Справа Бейліса: як в Києві відбувався найгучніший суд початку ХХ ст

«Торговці Олександрівського ринку Щ. та А., читаючи газетний звіт про процес Бейліса, засперечалися про те, винний він чи ні. А. стверджував, що Бейліс не винний. Щ. намагався довести протилежне. Суперечка набула гарячого характеру. Нарешті Щ., виведений із терпіння завзятістю А., став бити його, завдаючи кулаком удари в голову».

Перед нами реальна новина. Її опублікувала київська газета «День» 20 жовтня 1913 року. Уявіть ситуацію: двоє торговців натовкли один одному пики через якусь судову справу. І то така важлива подія, що про бійку на ринку сповістила місцева газета. А ви ж бачите, що ця новина не нейтральна? А. завзятий у своєму упертому переконані, що Бейліс невинний, А. зараз кулаками врозумлять. А от Щ., він просто втратив терпіння від упертості А. і тому пустив у хід кулаки. Так нам ловко натякають, що захисники Бейліса неправі. Хоча ще не закликають масово бити їх по голові, поки що не закликають. «День» усе таки був газеткою відносно поміркованою. До погромів через процес Бейліса закликали більш радикальні видання.

Але що тут за єралаш відбувається, га? Київ осінню 1914-го раптом подурів і прихопив із собою всю країну й пів світу? Хто такий Бейліс? Що тут коїться?

Все-все розкажу, дайте хвилинку. Але поки що прозвітую, звідки я цю інформацію взяла. Недавно в київському видавництві «Дух і літера» вийшла розкішна просто книжка, яка називається «Справа Бейліса: Київський вимір» і уклала її філософка Ірина Берлянд. Саме уклала, а не написала. Хоча книжка і скидається одночасно на сурові документальні мемуари й на гостросюжетний детективний роман, вона по суті є збірником документів — тут наведені фрагменти промов на суді, тут є якісь вирізки з тутешніх газет от на кшталт тієї новини про Щ. і А. на Олександрівському ринку, тут будуть спогади учасників і листівки із закликами до погромів. І всі ці документи виструнчилися, аби розказати нам історію процесу Бейліса. А ми, читаючи документи, самі вже збираємо весь сюжет до купи й самі робимо висновки. У такий спосіб ми читаємо нині журналістські розслідування-викриття. Чому б так не читати й розслідування-викриття сторічної давнини, зрештою?.. Люблю книжки, які дають змогу бути читачеві самостійним і не вважають його нерозумною дитиною. Сподіваюся, ви теж такі книжки любите, оскільки «Справа Бейліса» саме така.

А тепер повертаюся в схибнутий 1913-й. Нумо зі мною.

Справа Бейліса

З вересня до жовтня 1913 року судили єврея, прикажчика на цегельному заводі Зайцева, що на Лук’янівці в Києві (тоді та місцина була за смугою осілості, там могли селитися і працювати євреї), відставного солдата, батька п’ятьох дітей Менахема Менделя Бейліса. На момент, коли почався суд, Бейліс уже два роки перебував у в’язниці, а той суд міг і не початися, прокурори наполягали, щоби він визнав свою провину ще до суду й ішов собі помирати. Йому було майже сорок років. Його звинувачували в ритуальному убивстві, мовляв, звів християнську дитину, сточив із неї кров, вмішав кров у мацу й так вшанував єврейську Пасху. На Бейліса, як на убивцю вказав ліхтарник, що бачив, як той викрав хлопчика (ліхтарник брехав і потім зізнався в брехні, він злився на Бейліса, бо той не давав йому виносити цеглу із заводу). А ще двоє підлітків нібито бачили, що в хаті Бейліса зібралися старі юдеї в страшних хламидах і правили там криваву тризну (це теж було брехнею)… Та вони ж убили християнське немовля і випили його кров! Які докази, кому вони треба, тю. Судити єврея! Стратити його!

«Кривавий наклеп»

Це зветься «кривавим наклепом». Віками одні люди звинувачують інших у людських жертвоприношеннях. Ще в Римі казали, що оті-от потвори убивають наших немовлят і п’ють їхню кров. Так казали про ранніх християн. Дуже скоро так уже християни почнуть казати про юдеїв. Від 1240-х виходили Папські булли, у яких закликали припинити поширювати цю маячню. І знову Папи випускали булли і знову. Люди плескали поганими язиками. І по всьому світі ширилися самосуди й суди над нібито кровопивцями, що відзначають замішаним на крові немовлят хлібом свої незрозумілі свята.

1903 року, буквально кількома роками раніше справи Бейліса, у Херсонській губернії так само почалася масова істерика: убили і знекровили юнака, в убивстві зізнався православний, психічно хворий чоловік. І що? І то — величезний Кишинівський єврейський погром 1903 року з нереальною кількістю жертв і ланцюговою реакцією з погромів по всьому регіону. Сотні смертей. Від новини про убивство за загадкових обставин хлопця до масових погромів спільнота розганялася за три місяці.

Слідство в справі Бейліса тривало понад два роки. Кипіння киян було на максимумі. Не вірите, то спитайте в потовченої пики торговця А. з Олександрівського ринку.

12 березня 1911 року зник хлопчик Андрій Ющинський, тринадцятирічний учень Києво-Софійського духовного училища. Його тіло знайшли за вісім днів поблизу заводу Зайцева. Андрій помер страшною смертю: на його тілі було 47 ножових ран (швайкою), з них 13 — на голові, а удар у серце був нанесений із такою силою, що на грудній клітині залишився відбиток колодки. Тіло Ющинського було знекровленим, руки зав’язані (посмертно, як потім з’ясували). То скидалося на ритуальне убивство. Хоча були й слідчі, що доводили — убивство Андрійка є кримінальним злочином. Їх не слухали. Річ у тому, що провадили слідство і вели оперативну роботу тоді різні структури, а в процес до того ж увійшли надто ініціативні громадяни — і ті, хто доводили ритуальну природу злочину, і ті, хто її спростовували. Втрутилися журналісти. І понеслося. Тепер за судовими документами можна зробити висновок, що Андрія убила банда крадіїв, що промишляла на Лук’янівці. Андрій дружив із сином бандитки, його запідозрили в тому, що він здає поліції «малину» й убили.

Уже після виправдання Бейліса справу Ющинського намагалися розслідувати знову і знайти таки убивць. Але марно. Православні в Києві планували будувати храм на честь мученика отрока Андрія, закатованого євреями. Передумали, на щастя, якраз після оголошення виправдання Бейлісу. У Києві нині є могила Ющинського — хлопця, який прогуляв одного дня школу й так страшно помер. Невинна дитина.

Коли Бейліса випустили нарешті з буцегарні і він повернувся додому, його молодших дітей там не було. Їх рятували дальні родичі на іншому кінці міста. Розбурхана спільнота православних киян була готова влаштувати погром і почати зі знищення родини Бейлісів. Якби тільки вирок був обвинувачуваним, то погрому не вдалося б уникнути. Але й зараз місто кипіло. Та й через пів року Бейлісів таки просто попросили з Києва поїхати, скоро, їх не могли забезпечити захистом від фанатиків.

Бейліс переїхав у Палестину, а потім до Америки, де написав мемуари «Історія моїх страждань» (в книжці перекладений чималий їхній шматок — уперше, здається, українською). На могилі Менахема Бейліса надпис: «Тут спочиває святий чоловік, обраний. Кияни зробили його жертвою звинувачення в тому, що він і його одновірці взяли кров християнської дитини для святкування Пасхи. Цього чоловіка, як сина ізраїлевого, піддавали жорстоким тортурам. Вшануйте пам’ять цієї чистої невинної душі, що вознеслась до раю».

Біди наробили кияни

У цій історії стільки злочинного і злоякісного абсурду, що не відразу помічаєш один важливий її аспект. А саме на ньому вдало акцентує «Справа Бейліса: київський вимір». Цей антисемітський процес став способом, у який Російська імперія дисциплінувала й карала відразу двох своїх підпорядкованих — євреїв і українців. У різний спосіб, звісно що, але однаково мерзенно. У кожному виступі прокурорів і свідків обвинувачення торочили про «внутрішнього ворога Росії». От тільки ті, хто віщав про юдеїв-ворогів із трибун процесу Бейліса, одночасно були й українофобами.

У справі Бейліса державного обвинувача відрядили просто з Петербургу, ніхто з київських службовців-прокурорів не захотів підтримувати обвинувачення. Потім і суддя відмовся вести процес, довелося вмовляти і вести до Києва провінційного, більш заляканого й більш лояльного суддю з Умані. Присяжних набрали з порушеннями процедури, вибір був вкрай тенденційний: на лавах сиділи малограмотні українські селяни й пара дрібних чиновників, міщан високого рангу просто не було. Українських селян, бо петербурзькі бонзи вважали за, даруйте, природних антисемітів. Те, що присяжні не дійшли одностайної згоди і виправдали Бейліса стало для прокурорів шоком, але прогресивні “хороші руські” в Петербурзі звісно що тут же оголосили рішення присяжних звитягою мудрого російського народу. «Прості росіяни врятували честь Росії!». От так, малята. А природна ненависть до євреїв так і залишилася присудом на адресу киян та українців взагалі. А тут ще курйоз: свідки на суді в більшості своїй говорили українською, прокурори цієї мови не знали, вони буквально не розуміли відповідей і сильно заплутували свідків. Знову і знову. Зокрема і свідків, які свідчили про невинуватість Бейліса. На думку нікому не спало питати українців і євреїв на цьому процесі, чи достатньо вони розуміють мову, якою їх звинувачують у ксенофобії і антопофагії?

Руські проти євреїв

У цій історії були «руські» і «юдеї», тільки так її озвучували на суді: руські проти євреїв. Але є один момент: справа Бейліса набула колосального розголосу у всьому світі саме як київський процес; і для тих, хто слідкував за нею, Київ ставав ледь не колискою європейського антисемітизму — і так на десятиліття.

Наше колоніальне минуле слід осмислити. У ті миті, коли виникає такий важкий його аспект, як антисемітизм не можна закриватися, треба рефлексувати й думати. Скажімо, дуже часто в нас тепер згадують про Голду Меїр — прем’єрку Ізраїлю, наша вона, мовляв, вона навіть у мемуарах згадувала Київ, де жила дитиною. Так, вона згадувала — згадувала в спогадах страшний погром у Києві, влаштований чорносотенцями, у якому ледь вижила і зберегла той жах на все доросле життя. Меїр згадувала якраз часи, коли Бейліса от-от закриють у буцегарні чекати на показовий суд «внутрішнього ворога імперії». Таку нашу історію ми мусимо знати теж — і знати в найрізноманітніших її болісних аспектах.

Тому цю книжку треба читати. Обурюватися, плюватися і читати далі.

Збірник грамотно темперованих документів про справу Бейліса не буде легким чтивом, це ясно, але воно точно буде пізнавальним. Маємо шанс дізнатися про себе щось важливе. Чому справа Бейліса спромоглася відбутися саме в Україні? Чому саме в Україні суд присяжних спромігся оголосити невинуватість Бейліса, яку суд насправді довести й не збирався?

А гляньте ще раз новину про бійку між Щ. і А. Як думаєте, ким були ті торговці? На кого поставите — євреями? росіянами? українцями?