

За сприяння Мінветеранів в Україні розроблено «Путівник для ветеранів і членів їхніх родин» щодо підтримки психічного здоров’я

Путівник розроблений фахівцями Українського ветеранського фону (УВФ) Міністерства у справах ветеранів України. Він являє собою збірник авторських напрацювань та адаптованих матеріалів з надання психологічної, медико-психологічної та психіатричної допомоги. Його підготували психологи-експерти, які працюють на Гарячій лінії кризової підтримки УВФ, що реалізується за підтримки Українського фонду швидкого реагування IREX та Державного департаменту США.

Ще одним результатом роботи Міністерства стала розробка додатку Е-Ветеран. У них діє Реєстр суб’єктів надання послуг із психологічної допомоги для ветеранів і членів їх сімей.

Наразі оголосили набір на безкоштовне навчання для психологів, що працюють з ветеранами та включені до Реєстру суб’єктів надання послуг із психологічної допомоги Мінветеранів.

Попри розвиток програм, які стосуються проблем ментального здоров’я, залишається відкритим питання того, що ветерани війни не хочуть звертатися до психологів.

На думку психологині Інни Радченко це пов’язано з наступним:

1. У нас не сформована культура турботи про ментальне здоров’я. Ми досі вважаємо його чимось вторинним. Це зараз змінюється, але ми досі маємо суспільство, яке переживаючи складний період, навіть не задумується, що можна звернутися до психолога. 

«Я говорила з військовим який має труднощі з адаптацією у мирному житті. На моє питання чи не хотів би він поспілкуватися на цю тему, він запитав для чого», — зауважує психологиня.

Тобто людина може навіть не усвідомлювати, що в неї є якісь проблеми. Якщо немає усвідомлення, то і не виникає потреби у зверненнях до спеціалістів. 

2. Упередження, що до психологів звертаються хворі на голову. Люди не сильно розбираються, яка різниця між психлологами, психотерапевтами та психіатрами. Їм здається, що звернення до психотерапевта — це вже ледь не постановка якогось діагнозу. Що в принципі не так. Крім того, є упередження, що психологи та психотерапевти це не для нас, а для людей більш вищої касти. Є ще упередження що це дорого. Справді це так і є. Це може бути дорого. Але можна знайти свого спеціаліста за доступною ціною. Але тоді діє інше упередження — якщо дешево — то теж погано.

3. Через страх проявити слабкість та не виправдати очікування. У нас досі закріплені у суспільстві установки, що чоловіки терплять і не скаржаться. Тим паче у нас сформований образ військового — мужнього, вольового. Тому звернення до психологів для багатьох свідчить про те, що ти не впорався, що ти менш мужній ніж від тебе очікують.

4. Ветеран може не вірити у те, що так званий кабінетний психолог може його зрозуміти. Бо він не має досвіду, який мав сам військовий. Тут важливо зрозуміти, що аби надати кваліфіковану допомогу — не обов’язково переживати подібний доосвід. Є ще думка, що краще поспілкуватися з побратимом, бо у нього є такий же досвід. Справді на фоні спільних переживань буде легше. Але якщо говорити про стратегічний рівень, то спілкування з побратимами може дати тимчасове полегшення. Але побратим навряд чи може виокремити червоні прапорці у поведінці людини, які вказують, що людина уже не справляється. 

5. Переконання, що впораюся сам. Це знецінення власного ментального стану та недооцінка власних проблем. Це тому, що людині складно подивитися на ситуацію з мета позиції. Психолог працює з нейтральної позиції. Часто це “впораюся сам” призводить до того, що людина вдається до залежностей, які в моменті полегшують переживання, але в перспективі лише погіршують ситуацію.

А ми нагадуємо, що в Україні стартує проєкт психологічної допомоги жінкам полонених воїнів.