Із 1991 року українська армія пройшла шлях від масового скорочення та занепаду до швидкого відродження та розквіту в умовах війни. Ми розібралися, як змінювалися Збройні Сили України з початку Незалежності і до сьогодення.
Українська армія з початку Незалежності
24 серпня 1991 року Україна проголосила свою Незалежність. Після розпаду совєтського союзу держава отримала армію з тисячами одиниць бронетехніки, запасами боєприпасів і ядерною зброєю.
У 1991 році Україна володіла третім у світі ядерним арсеналом (176 міжконтинентальних балістичних ракет і близько 2,5 тисячі одиниць тактичної ядерної зброї). Зброя України масового знищення перевищувала за своєю міццю ядерні сили Франції, Великобританії та Китаю. На той час більше було лише в арсеналі США та росії.
Також Україна мала три військові та три танкові армії, армійський корпус, чотири повітряні армії, Чорноморський флот та ракетну армію.
«До 1994 року в Україні перебувала велика кількість військової техніки та військовослужбовців. Після цього армію почали розформовувати та розпродавати. Найкращі часи української армії за часів Незалежності припадають на 1992 рік», — розповів нам військовий експерт, офіцер резерву ЗСУ Андрій Крамаров.
Проте українська влада не змогла зберегти арсенал озброєння, боєприпасів і техніки. Армію фінансували за залишковим принципом, служба у ній була непопулярною, а належної модернізації війська не проводили. Українська економіка не мала змоги годувати таку величезну армію і почався період занепаду.
«У той час Збройні Сили були спадком совєцької доби, які необхідно було реформувати, скорочувати та оновлювати. Економічна неспромога України призвела до того, що армія позбулась за перші роки Незалежності талановитих офіцерів, які мали б можливість розбудовувати українську армію. У 90-ті роки величезною проблемою була техніка, яка просто гнила на стоянках та склади боєприпасів, у яких закінчувався термін придатності», — розповів нам кандидат історичних наук, офіцер ЗСУ Олександр Алфьоров.
Військовий експерт Андрій Крамаров зазначає, що з початку Незалежності в Україні була нова техніка та боєприпаси, які продовжували оновлювати:
«Україна була одна з перших країн, яка у 87-88 році отримала винищувачі Су-27 та Су-29. За ідеологією совєтського союзу все найкраще йшло для війни проти Заходу. Найкраще, що було в совєтському союзі стояло на західному кордоні, аванпостом, якого була Україна, Білорусь, країни Балтії. Заржавілі боєприпаси та все погане направлялось у росію. У нас було багато найновішого, на наших складах були нові боєприпаси, які оновлювали. Навіть стратегічні ракети, які несли ядерний бойовий заряд оновлювались перш за все на території України».
Як Україна втратила ядерну зброю та Чорноморський флот
Принцип без’ядерної держави Україна заклала у Декларації про державний суверенітет, яку прийняли 16 липня 1990 року. За документом, Україна проголошувала намір стати нейтральною, позаблоковою державою і зобов’язувалась дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. У той час росія та США тиснули, аби Україна відмовилася від ядерного потенціалу.
30 грудня 1991 року Україна підписала угоду, яка затверджувала вивезення тактичної ядерної зброї з території держави.
У 1992 році тактичну ядерну зброю вивезли. Стартували перемовини про стратегічне озброєння.
У листопаді 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а 5 грудня того ж року уклали Будапештський меморандум про неядерний статус України.
2 червня 1996 року Україна офіційно втратила статус ядерної держави.
Перший Президент України Леонід Кравчук коментував відмову від ядерної зброї так:
«Ядерна зброя, що перебувала на території України, була чужою — російською ядерною зброєю: кнопка в росії, відтворення ядерної зброї в росії. Ми нічого не могли б зробити з цією ядерною зброєю».
За словами Кравчука, серед інших причин відмовитися від ядерної зброї були: висока вартість обслуговування та нездатність замінити ядерні боєголовки, а також міжнародна ізоляція у разі відмови.
Чорноморський військовий флот срср базувався на території України (Крим, Одеса, Ізмаїл) та росії (новоросійськ). Після розпаду союзу близько 90% флоту перейшли в українську власність. 3 вересня 1993 року Леонід Кравчук підписав угоду, за якою погодився передати рф Чорноморський флот у Криму.
«Звичайно, українська делегація спочатку боролась з російським диктатом. Але час працював проти нас: повна енергетична залежність від російських енергоносіїв, економічна криза, відсутність ринкових реформ, тотальне зубожіння населення. А відтак страйки та соціальна напруга. Все це з року в рік робило українську владу все більш поступливою. І тому росія просто затягувала переговорний процес», — заявив Леонід Кравчук.
Непідйомний тягар та розкрадання
У 1991 році Збройні Сили України налічували 980 тисяч військових. Українська держава не могла утримувати такий штат ЗСУ. Поступово армію почали скорочувати у чисельності.
Паралельно зі скороченням чисельності війська відбувалося зменшення запасів військової техніки та боєприпасів.
У червні 1992 року Верховна Рада України підписала Договір про звичайні збройні сили в Європі. Простіше кажучи, на той час необхідно було скоротити кількість танків на 5300 одиниць, бойових броньованих машин — на 2400 одиниць, бойових літаків — на 477 одиниць. Договір створили, щоб обмежити можливості наступу європейських країн.
Пізніше Тимчасова слідча комісія ВРУ, що розглядала розкрадання в ЗСУ та підриви обороноздатності держави заявила:
«У результаті приєднання України до цього договору розпочався неконтрольований процес розпродажу військової техніки та майна ЗСУ з баз, складів і арсеналів, реалізації техніки за межі України».
Армія за правління Леоніда Кучми
За час президентства Леоніда Кучми українську армію продовжували скорочувати (скорочення на 210 тис. військових), а процес зниження рівня боєздатності війська посилився.
У період з 1997 по 2004 роки в Україні масово списували кораблі. За висновком тимчасової комісії, це свідчить про прийняття до складу ВМС непридатних суден. В оборонно-промисловому комплексі України загострюються проблеми, викликані, зокрема, недофінансуванням ЗСУ. У той час оборонні замовлення практично не розміщуються на підприємствах.
Період 2005-2014 років
За період 2005-2014 років в Україні продали військового майна майже на три мільярди гривень. Правоохоронці з’ясували, що українську армію свідомо доводили до занепаду.
За часів президентства Віктора Ющенка вищі посадовці на постійній основі отримували інформацію від розвідки, що існує загроза вторгнення росії, проте чисельність армії продовжували скорочувати. Тривало масове знищення оборонних об’єктів, зокрема військових аеродромів у Стрию та Чорткові.
«За часів Ющенка українська армія була дуже сильно розпродана. У нас сильно не вистачало техніки. Ми майже не змінювались, на той час нами керували генерали умовно совєтської армії», — розповідає військовий експерт Андрій Крамаров.
«Ніби вживалися заходи, спрямовані на реформування, підготовку та підтримання боєздатності ЗСУ на належному рівні, але з іншого, ігноруючи реальні та потенційні загрози, публічно поширювалась інформація про співпрацю з державами-партнерами особливо в Чорноморському регіоні, про відсутність будь-яких загроз у воєнній сфері», — зазначили в тимчасовій комісії ВРУ.
Кандидат історичних наук, офіцер ЗСУ Олександр Алфьоров розповів нам, що катастрофічною ситуацією для армії стали часи правління Януковича.
«За чотири роки влади Януковича армія не провела жодних масштабних навчань (наприклад із задіянням авіації). За його часів планувалось скасування (ліквідація) української армії, що очевидно було надиктовано Януковичу з кремля», — зазначив Олександр Алфьоров.
Колишній в. о. міноборони України Михайло Коваль вважає, що за період правління Віктора Януковича ЗСУ не були готові до виконання завдань і були деморалізовані.
«Найбільший занепад української армії був з 2010 по 2013 рік. На початку 2014 року, коли росія почала вводити свій контингент на територію Криму, у той момент у нас в Збройних Силах було два бронежилети: перший для Верховного Головнокомандувача, а другий для просто Головнокомандувача. Керівник СБУ, керівник Міноборони, керівник Генштабу — це люди, які мали подвійне громадянство з росією», — зазначив військовий експерт Андрій Крамаров.
Період Януковича можна відзначити:
- критичним недофінансуванням потреб ЗСУ (на потреби оборони передбачали видатки менше 1 % від ВВП, що не дозволяє навіть утримувати військо);
- розпродажем озброєнь та військової техніки;
- скороченням особового складу та боєздатних військових частин;
- на керівні посади призначили проросійських посадовців;
- розкрадання, втрати та значні збитки державі.
У 2019 році слідчі повідомили про підозру у держзраді ексначальнику Генштабу ЗСУ Володимиру Замані. Правоохоронці з’ясували, що посадовець змовився з експрезидентом Віктором Януковичем, свідомо скорочував чисельність української армію та оборонну боєздатність держави.
Слідча комісія зазначає, що у період Януковича рівень боєздатності був на критичному рівні, захисники були неспроможні виконувати завдання, а загальна ситуація була катастрофічна, що стало причиною російського вторгнення у 2014 році.
Анексія Криму, початок війни на сході держави
«Перший конфлікт навколо Криму був у 90-х роках. Тоді генерал Марчук поїхав до Криму та заспокоїв ситуацію, росія дуже не хотіла відпускати Крим, як місце базування Чорноморського флоту. Хоча при цьому в часи совєтського союзу все те, що ми бачимо в Криму відновили та зробили за рахунок України», — зазначив військовий експерт, офіцер запасу ЗСУ Андрій Крамаров.
Через російське вторгнення українська армія була змушена реформуватись у пришвидшеному темпі. Захоплення Криму та початок війни на Донбасі стали причиною відновлення призову терміновиків. Кілька хвиль мобілізації підвищили чисельність армії майже вдвічі — до 200 тисяч. До основних видів Збройних сил додали окремі роди військ: Сили спеціальних операцій та Десантно-штурмові війська, які побудували за стандартами НАТО. У 2014 році сформували майже два десятки бойових бригад, нові полки та батальйони, частини оперативного, бойового, тилового та технічного забезпечення.
«У 2014 році дуже велика кількість добровольців готова була долучитись до лав ЗСУ. Фактично 2014 рік ми умовно пережили. Щодо забезпечення було дуже погано», — зазначив військовий експерт Андрій Крамаров.
«З початком АТО армія розпочала реорганізацію, і зрештою величезну моральну психологічну підтримку військовим надавали українці. Тоді розпочалися волонтерські рухи та масові створення добробатів. Все це поєднало військо разом з народом та підняло престиж армії буквально на очах після чотирьох років тотального занепаду», — зазначив Олександр Алфьоров.
З початку війни на Донбасі почав зростати оборонний бюджет України. Так, у 2014 Міноборони отримало 26,9 млрд грн (1,77% від ВВП), то у 2015 вже 49,3 млрд грн (2,67%), у 2016 – 58,02 млрд грн (2,57%), а у 2017 – вже 72,12 млрд грн (2,53%).
З 2014 року Україна почала відновлювати оборонно-промисловий комплекс. Проте зробити це було важко через розрив співпраці з російськими заводами, недостатнє фінансування та серію вибухів на складах боєприпасів в 2016 – 2017 роках.
«З 2015 року наш Уряд почав виділяти значну кількість коштів від українського ВВП на розвиток армії. Ми почали програми щодо відновлення бронетанкових військ. Україна має на розробці два з одних найкращих бронетранспортерів: БТР Е1 та БТР 4. На 2014 рік в українській армії не було жодного. Ми почали відновлення танкових військ, відновили розробку протитанкових ракетних комплексів, зокрема «Стугни». Оновлення авіації та артилерії, — це все розпочалось у 2015 році», — зазначив військовий експерт Андрій Крамаров.
Як Захід підтримував українську армію у 2014 році
У 2014 році Україна мала значну дипломатичну підтримку, зокрема санкційну від країн Заходу. Накладали санкції на низку російських підприємств через окупацію Криму. Військовий експерт Андрій Крамаров зазначає, що у 2014 році Ангела Меркель була проти постачання Україні зброї, її необхідно було купувати.
«Наші союзники бачили конфлікт: іноземні країни накладали санкції, але Україна продовжувала торгувати з агресором. Україна проводила спільні дії на рівні громадського, наукових секторі чи бізнес-ініціатив з росіянами. Це дало розуміння Заходу, що навіть критична ситуація в Україні призводить до того, що з одного боку відбувається крах держави, іноземні війська окупували частину території України. З іншого боку політичні еліти, не дивлячись на зовнішні слова, продовжують заробляти гроші, продовжують підтримувати дивіденди», — розповів Олександр Алфьоров.
Повномасштабне вторгнення
Після початку повномасштабної війни та з урахуванням мобілізації у лавах Збройних сил перебували близько 700 тисяч захисників. Порівняно з 2014-2021 роками чисельність української армії зросла майже втричі.
Військовий експерт Андрій Крамаров розповів, що 24 лютого 2024 року українська армія була в кращій позиції ніж у 2014 році, проте не була готовою до повномасштабного вторгнення:
«У 2020 та 2021 роках у нас майже на 90% було зірване державне оборонне замовлення. Ми почали будувати дороги, але не армію. У Чернігівській області, за 20 км від кордону, є прекрасна п’ятишляхова дорога, по якій заходили російські війська. Наразі дорога вибита гусеницями від танків та бронетехніки».
«Як учасник боїв за Київ, можу сказати, що в нас була проблема: дають автомат Ак-74 і до нього є чотири ріжки. Найгірше, що могло статися — це втратити ріжок. росіяни у бойовій ситуації їх скидали та виходили, а у нас ріжків не було. Було так: у тебе чотири ріжки і ти маєш їх зберегти», — розповів Андрій Крамаров.
Наразі українська армія повністю змінила тактику та стратегію ведення бойових дій. Українські захисники поступово переходять від радянських стандартів до операцій за тактиками НАТО.
Іноземні фахівці зазначають, що українська армія почала використовувати калібри, ракетні комплекси, безпілотники, бронетехніку, системи ППО західного виробництва. Також Україна налагодила виробництво снарядів, почала створювати власні гармати та дрони.
6 лютого 2024 року Президент Володимир Зеленський підписав указ № 51/2024 про створення нового роду військ — Сил безпілотних систем.
За час повномасштабного вторгнення, Велика Британія підготувала 60 тисяч українських солдатів. Усього у навчанні ЗСУ беруть участь 34 країни світу. За даними Мінреінтеграції від 24 лютого 2022 року Україна отримала міжнародної допомоги на суму в майже 170 млрд євро.
«Британія перед повномасштабним вторгненням першою почала постачати зброю Україні. На сьогодні є велика проблема, що Європа не змогла оцінити свій потенціал щодо вироблення боєприпасів. З 2014 року стало набагато більше підтримки, але можливості наших партнерів дуже обмежені, щоб допомогти нам з необхідною кількістю боєприпасів. В Україну поставили найсучаснішу самохідну установку Archer. Їй майже не потрібне пристрілювання, вона добре наводиться та попадає в ціль з першого пострілу. Але якщо для цієї установки немає снарядів, то вона перетвориться в музейний експонат», — розповідає Андрій Крамаров.
З 1991 року українська армія пройшла важкий шлях від занепаду та демобілізації до відродження і проведення вдалих операцій проти сильнішого ворога. Наразі українське військо входить до 20 найпотужніших армій світу.
З 24 лютого 2022 року ЗСУ звільнили 963 населені пункти України, які раніше були захоплені російськими військами. За останніми даними, 26% української території все ще перебувають під окупацією та чекають приходу Збройних Сил України.
Нагадаємо, Президент Володимир Зеленський своїми указами змінив низку командувачів збройних сил України. Ми розповідали, хто увійшов до команди Головнокомандувача Олександра Сирського.
Подякуй авторці!
Сподобалась стаття? Mожеш подякувати авторці гривнею.
