Цей текст — прямою мовою думки бойового медика, в які ми не бажаємо і не можемо втручатися з цензурою. У тексті присутній мат, тож його не рекомендовано до прочитання сенситивним людям.
Довідавшись у матрацної комірниці напрямок, в якому я маю продовжити нелегкі пошуки свого стоматологічного майна, за азимутом висунувся до штабу, щоб знайти ще одну інформаторку, яка знає хлопця, котрий у курсі справи, де міг зависнути мій багатостраждальний скарб, а саме – сержантку Галину Горбункову.
– Добрий день, моє шанування дамам.
– О-о-ой! А це що у нас за мужчи-и-инка?
– Мужчи-и-инка? – перепитав я й аж рота роззявив від здивування.
Так широко роззявив, що коли залетить збитий працівником Укрпошти росіянський Су-35, то не помічу його. Це ж треба – мужчинка! Хто? Я? Відвикнув від таких словечок за довгі й насичені «роки» вірної служби у ЗСУ.
Мужчинка... Ех, Галино Горбункова, бля. Сержантка-штабістка, вся аж така перевантажена цінними даними про моє майно, щоб її. Так опустити нижче плінтуса мій образ «Ремби», просто так узяти і сказати одне лиш слово «мужчи-и-инка».
І це я! Весь такий обісратися який капітан, майже тобі контр-адмірал медичної служби. Це взагалі, можна сказати, вищий пілотаж серед капітанів-адміралів. Особисто спалив 100500 танків, нейтралізував, схопив за бороду й доправив у штаб 1000+ кадирівців, дон. Пораненим у спину бурятам хвацько наклав на здорові руки-ноги 10000 джгутів – не турнікетів, зауважте, а саме джгутів із раша-аптечок. При цьому підступно не зазначивши час їхнього накладання і взагалі ніяк не пояснивши, нахуя це зробив. Воно зрозуміло, що це обмінний фонд, Женевська конвенція та інша хуйня із правами. Але, по-перше, бойовий бурят – це ж не людина, а орк. По-друге, безногий орк-бурят – чим не обмінний фонд. Дихає – і заєбись.
Іще я встиг узяти участь у сотнях, ні, навіщо прибіднятися – в тисячах жорстких бойовищ. Згадати бодай нещодавню битву, коли ми із побратимами ледве не перебили всіх наших ТРОшників. Мета в нас була чиста, незамутнена і шляхетна – відбити з чіпких лап ТРО нашого аватара, довбойоба із нашого військово-медичного госпіталя. Цей гівнюк нажерся горілляки, що дикий кацап, мундир зганьбив, обляпався своїм спиртним блювотинням і, що найбільш образливо, не зміг утекти від гонитви, потрапивши в пазурі патруля тероборони.
А кожен схоплений ними наш аватар – це всім нам мінус: звільнення в місто, вихід за межі частини. Зате плюс – закручування гайок внутрішнього розпорядку, їбаш-роботи типу риття нахуй нікому непотрібних окопів, тягання осточортілих мішків із піском і всілякої іншої хріні. Ну все як в армії: квадратне – котимо, кругле – носимо.
Так ось, бились ми, як тигри! Стрілкотня, трасери різнокольоровими нитками прошивають тканину нічної темряви (як же красиво я сказав, молодець!), їбашили навіть із ручного гранатомета. Потім погнали у зброярку діставати «Джавеліни», ну тут я трохи прибріхую. Немає у нас «Джавелінів», але точняк є NLAW’и. Куди ж у битві без них?
У тому бою я героїчно був поранений. У руку, в ліву. Права мені ж потрібна, щоби NLAW тримати. Ну і нехай ще ледь-ледь у спину, щоб уже бути в образі на всі 100%. Загалом список моїх героїчних звершень і подвигів вийде довшим, ніж у Геракла. Щонайменше на 500+ аркушів формату А4 дрібним шрифтом. Аж раптом – хуяк! – мужчинка, блядь.
Однак продовжимо про наболіле, про військове майно. Зі спілкування з пані сержанткою, котра назавжди підірвала мою віру в субординацію, я виніс багато розумних штабних слів щодо майна та власності ЗСУ, зокрема: положення, табель оснащення, нормування. Слова начебто всі різні, а зміст один – хуй просциш, де вся ця хуйня валяється і хуй зрозумієш, як цю хуйню отримати. Ох, як тут усе просто і складно водночас. Але you are in the army now! У ЗСУ, тож разом до Перемоги.
У підсумку (я навіть і не надто здивувався) пані сержантка вказала на одного хлопця (куди ж без нього), котрий, можливо, й володіє списками майна на всіх мислимих і немислимих складах, схронах і ничках. Ним виявився – хто б міг подумати? – наш старший начальник, майор Х.
Класнючий дядько. Був. Допоки мені потрібно було до нього звернутися. На підході до штабу, де зазвичай перебуває наш майор, метрів так за 50 я почув луну дикого волання. Підійшовши ближче, переконався, що ні, не почулося. Наймилішої душі людина й інтелігентний ветеран зі стажем, він крив добірним матом усіх, хто траплявся йому на обрії, червоніючи і бризкаючи слиною, наче переїв на сніданок орків.
– Нахуй! Усіх нахуй! Довкола одні дебіли і довбойоби! Де ви тільки понабиралися на мою голову, уїбани чортові?! Йоб твою мать, сука, блядь, нахуй!!!
Зібравши волю в кулак, я сміливо кинувся на амбразуру.
– Пане майоре, дозвольте...
– Нахуй, заїбали! Жодних звільнень!
– Я щодо штатного розпису і майна стоматологічного кабінету, – відважно і скоромовкою сказав я.
– А-а-а. Так? – він явно здивувався і відразу потухнув. – Охуїти. І що?
– Шукаю по всіх складах. Отримав із надійних джерел орієнтування на Вас.
У пана майора бровки домиком піднялися і поповзли вгору. Про очі-блюдця взагалі мовчу.
– Яке ще орієнтування? Що за джерела? – почав набирати обертів збитий з пантелику начальник.
– Джерела неважливі. Вони вже свою місію виконали, тому обговоренню не підлягають. Отримана інфа, що саме Ви і тільки Ви володієте секретними списками наявності та руху військового майна, що зберігається на всіх місцевих складах і об’єктах.
– Припустімо.
Від мого нахабства отетеріле начальство навіть перестало видавати у довколишній світ порцію добірної лайки.
– Я шукаю своє стоматологічне майно, котре, можливо, вціліло після ракетного удару в смт N і, можливо, доставлене сюди інкогніто і перебуває на одному зі складів, – мені довелося знову повторити свою епопею, аби керівник остаточно отямився і почав видавати бодай якісь думки щодо теми розмови, що зрештою дало ефект.
– Так, щось таке пригадую. Кілька тижнів тому привозили якесь ухайдокане майно. Але в душі не їбу, що саме. Треба дивитися формуляри, – вже цілком миролюбно промовив майор й оцінювально поглянув на мене, ніби скануючи серйозність моїх намірів.
– Пішли, – сказав начальник, переконавшись, що я налаштований серйозно й рішуче далі нікуди, і бадьоро почимчикував до штабу.
Не буду докладно описувати всі кульбіти, які виконував майор у своєму кабінеті, стоячи на хиткій табуретці у намаганнях дотягнутися до горішніх шафок. Звісно, куди ж іще можна було запхнути такі «потрібні» формуляри. Подалі та глибше. Все заради того, щоб вивудити звідти закинуту і забиту казна-чим папку.
У підсумку тривалого порпання і перебирання важливої облікової документації знайшовся той формуляр, який і мав указати мені шлях до мого бідолашного майна. Майор зачитав його список і видав копію формуляра. Номер сховища розсекречений, напрямок указаний рукою, аудієнція на вищому рівні закінчена в позитивній і дружній обстановці.
Далі все виявилося елементарно. Знайшовши потрібний мені склад і помахавши перед носом його начальника заповітним папірцем, ми спільними зусиллями відшукали чудом уціліле все моє майно. Це перемога! П’янка і захоплива, така, що розправляє крила і надихає на подальші звершення та подвиги.
Отже, наявність знайденого стоматологічного майна і крил, які зненацька виросли в результаті цієї перемоги, призвели до того, що в голові, як у винній діжці, почали бродити шалені думки, які малювали сміливі перспективи в моїй уяві. Щоб ви розуміли, цією думкою був пересувний стоматкабінет на колесах! А для втілення цієї блискучої, я би навіть сказав, конгеніальної ідеї не вистачало дещиці – цих самих коліс, автомобіля з будкою.
Не знаю, може, я забагато захотів або момент вибрав невдалий для висловлення подібних ідей начальству. Може, ще щось там не склалось. Але підійшовши до майора з таким скромним проханням, я був безжалісно обскубаний – крильця зіщулювалися і танули на очах. Умить мене опустили на землю.
– Немає в мене зайвих автомобілів! Якщо кожен стоматолог-проктолог раптом вирішить, що він у пересувному цирку працює і приходитиме з подібними проханнями, що я, на вашу думку, повинен зробити? Кожному писку по машині виділити? Вам більше нічим зайнятися? Скільки окопів сьогодні вирили? Скільки мішків із піском набрали? Що? Хуйнею страждали? Ідіть, ділом займіться.
Отакі справи. Виявляється, я зі своїми 25 роками стоматологічного стажу весь час страждав хуйнею. Рити окопи? Та ну нах. Що там казав мені той хлопець, який знає хлопця, котрий стежить за ротацією особового складу. Є вакансія начальника медичного пункту батальйону в механізованій бригаді. Частина бойова, якраз перебуває в районі виконання завдань, саме те, що треба. Поїду-но я туди, боронитиму Неньку, щоб не вмерли України ні слава, ні воля.
Позивний «Крава»
Київ, травень 2022 року
