Учітся, учітся єщьо раз учітся: як совєти формували у дітях комунізм головного мозку

Коли я була в гостях у дідуся, випадково на його полиці знайшла цікаву книгу: «Читанка 2» видавництва «Радянська школа 1973» Н.Ф. Скрипченка, Н.С. Ткаченко, Т.Ю. Горбунцова. Побачивши першу сторінку, зрозуміла, що мені дуже хочеться її прочитати та поділитися враженнями.

Читанка розпочинається з безневинного розділу «Здрастуй, рідна школа». Дітей вітає віршик «Літо, до побачення», повчальна історія «Чому голуби прилетіли до Олега» Сухомлинського та заклик берегти книгу від Остапа Вишні. І далі наступає справжнє мракобісся: «Життя і справи жовтенят».

Справжні внуки Ілліча

Я їх всюди зустрічав, —

це сім’я завзята,

справжні внуки Ілліча —

наші жовтенята.

Книга просочена фанатизмом та поклонництвом до Леніна.  У творі «Піонер означає перший» шалене возвеличення ленінізму.

«Піонерами  називають тих, хто йде попереду і показує приклад іншим. Комуністи — це ленінці, комсомольці — це молоді ленінці, піонери — це юні ленінці. Усі разом вони виконують заповіти Леніна, борються за справу Леніна, за справу Комуністичної партії. Коли тебе будуть приймати в піонери, вожатий пов’яже червоний галстук і скаже: Юні піонери. До боротьби за справу Комуністичної партії — це означає допомогти старшим будувати комунізм».

Працювати на благо совєтської держави — обов’язок кожної дитини. Тому, мабуть, і вставили твір «Як учився Володя Ульянов» про сина, який завжди гарно навчався та отримував найвищу оцінку. Проте батька все одно щось не влаштовувало:

«Батько говорив у ті роки матері, що Володі все дуже легко дається, і він побоювався, що в нього не виробиться працездатність. Ми знаємо тепер, що побоювання ці були марні, що Володя зумів виробити в собі надзвичайну працездатність».

Ульянова написала цей текст, щоб діти не розслаблялися та точно наповнилися радянською філософією: працювати багато, працювати тяжко і ще раз працювати. Батько, замість того, аби похвалити сина за бездоганні оцінки, все ж був чимось та й не задоволений. Токсичні стосунки пішли з самого срср.

Особливий діамант: «А як дізналися» — матеріал про вихваляння радянських дітей, а саме прийняття в жовтенята. Володя став жовтеням та різко почав совісно й старанно всім допомагати, а люди навколо відчувають, що хлопець точно жовтеня.

В. І. Ленін — борець за справу трудящих

Автори, мабуть, вирішили, що частих згадок Леніна в усіх розділах замало, тож написали «борець за справу трудящих». Другокласників зустрічає вірш із креативною назвою «Про Леніна»:

Людиною був як усі ми, та більше 

у нього в очах доброти.

Людиною був він, як всі ми, та більше  

в нім мудрості і простоти…

Він з нами трудився, він жив

разом з нами…

… Він всіх на землі розумів,

і тому

його розуміють як правду саму..

..Я буду, як Ленін…Як  Ленін, я хочу —

неголосно хлопчик сказав. 

Сподіваємося, що цей хлопчик не став ще одним жорстоким диктатором, майстром ведення інформаційно-психологічної війни, “імперіалістом” та шовіністом. Загалом хлопцю варто було б знати: Володимиром Ульянов та його команда стали зразком наслідування для всіх кривавих диктаторів і загарбників XX-го і початку нашого сторіччя. «Комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіянням моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізм та у зв’язку з цим засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина». (Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті).

Книга має дуже великий мемний потенціал, а діалоги в оповіданні «Солдатський хліб» особливо кумедні:

«Як же я понесу це Володимирові Іллічу? Адже він голодний! — говорила Маня, мало не плачучи.

Солдат прислухався до розмови. 

Ну, це вже ні! Кого кого, а Володимира Ілліча ми прогодуємо. 

Ось цей хлібець Володимиру Іллічу.

Спасибі, тобі солдатику! Зраділа Маня і одразу ж пішла до кабінету Володимира Ілліча.

Дякую вам, дорогий товаришу! Такого смачного солдатського хліба я ніколи ще не їв — сказав Володимир Ілліч.  

Це він? Сам Володимир Ілліч?.. Ну і ну! Розгублено промовив солдат. Ось він який є, Ленін…. Лагідний. За таку дрібницю, а як сердечно дякує!..Наш він, Володимир Ілліч!» 

Читаючи цю … писанину, згадується анекдот:

Приходять голодні селяни до Леніна і кажуть: «Нам їсти нічого. Навіть сіно та траву вже поїли, як коні вже іржемо». Слухає це Ленін та замислився: «Хм, як коні? А ми з Феліксом Едмундовичем з’їли цілу бочку меду та не гудимо».

А ось текст про перший суботник, де Ленін совісно працює, бере найважчу роботу та своїм прикладом надихає дітей працювати – змушує розповісти інший анекдот:

Дзержинський телефонує Леніну:

 — Володимире Іллічу, коли розстрілювати робітників  — до чи після обіду?

 — Неодмінно до обіду! А обіди віддайте дітям  —  діти робітників голодують!

Братні народи

Ніколи такого не було й от знову дітям відверто пхають наратив братніх народів. Текст так і називається «Друзі». У ньому повели веселий танок русяві Володя та Оля з москви, чорнява Тамара з Тбілісі, чорноока Оксана з Києва, Маріула з Кишинева, біляві Кастусь і Ая з Талліна та Риги, смугляві Джамбул та Зулейха з Ашхабада й Фрунзе та… коло все збільшувалося. Дружність підкреслюють Голодомор 1932–1933 років та масові штучні голоди 1921–1923 і 1946–1947 років в Україні, придушення серпневого повстання 1924 року в Грузіїї, коли радянська влада здійснила масові арешти та страти. Повстанців і підозрюваних розстрілювали без суду, зокрема, в Чіатурі та на станції Аргветі. Людей вбивали прямо у вагонах. У червні 1941 в Латвії були репресовані та вивезені у вагонах для худоби до Сибіру майже 15,5 тисяч жителів, список совєтськіх злочинів “країнам-братам”, мабуть, нескінченний. 

І справді російська імперія совєтів гарно знає, що дружба — це диво:

Пишу я в Болгарію 

В Чехію, в Польщу

на вулицю Миру,

на Ленінську площу.

Давайте сміятися,

давайте дружить.

У ДРУЖБІ НАМ ВЕСЕЛО Й СОНЯЧНО ЖИТЬ!

На голос летить

на далекий берег —

до чорної Африки,

до двох Америк.

Мене розуміють іспанець, француз.

Зворотня адреса:

Радянський Союз.

Перепочинок від ленінізму

Автори дали відпочити дітям від великого жовтня, дня радянської армії та Леніна і вставили розділи: «Прийшла осінь», «Зима», «Весна», «Надходить літо». 

Серед осінніх віршів Франка, Шевченка та народного «Ходить Гарбуз по городу» додали оповідання Олійника «Я не буду мисливцем». Мабуть, твір про вбивство зайчика на очах дитини, де тваринка казала «Ой! Ой!» був потрібен, аби загартувати наївних другокласників.  

У зимовому розділі причаївся потішний текст «Снігурі»: як сам Володимир Ілліч Ленін підгодовував снігурів та переживав за одного. Ох, який же добрий чоловік та з якою великою душею! Так і не скажеш, що він займався червоним терором, заклав основу тоталітарного режиму та багато чого іншого.

Частина про весну наповнена класичними віршами та оповіданнями. Та, ясна річ, не обійшлося і без нагадування дітям про подвиги совєтів. «На рідній землі» розповідає юним читачам про подвиг Юрія Гагаріна. Ну так, фактично окрім “космічності” та придуманих чеснот совєти нічим похизуватися не могли, тож нагадувати за подвиг Гагаріна і справді важливо.

«Для себе» розповідає про дівчаток, які вирішили допомогти зайнятим колгоспникам побілити сад:

«А самій страшно. Раптом не впорається її бригада. Руки ж тоненькі. А подруги заспокоюють: Не бійся Ганусю, впораємося! … Увечері прийшов голова колгоспу і дивується: Хто ж так гарно сади побілив? Кому дякувати? А дівчатка мовчать. За що їм дякувати ? Для свого колгоспу працювали. Для себе».

Реалістична ситуація: діти для суспільного блага вирішили попрацювати  ще й хвилюються та соромляться. Таке собі активне надихання дітей до колективної праці. Цікаво, на скількох це подіяло?

Літня глава (як власне і сама читанка) завершується банальним віршиком «Спасибі ми партії скажемо»:

В Союзі Радянському нашім

і сонце для нас і блакить..

Спасибі ми партії кажемо

за те, що нам хороше жить!

Великий жовтень

Пристрасть до жовтня в совєтів зрозуміла та ясна, тож видавництво не пожаліло цілого розділу. Великий жовтень звучить масштабно. Місяць, коли російська імперія і залишилася імперією: у 1917 із цієї події розпочалося становлення комуністичного тоталітарного режиму.

Те, що в братньому союзі

нам звершити удалось,

що в сім’ї одній ми друзі, —

все від Жовтня почалось!

Навіть вставили текст із декількох абзаців про цю революцію. Особливо забавляє речення:

«Володимир Ілліч Ленін проголосив Радянську владу, владу трудящих — робітників і селян, першу в світі державу без гнобителів».

“Без гнобителів” звучить дуже влучно (розстріляне відродження, депортація населення, державний терор, розкуркулення, масові примусові депортації народів, система таборів ГУЛАГ і список нескінченний). 

Цікаво, як авторам самим стало не смішно писати:

«Праця стала джерелом багатства всього народу».

Багатство совєтської держави аж зашкалювало: проблема централізованої планової економіки, коли ресурси спрямовувалися на розвиток важкої промисловості, військової сфери та ідеологічні проєкти, тоді як споживчі товари та послуги залишалися в дефіциті.

Приведемо до прикладу «Білоруську народну» казку «Ленінська правда», сюжет якої — два брати шукають “правди” і знаходять її в Леніна:

«Відтоді робітники і селяни не працюють більше на панів і фабрикантів, горбів не наживають, землю сльозами не поливають, самі господарі своїх фабрик, своєї землі й життю свого».

Та прислів’я:

Ленінська правда,

мов сонце, ясна,

ніколи над світом 

не згасне вона.

Та ще у читанці є виняткова казка про гучний барабан. Хлопчик Ларик жертвує своїм життям, аби завдяки барабану повідомити про наближення ворогів:

«До Ларика з усіх боків кинулися вороги. Але він не рушив з місця. Він тільки бив, бив, бив у барабан. Це була його остання пісня — пісня бойової тривоги… Назустріч білякам кинулися червоні бійці, і переможений ворог утік…»

Мотивація до самопожертви заради срср — те що треба, аби сформувати націю рабів.

Що таке добре, що таке погано

У розділі є багато казок та оповідань, які мотивують до моральної поведінки. Але сумнівною є розповідь «Товариша в біді не залишають», де:

«Справді, йому виступати. Але товариша в біді не можна кидати. Так то ж товариша, а то Катька…»

Василько дуже поспішав, але йому довелося рятувати Катю з ями. І він сердився, що вона зайняла в нього багато часу. Цікаво чому ж Катька не товариш?

Наша батьківщина — радянський союз

Дітям потужно плекають любов срср:

Найдорожча у світі

…І українець, і грузин,

узбек і росіянин,

і білорус, і вірменин,

казах і молдованин…

Усі однакові сини

єдиної Вітчизни.

Немов одна сім’я вони,

хоч мови в них і різні.

І шлють усі хвалу й привіт

улюбленій країні,

своїй, милішій за весь світ,

радянській Батьківщині!

Нічого нового — імперіалізм як і завжди. Позагарбували чужі культури і задоволені пишуть віршики, які всі щасливі та раді.

«Ніколи не перерахувати всього, про що думають люди, вимовляючи слова “наша батьківщина”, “моя вітчизна”. Всі безмежні простори Радянської країни, всі гори і річки, всі долини й озера, і бла бла, яка неймовірна країна –  інформація про прапор, герб, гімни».

І звісно є текст «Країна, де ми живемо», у якому друг показує Дмитрику радянський союз. Вставили ілюстрацію Леніна, чия піднята рука до гори дещо нагадує… У тексті хлопці летять над союзом та захоплюються його досягненнями. Перераховані всі закарбовані країни та те, чим вони пишаються.

День радянської армії

Куди ж без мілітаризації дитячих голів:

Засміялись за морями 

ненависні буржуїв:

—  Де вже їм тягатись з нами,

де вже їм ходить в бої?

Грізним ділом, а не словом

перша відповідь була,

як під Нарвою і Пековом

наша слава загула!

Ні, не словом — знову ділом

край радянський відповів:

в морі Чорнім,

в морі Білім

потопивши ворогів!

У розділ додали до біса нудні оповідання про те, як хтось десь собою пожертвував, яка радянська армія крута та класна.

Наприклад, «Щедрий їжачок» — оповідання про їжачка, який приносив фрукти раненому військовому. Навіть тваринки допомагають радянському солдату!

8 березня — міжнародний жіночий день

Текст «Що це за день» оповідає про рівні права жінок в совєтскій державі. Та очевидно, що таке «рівноправ’я» тільки на словах ось таких книжечок та інших інструментів пропаганди. 

Адже люди часто спостерігали за порушенням своїх прав через страх репресій, навіть під час важкої праці під час вагітності чи психологічного тиску на роботі. Хоча завдяки індустріалізації жінки змогли здобувати освіту, але існували “скляні стелі” у “нежіночих професіях”. 

Патріархальні погляди зберігалися в побуті, де відповідальність за дітей і домашню роботу залишалася на жінках. Ці традиції, як і нерівність,  передалися українському суспільству після незалежності.

Травневі Свята

Після патріотичних творів на тему свята вписали драматичний текст «Маріучча» про дівчинку в Італії, яка пішла просити свого сеньйора Антоніо віддати борг пізніше. Та він на неї сердито накричав. Після чого Маріучча розплакалася. Додали цей маленький трагічний момент, щоб показати, які ж ці капіталістичні держави прогнивші. Бідне й нещасне голодне дитя, не те, що в срср. 

Завершити читання книги хочеться анекдотом: 

Продали росіяни американцям труну з Леніним. Американці поставили його на дах найвищого хмарочоса в Нью-Йорку. Ленін встає, озирається:

— Ну, десь так я собі комунізм і уявляв…